вівторок, 15 січня 2008 р.

Кількість і якість


Філософія, принаймні в тому вигляді, в якому її викладали в університеті, завжди представлялася мені такою собі суперечкою між сліпим і глухим, точніше — між людьми, які говорять різними мовами. Кожен філософ розумів філософські категорії трохи по-своєму і робив з цього висновки. Потім инший філософ, який розумів ці категорії инакше його критикував. При чому для того, щоб зрозуміти цю критику, необхідно було зрозуміти, який саме зміст вкладали різні філософи в ті чи инші категорії. Це було не завжди мені під силу (а відверто кажучи — просто нудно). Але це ще було б нічого, якби філософи були до кінця чесними. Инколи в мене складалося враження, що вони мухлюють, підганяючи бажаний висновок під вихідну базу. Хочу зразу зауважити, що це моє суб'єктивне враження, яке спирається на емоційне ставлення до викладачів і самої дисципліни, відвідування якої я вважаю згаяним часом. До того ж, філософських робіт я читав дуже мало (не хотів гаяти час).

Цей вступ я написав тому, що далі піде мова про філософські категорії й ілюстрації того, як з них знущаються люди. В цьому контексті не можна не згадати про діалектичний перехід кількости в якість. Це подається як об'єктивний і найбільш загальний закон природи. Наче кількість або якість існують у природі! Очевидна річ, що кількість і якість виділяється людиною, коли вона починає подумки ділити світ на об'єкти, до уваги чомусь не береться. Людина не просто ділить світ на об'єкти, вона ще й виділяє схожі об'єкти. Якщо по-простому, то в природі не існує трьох дерев. Існує дерево, ще дерево, і ще дерево, кожне з яких унікальне, — просто ми бачимо їхню схожість і називаємо кожне з них деревом — инакше просто потужности мозку не вистачить! Саме по відношенню до людських критеріїв ми виділяємо дерево, траву, небо, землю... Тому вважати ці критерії об'єктивними є наївним антропоцентризмом. Тим самим є спроба вважати кількоість та якість об'єктивними.

Тому “найбільш загальний закон природи” про перехід кількости в якість є нічим иншим, як особливістю нашого способу мислення. Ми виділяємо якості, які для нас важливі, і вимірюємо їх за допомогою кількости. Природно, що велика кількість молекул утворює дерево, а велику кількість дерев ми називаємо лісом, — ну вибрали ми так поняття виходячи з важливих для нас властивостей! До речі, слід зазначити, що ці поняття не можуть бути соціальними. Вони біологічні. Саме тому, що ми сприймаємо світ схожим чином, ми здатні розуміти одне одного! Инакше ми не могли б навіть мови вивчити, про що слушно зауважує герменевтика.

Але повернемося до кількости і якости. Слід пам'ятати, що це не об'єктивні критерії. Більше того, ці критерії мають певну область застосування, поза якою не мають ніякого сенсу. Очевидно, що говорити про “три дерева” можна доти, доки під словом “три” і словом “дерево” всі розуміють одне й те саме. На щастя, всі предмети, які ми бачимо, ми сприймаємо однаково. Це однакове сприйняття було вироблено еволюційним шляхом матінкою природою. Просто тим, хто не хотів бачити динозаврів, а звертав увагу на індивідуальність кожного, генів нащадкам передати не вдалося...

Саме тому мені смішно, коли люди починають писати про кількість точок дотику в моралі. Це що, об'єктивна річ, щоб її рахувати? Засудження убивства — це одна точка дотику, чи скільки?! А засудження вбивства немовляти? А плоду? А дефективного плоду? Я не знаю, може пан anton2ov і знайомий з такого роду математикою, але я, наприклад, так рахувати не вмію. А ще буває смішно, коли гуманітарії починають культурами мірятися. З'ясовують: чия культура культурніша і наскільки — це вже повний абзац!..

Нема коментарів

Дописати коментар