Класифікація людей

Усіх людей можна розділити на дві групи залежно від їхнього ставлення до права людини розпоряджатися собою та результатами своєї праці. Перша група людей вважає, що людина має безумовне право на це. Обґрунтовують це право по-різному. Наприклад тим, що Бог створив усіх людей рівними, а значить не можна дозволити одним людям розпоряджатися иншими. Особисто мені ніякі обґрунтування не потрібні — мені досить того, що мені не подобається, коли хтось розпоряджається мною або моїми речами. Мені, звичайно, відомо, що існує багато людей, яким подобається, коли ними розпоряджаються. І я не заперечую проти того, щоб вони делеґували право розпоряджатися ними иншим людам. Але, очевидно, таке делеґування є одним з варіантів реалізації права розпоряджатися собою.

Очевидно також, що є друга група людей — людей, які не визнають безумовного права людини розпоряджатися собою і результатами своєї праці. Тут обґрунтувань є ще більше: починаючи від того, що всі люди є власністю одної богообраної (або втіленням Бога на землі), і закінчуючи тим, що деяких людей просто не визнають за людей. Не зайвим буде нагадати, що весь спектр ідеології другої групи людей широко розповсюджений сьогодні навіть у цивілізованих країнах Північної Америки та Західної Європи, не кажучи вже про варварські країни типу України. За приклад богообраної людини можна взяти Папу Римського, а прикладом групи людей, які не мають статусу людини практично в усіх країнах, є неповнолітні.

Така класифікація є простою і зрозумілою... лише першій групі людей. Безпомилковим визначенням людини з другої групи є не лише незгода, а практично повне несприйняття цієї класифікації. І в цьому нема нічого дивного. Спробуймо поглянути на світ з точки зору людини з другої групи.

Якщо людина не визнає безумовне право иншої людини розпоряджатися собою, це означає, що повинні існувати такі люди, які мають право розпоряджатися иншими людьми. Иноді, звичайно, декларуються потойбічні сутності, але, оскільки в реальному світі ми їх не спостерігаємо, все зводиться до людей, які тлумачать волю цих потойбічних істот. Як правило, людина другої групи відносить себе до категорії тих, хто має право розпоряджатися иншими людьми. Решта теж відносить, але не усвідомлює цього. Якщо людина, наприклад, вважає, що Римський Папа має право заборонити мені займатися проституцією, то це є ніщо инше, як спосіб розпорядитися мною.

Таким чином, всі люди з точки зору людей другої групи діляться на дві категорії: «свої» — ті, які можуть розпоряджатися иншими людьми, і «чужі» — ті, якими розпоряджаються «свої». «Чужі», в свою чергу, можуть класифікуватися в залежності від можливости розпоряджатися ними і небезпеки втратити таку можливість. Залежно від того, за яким принципом визначаються «свої», можна провести класифікацію ідеологій другої групи людей.

На крайньому полюсі знаходиться найпримітивніша ідеологія — сталінізм. Для типового сталініста «своїм» є тільки він сам. Навіть рідні батьки і власні діти відносяться до категорії «чужі». Сталініст живе в світі, де панує закон джунглів, а людина людині — вовк. Будучи наодинці зі зграєю вовків, сталіністи задля психологічного захисту вигадують собі напівміфічного вождя, який має захистити їх, перетворивши ворогів на порох лагєрную пиль. Иноді сталіністи збиваються в зграї, але, слід зауважити, що хоч портрет Вождя в них, як правило, однаковий, у кожного в голові свій сталін, який, в ідеалі, повинен розстріляти всю зграю, окрім, звісно, того, в чиїй голові сидить.

Ще одним простим прикладом є шайка бандитів. У них є «свої» (члени шайки) і «чужі» (лохи, яких можна і треба грабувати). На цьому простому прикладі легко зрозуміти, чому люди другої групи не сприймають класифікацію людей за їхнім ставленням до права людини розпоряджатися собою. Для бандита нема принципової відмінности між поліцією і великою конкуруючою шайкою: і ті й инші є «чужими» і дуже небезпечними для «своїх».

Точно так само соціалісти, для прикладу, не бачать принципової відмінности між, скажімо, фашистами, релігійними фундаменталістами і людьми з першої групи. Всі ці люди не вважають, що в багатих потрібно відняти «надлишки» і роздати бідним, а отже є для соціаліста «чужими».

Зпоміж усіх людей другої групи я хотів би виділити соціал-демократів, які мають не тільки найбільш складну, але й найбільш прийнятну ідеологію з точки зору людини з першої групи. По-перше, «своїми» соціал-демократи вважають усіх тих, хто розділяє їхню ідеологію. А по-друге, вони визнають можливість порушення права людини розпоряджатися собою лише за наперед визначеними за допомогою демократичної процедури правилами. Це означає, що за людьми з першої групи визнається право впливати на складання правил, які порушують право людини розпоряджатися собою, а отже, надається можливість зменшення шкоди від такої практики. Решта представників другої групи є прихильниками тоталітаризму в тій чи иншій формі і компроміс із ними має такий самий сенс, як компроміс зі зграєю голодних хижаків.

На щастя, народи, які живуть за принципами людей другої групи, дуже легко втрачають конкурентноспроможність, якщо взагалі її здобувають. Це є основним, історично доведеним аргументом на користь того, що такі принципи є протиприродними для людини. Тому в цивілізованих країнах більшість населення складають саме соціал-демократи. Думаю, що не помилюсь, якщо напишу, що за кількістю соціал-демократів Україну можна віднести до числа цивілізованих країн.

Наша проблема полягає в тому, що якщо в цивілізованих країнах на соціал-демократів мають вплив представники першої групи, то в Україні ці люди є абсолютно маргінальною групою. Натомість ми маємо величезну кількість бандитів, що й утворюють політичний спектр країни. Бандити демократично впроваджують бандитські норми в усі сфери життя, а соціал-демократи просто за означенням не можуть цьому опиратися.

Далі...