Сенс життя...

...И всег­да от­вет сос­тоит в том, что во­прос не­пра­ви­ль­но сфор­му­ли­ро­ван...
Ма­ся­ня

Піс­ля то­го, як лю­ди­на на­в­чи­ла­ся роз­мов­ля­ти, а зна­чить от­ри­му­ва­ти ін­фор­ма­цію опо­се­ред­ко­ва­но, у неї з’я­ви­ли­ся по­нят­тя, ма­ло по­в’я­за­ні з ре­аль­ніс­тю, або та­кі, що вза­га­лі не ма­ють від­но­шен­ня до неї. Це від­бу­ва­є­ть­ся че­рез уза­галь­нен­ня сут­тє­вих влас­ти­во­с­тей при­род­них об’­єк­тів. На­при­клад по­нят­тя ко­льо­ру або міц­нос­ти мож­на по­в’я­за­ти з пев­ною при­род­ною влас­ти­віс­тю. Аб­с­т­рак­т­ні по­нят­тя ко­ла, чис­ла, Все­сві­ту — вже склад­ні­ше. Ну а уза­галь­не­ні по­нят­тя, на зра­зок спра­вед­ли­во­с­ти чи іс­ти­ни — вза­га­лі не­мож­ли­во. Що та­ке, на­при­клад, доб­ро? Аб­со­лют­но аб­с­т­рак­т­не по­нят­тя! Це, ка­жучи по-про­с­то­му, ко­ли вов­ки си­ті, але й вів­ці при цьо­му ці­лі, чо­го ре­аль­но про­с­то не­мож­ли­во до­сяг­ти, хоч мо­же й вар­то на­бли­жа­ти­ся...

Те­пер до уза­галь­не­них по­нятть мож­на до­да­ти уяв­лен­ня про "аб­со­лют­не" вті­лен­ня їх, що не тіль­ки не має пря­м­о­го від­но­шен­ня до ре­аль­нос­ти, а на­віть до будь-якої спро­щ­е­ної мо­де­лі ре­аль­нос­ти. Так ви­ни­ка­ють по­нят­тя бога, ди­я­во­ла, ду­ші, бла­го­да­ти то­що.

Я не бу­ду спе­ре­ча­ти­ся що­до мож­ли­вої ко­рис­ті та­к­о­го ро­ду по­нять, по­за­як біль­шість цих слів я про­с­то не ро­зу­мію і не ча­с­то зу­с­трі­чаю двох лю­дей, які їх ро­зу­мі­ють од­на­ко­во (за ви­нят­ком сек­тан­тів). Мож­на бу­ло б, звіс­но, за ана­л­огі­єю по­мір­ку­ва­ти про над­при­род­не як про мо­дель для мо­де­лей. На­при­клад, як об­ґрун­ту­ван­ня не­об­хід­нос­ти мо­раль­ної по­ве­дін­ки, про що ча­с­то ка­жуть ві­ру­ю­чі. Але я хо­чу звер­ну­ти ува­гу на те, що чим біль­ше уск­лад­ню­є­ть­ся зв’я­зок з ре­аль­ніс­тю, тим про­с­ті­ше йо­го втра­ти­ти вза­га­лі!

Да­вай­те зга­да­є­мо, що за до­по­м­о­гою ок­ре­мих по­нять мож­на фор­мулю­ва­ти ду­м­ки, які по су­ті не мо­жуть ма­ти від­но­шен­ня до ре­аль­нос­ти. Так фор­мулю­ван­ня, які ґрун­ту­ю­ть­ся на внут­ріш­ньо­мов­них про­ти­річ­чях, на­зи­ва­ють па­ра­док­са­ми. На­при­клад, відо­мий па­ра­докс із ци­рю­ль­ни­ком: як­що ци­рю­ль­ник бриє всіх, хто не бри­є­ть­ся са­мо­сті­й­но, то хто бриє ци­рю­ль­ни­ка?

Про­те до­ки ми ма­є­мо спра­ву з про­с­ти­ми пи­тан­ня­ми, нам лег­ко спів­с­та­ви­ти їх із прак­ти­кою та пе­ре­ко­на­ти­ся, що во­ни не ма­ють ні­як­о­го сен­су. Знач­но гір­ше, ко­ли мо­ва йде про аб­с­т­рак­т­ні по­нят­тя. На­при­клад, «Чи іс­нує щось ок­рім ма­те­рії?»... Оче­вид­но, що єди­на від­мін­ність від пи­тан­ня «Чи жи­ве щось ок­рім жи­вих іс­тот?» по­ля­гає в то­му, що в по­пе­ред­ньо­му при­кла­ді імен­ник і діє­сло­во ма­ють різ­ні ко­ре­ні! Але та­ка дріб­ни­ця не за­ва­жає дис­ку­ту­ва­ти з цьо­го при­во­ду...

А най­гір­шим є те, що по­діб­ни­ми пи­тан­ня­ми на­вмис­не за­с­мі­чу­є­ть­ся люд­сь­кий мо­зок. Тут я ба­чу пря­му ана­л­огію з DDoS ата­кою, ко­ли за­ве­ли­ка кіль­кість за­пи­тів до сер­ве­ра призво­дить до йо­го від­мо­ви. Так са­мо й мо­зок пе­ре­с­тає кри­тич­но спри­й­ма­ти ре­аль­ність, бу­дучи за­ван­та­же­ним пи­тан­ня­ми «Чи є жит­тя піс­ля смер­ті?», «Що та­ке ду­ша?», «Чи іс­нує Бог?» то­що... І це ви­ко­рис­то­ву­є­ть­ся для пр­огра­му­ван­ня на­справ­ді будь якої по­ве­дін­ки!..

Осо­бис­то ме­ні до­ве­ло­ся ви­тра­ти­ти ба­га­то ча­су для від­по­ві­ді на "го­лов­не пи­тан­ня" «В чо­му сенс жит­тя?»
І сь­о­год­ні я маю на­мір по­ді­ли­ти­ся зі сві­том від­по­від­дю на нь­о­го! Чи­тай­те уваж­но:
Сен­сом жит­тя лю­ди­ни є зро­би­ти ме­ні щось при­єм­не!
Са­ме для цьо­го й жи­ве будь-яка лю­ди­на! Не ві­ри­те? Хо­че­те пе­ре­ко­на­ти­ся? Це ду­же про­с­то: зро­біть ме­ні щось при­єм­не! Зра­зу по­лег­шає на ду­ші! Особ­ли­во, як­що ви ме­ні по­да­ру­є­те ба­га­то гро­шей, — вза­га­лі, чим біль­ше дас­те, тим кра­ще вам ста­не! Обі­цяю!

До то­го ж, га­ран­тую вам віч­не жит­тя піс­ля смер­ті, гу­рій в раю, вда­лу ре­ін­кар­на­цію і ду­шев­ний спо­кій! Є тіль­ки од­на умо­ва: це тре­ба зро­би­ти від щи­р­о­го сер­ця...

Далі...