Класифікація людей

Усіх лю­дей мож­на роз­ді­ли­ти на дві групи за­леж­но від їх­нь­о­го став­лен­ня до пра­ва лю­ди­ни роз­по­ря­джа­ти­ся со­бою та ре­зуль­та­та­ми своєї пра­ці. Пер­ша група лю­дей вва­жає, що лю­ди­на має без­у­мов­не пра­во на це. Об­ґрун­то­ву­ють це пра­во по-різ­но­му. На­при­клад тим, що Бог ство­рив усіх лю­дей рів­ни­ми, а зна­чить не мож­на дозво­ли­ти од­ним лю­дям роз­по­ря­джа­ти­ся ин­ши­ми. Осо­бис­то ме­ні ні­які об­ґрун­ту­ван­ня не по­тріб­ні — ме­ні до­сить то­го, що ме­ні не по­д­об­а­є­ть­ся, ко­ли хтось роз­по­ря­джа­є­ть­ся мною або мо­ї­ми ре­ча­ми. Ме­ні, зви­чай­но, відо­мо, що іс­нує ба­га­то лю­дей, яким по­д­об­а­є­ть­ся, ко­ли ни­ми роз­по­ря­джа­ю­ть­ся. І я не за­пе­ре­чую про­ти то­го, щоб во­ни де­ле­ґу­ва­ли пра­во роз­по­ря­джа­ти­ся ни­ми ин­шим лю­дам. Але, оче­вид­но, та­ке де­ле­ґу­ван­ня є од­ним з ва­рі­ан­тів ре­а­лі­за­ції пра­ва роз­по­ря­джа­ти­ся со­бою.

Оче­вид­но та­кож, що є дру­га група лю­дей — лю­дей, які не ви­з­на­ють без­у­мов­н­о­го пра­ва лю­ди­ни роз­по­ря­джа­ти­ся со­бою і ре­зуль­та­та­ми своєї пра­ці. Тут об­ґрун­ту­вань є ще біль­ше: по­чи­на­ю­чи від то­го, що всі лю­ди є влас­ніс­тю од­ної бо­го­обра­ної (або вті­лен­ням Бога на зем­лі), і за­кін­чу­ю­чи тим, що де­яких лю­дей про­с­то не ви­з­на­ють за лю­дей. Не зай­вим бу­де на­га­да­ти, що ве­сь спектр іде­о­л­огії дру­гої групи лю­дей ши­ро­ко роз­по­всю­дже­ний сь­о­год­ні на­віть у ци­ві­лі­зо­ва­них кра­ї­нах Пів­ніч­ної Аме­ри­ки та За­хід­ної Єв­ро­пи, не ка­жучи вже про вар­вар­сь­кі кра­ї­ни типу Ук­ра­ї­ни. За при­клад бо­го­обра­ної лю­ди­ни мож­на взя­ти Папу Рим­сь­к­о­го, а при­кла­дом групи лю­дей, які не ма­ють ста­ту­су лю­ди­ни прак­тич­но в усіх кра­ї­нах, є не­пов­но­літ­ні.

Та­ка кла­си­фі­ка­ція є про­стою і зро­зу­мі­лою... ли­ше пер­шій групі лю­дей. Без­по­мил­ко­вим ви­зна­чен­ням лю­ди­ни з дру­гої групи є не ли­ше не­зго­да, а прак­тич­но пов­не не­спри­й­нят­тя ці­єї кла­си­фі­ка­ції. І в цьо­му не­ма ні­ч­о­го див­н­о­го. Спро­буй­мо погля­ну­ти на світ з точ­ки зо­ру лю­ди­ни з дру­гої групи.

Як­що лю­ди­на не ви­знає без­у­мов­не пра­во ин­шої лю­ди­ни роз­по­ря­джа­ти­ся со­бою, це озна­чає, що по­вин­ні іс­ну­ва­ти та­кі лю­ди, які ма­ють пра­во роз­по­ря­джа­ти­ся ин­ши­ми лю­дь­ми. Ино­ді, зви­чай­но, де­кла­ру­ю­ть­ся по­той­біч­ні сут­нос­ті, але, ос­кіль­ки в ре­аль­но­му сві­ті ми їх не спо­сте­рі­га­є­мо, все зво­ди­ть­ся до лю­дей, які тлу­ма­чать во­лю цих по­той­біч­них іс­тот. Як пра­ви­ло, лю­ди­на дру­гої групи від­но­сить се­бе до ка­тего­рії тих, хто має пра­во роз­по­ря­джа­ти­ся ин­ши­ми лю­дь­ми. Реш­та теж від­но­сить, але не ус­відомлює цьо­го. Як­що лю­ди­на, на­при­клад, вва­жає, що Рим­сь­кий Па­па має пра­во за­бо­ро­ни­ти ме­ні за­й­ма­ти­ся про­с­ти­ту­ці­єю, то це є ні­що ин­ше, як спо­сіб роз­по­ря­ди­ти­ся мною.

Та­ким чи­ном, всі лю­ди з точ­ки зо­ру лю­дей дру­гої групи ді­ля­ть­ся на дві ка­тего­рії: «свої» — ті, які мо­жуть роз­по­ря­джа­ти­ся ин­ши­ми лю­дь­ми, і «чу­жі» — ті, яки­ми роз­по­ря­джа­ю­ть­ся «свої». «Чу­жі», в свою чер­гу, мо­жуть кла­си­фі­ку­ва­ти­ся в за­леж­нос­ті від мож­ли­во­с­ти роз­по­ря­джа­ти­ся ни­ми і не­бе­з­пе­ки втра­ти­ти та­ку мож­ли­вість. За­леж­но від то­го, за яким прин­ци­пом ви­зна­ча­ю­ть­ся «свої», мож­на про­ве­с­ти кла­си­фі­ка­цію іде­о­л­огій дру­гої групи лю­дей.

На край­ньо­му по­лю­сі зна­хо­ди­ть­ся най­при­мі­тив­ні­ша іде­о­л­огія — ста­лі­нізм. Для ти­по­в­о­го ста­лі­ніс­та «сво­їм» є тіль­ки він сам. На­віть рід­ні ба­ть­ки і влас­ні ді­ти від­но­ся­ть­ся до ка­тего­рії «чу­жі». Ста­лі­ніст жи­ве в сві­ті, де па­нує за­кон джун­г­лів, а лю­ди­на лю­ди­ні — вовк. Бу­дучи на­один­ці зі згра­єю вов­ків, ста­лі­ніс­ти зад­ля пси­хо­л­огіч­н­о­го за­хис­ту ви­га­ду­ють со­бі на­пі­в­мі­фіч­н­о­го вождя, який має за­хис­ти­ти їх, пе­ре­тво­рив­ши во­р­огів на по­рох ла­гєр­ную пиль. Ино­ді ста­лі­ніс­ти зби­ва­ю­ть­ся в зграї, але, слід за­ува­жи­ти, що хоч пор­т­рет Вождя в них, як пра­ви­ло, од­на­ко­вий, у кож­н­о­го в го­ло­ві свій ста­лін, який, в іде­а­лі, по­ви­нен роз­ст­рі­ля­ти всю зграю, ок­рім, звіс­но, то­го, в чи­їй го­ло­ві си­дить.

Ще од­ним про­с­тим при­кла­дом є шай­ка бан­ди­тів. У них є «свої» (чле­ни шай­ки) і «чу­жі» (ло­хи, яких мож­на і тре­ба гра­бу­ва­ти). На цьо­му про­с­то­му при­кла­ді лег­ко зро­зу­мі­ти, чо­му лю­ди дру­гої групи не спри­й­ма­ють кла­си­фі­ка­цію лю­дей за їх­нім став­лен­ням до пра­ва лю­ди­ни роз­по­ря­джа­ти­ся со­бою. Для бан­ди­та не­ма прин­ци­по­вої від­мін­нос­ти між по­лі­ці­єю і ве­ли­кою кон­ку­ру­ю­чою шай­кою: і ті й ин­ші є «чу­жи­ми» і ду­же не­бе­з­печ­ни­ми для «сво­їх».

Точ­но так са­мо со­ці­а­ліс­ти, для при­кла­ду, не ба­чать прин­ци­по­вої від­мін­нос­ти між, ска­жі­мо, фа­ши­с­та­ми, ре­лі­гі­й­ни­ми фун­да­мен­та­ліс­та­ми і лю­дь­ми з пер­шої групи. Всі ці лю­ди не вва­жа­ють, що в ба­га­тих по­тріб­но від­ня­ти «над­лиш­ки» і роз­да­ти бід­ним, а от­же є для со­ці­а­ліс­та «чу­жи­ми».

Зпо­між усіх лю­дей дру­гої групи я хо­тів би ви­ді­ли­ти со­ці­ал-де­мо­кра­тів, які ма­ють не тіль­ки най­більш склад­ну, але й най­більш при­й­нят­ну іде­о­л­огію з точ­ки зо­ру лю­ди­ни з пер­шої групи. По-пер­ше, «сво­ї­ми» со­ці­ал-де­мо­кра­ти вва­жа­ють усіх тих, хто роз­ді­ляє їх­ню іде­о­л­огію. А по-дру­ге, во­ни ви­з­на­ють мож­ли­вість по­ру­шен­ня пра­ва лю­ди­ни роз­по­ря­джа­ти­ся со­бою ли­ше за на­пе­ред ви­зна­че­ни­ми за до­по­м­о­гою де­мо­кра­тич­ної про­це­ду­ри пра­ви­ла­ми. Це озна­чає, що за лю­дь­ми з пер­шої групи ви­зна­є­ть­ся пра­во впли­ва­ти на скла­дан­ня пра­вил, які по­ру­шу­ють пра­во лю­ди­ни роз­по­ря­джа­ти­ся со­бою, а от­же, на­д­а­є­ть­ся мож­ли­вість змен­шен­ня шко­ди від та­кої прак­ти­ки. Реш­та пред­став­ни­ків дру­гої групи є при­хи­ль­ни­ка­ми то­та­лі­та­риз­му в тій чи ин­шій фор­мі і ком­п­ро­міс із ни­ми має та­кий са­мий сенс, як ком­п­ро­міс зі згра­єю го­лод­них хижа­ків.

На щас­тя, на­ро­ди, які жи­вуть за прин­ци­па­ми лю­дей дру­гої групи, ду­же лег­ко втра­ча­ють кон­ку­рен­т­но­спро­мож­ність, як­що вза­га­лі її здоб­у­ва­ють. Це є ос­нов­ним, іс­то­рич­но до­ве­де­ним ар­гу­мен­том на ко­ристь то­го, що та­кі прин­ци­пи є про­ти­при­род­ни­ми для лю­ди­ни. То­му в ци­ві­лі­зо­ва­них кра­ї­нах біль­шість на­се­лен­ня скла­да­ють са­ме со­ці­ал-де­мо­кра­ти. Ду­маю, що не по­милюсь, як­що на­пи­шу, що за кіль­кіс­тю со­ці­ал-де­мо­кра­тів Ук­ра­ї­ну мож­на від­не­с­ти до чис­ла ци­ві­лі­зо­ва­них кра­їн.

На­ша про­б­ле­ма по­ля­гає в то­му, що як­що в ци­ві­лі­зо­ва­них кра­ї­нах на со­ці­ал-де­мо­кра­тів ма­ють вплив пред­став­ни­ки пер­шої групи, то в Ук­ра­ї­ні ці лю­ди є аб­со­лют­но мар­гі­наль­ною групою. На­то­мість ми ма­є­мо ве­ли­чез­ну кіль­кість бан­ди­тів, що й утво­рю­ють по­лі­тич­ний спектр кра­ї­ни. Бан­ди­ти де­мо­кра­тич­но впро­ва­джу­ють бан­дит­сь­кі нор­ми в усі сфе­ри жит­тя, а со­ці­ал-де­мо­кра­ти про­с­то за озна­чен­ням не мо­жуть цьо­му опи­ра­ти­ся.

Далі...