The High-Res Society

На­реш­ті ді­йшли ру­ки до то­го, щоб погра­ти­ся з пе­ре­кла­дач­кою від Google. З її до­по­м­о­гою я пе­ре­клав стат­тю По­ла Ґре­хе­ма . На мою ду­м­ку, стат­тя ці­ка­ва в кон­тек­с­ті сь­о­год­ніш­ньої кри­зи. Мож­ли­во, са­ме сь­о­год­ніш­ня еко­но­міч­на кри­за ста­не по­штов­хом до гли­бо­ких со­ці­аль­них пе­ре­тво­рень...

Про­тя­гом май­же всі­єї іс­то­рії успіх суспі­ль­с­т­ва був про­пор­ці­й­ним йо­го здат­нос­ті ство­рю­ва­ти ве­ли­кі й дис­цип­лі­но­ва­ні ор­га­ні­за­ції. Ті, хто ро­би­ли став­ку на еко­но­мію за ра­ху­нок ефек­ту мас­ш­та­бу, за­зви­чай ви­гра­ва­ли, а це озна­чає, що най­біль­шої ор­га­ні­за­ції бу­ли най­більш успіш­ни­ми.

Ре­чі вже змі­ни­ли­ся на­стіль­ки, що нам важ­ко в це по­ві­ри­ти, але ще кіль­ка де­ся­ти­літь то­му най­біль­ші ор­га­ні­за­ції, як пра­ви­ло, ма­ли тен­ден­цію до біль­ш­о­го по­ступу. Ам­біт­ний хло­пець, за­кін­чу­ю­чи ко­ледж в 1960 ро­ці, хо­тів пра­цю­ва­ти у ве­ли­чез­но­му, блис­кучо­му від­ді­лен­ні Ford або General Electric, або в НА­СА. У 1960 ро­ці ма­лий не озна­ча­ло не­ве­ли­кий але кру­тий стар­тап. Ма­лий зна­чи­ло дру­го­с­ор­т­ний. Це озна­ча­ло взут­тє­ву крам­ни­цю дя­дь­ка Сі­да.

У 1970-х ро­ках, ко­ли я ріс, ідея „кор­по­ра­тив­них схо­дів” бу­ла ще ду­же й ду­же жи­вою. Зви­чай­на стра­тегія по­ля­га­ла в то­му, щоб спро­бу­ва­ти по­тра­пи­ти в гар­ний ко­ледж, який під­го­тує те­бе до ро­бо­ти в пев­ній ор­га­ні­за­ції, а по­тім під­ні­ма­ти­ся служ­бо­вою дра­би­ною з по­ступо­вим збіль­шен­ням від­по­ві­даль­нос­ті. Ам­біт­ні­ші осо­би ли­ше спо­ді­ва­ли­ся швид­ше під­ні­ма­ти­ся тою са­мою дра­би­ною [1].

Але в кін­ці ХХ сто­літ­тя щось змі­ни­ло­ся. Ви­яви­ло­ся, що ефект мас­ш­та­бу є не єди­ним ро­бо­чим ре­сур­сом. Зо­кре­ма в об­лас­ті те­х­но­л­огій, мож­на от­ри­ма­ти збіль­шен­ня швид­ко­сті від не­ве­ли­ких груп, які ста­ли ко­рис­ту­ва­ти­ся пе­ре­ва­га­ми св­о­го роз­мі­ру.

Май­бут­нє ви­яви­ло­ся від­мін­ним від то­го, яким ми йо­го уяв­ля­ли в 1970 ро­ці. Міс­та під купо­лом і ав­то­мо­бі­лі, що лі­та­ють, на які ми очі­ку­ва­ли, не бу­ли ма­те­рі­а­лі­зо­ва­ні. Але, на щас­тя, та­кож і уні­фор­ми із за­зна­чен­ням на­шої спе­ці­аль­нос­ті та ква­лі­фі­ка­ції. Те­пер схо­же, що за­мість до­мі­ну­ван­ня кіль­кох гі­гант­сь­ких іє­рар­хіч­но струк­ту­ро­ва­них ор­га­ні­за­цій, еко­но­мі­ка май­бут­нь­о­го ви­гля­да­ти­ме як мін­ли­ва ме­ре­жа не­ве­ли­ких, не­за­леж­них су­б'­єк­тів.

Не­ма ні­ч­о­го див­н­о­го в то­му, що ве­ли­кі ор­га­ні­за­ції біль­ше не ефек­тив­ні. Не іс­нує до­ка­зів то­го, що за­галь­но­відо­мі успіш­ні ор­га­ні­за­ції, як рим­сь­ка ар­мія або бри­тан­сь­ка Ост-Ін­ді­йс­ка ком­па­нія, за­зна­ва­ли мен­шої шко­ди від бю­ро­кра­тії та по­лі­ти­ки, ніж ор­га­ні­за­ції та­к­о­го ж роз­мі­ру сь­о­год­ні. Про­те во­ни кон­ку­ру­ва­ли з опо­нен­та­ми, які не мог­ли змі­ню­ва­ти пра­ви­ла „на льо­ту” за­вдя­ки роз­вит­ку но­віт­ніх те­х­но­л­огій. Те­пер ви­яв­ля­є­ть­ся, що пра­ви­ло «ве­ли­кі й дис­цип­лі­но­ва­ні ор­га­ні­за­ції пе­ре­ма­га­ють» не­об­хід­но до­пов­ни­ти од­ною об­с­та­ви­ною: «в по­ві­ль­них іг­рах». Ні­хто цьо­го не знав до­ки змі­ни не до­сяг­ли до­стат­ньої швид­ко­сті.

Ве­ли­кі ор­га­ні­за­ції те­пер поч­нуть пра­цю­ва­ти гір­ше че­рез те, що впер­ше в іс­то­рії біль­ше не от­ри­му­ють най­кра­щі ка­д­ри. Ам­біт­ний юнак, за­кін­чу­ю­чи ко­ледж, сь­о­год­ні не хо­че пра­цю­ва­ти на ве­ли­ку ком­па­нію. Він хо­че пра­цю­ва­ти в пер­спек­тив­но­му стар­та­пі, який швид­ко ви­ро­с­тає і пе­ре­тво­рю­є­ть­ся на ве­ли­ку ком­па­нію. І як­що він справ­ді ам­біт­ний, він хо­че йо­го за­по­чат­ку­ва­ти. [2]

Це зо­всім не озна­чає, що ве­ли­кі ком­па­нії зник­нуть. Успіш­ні стар­та­пи призво­дять до іс­ну­ван­ня ве­ли­ких ком­па­ній, то­му що успіш­ний стар­тап або пе­ре­тво­рю­є­ть­ся на ве­ли­ку ком­па­нію, або погли­на­є­ть­ся нею. [3] Але ве­ли­кі ор­га­ні­за­ції, ма­буть, ні­ко­ли біль­ше не бра­ти­муть на се­бе про­від­ну роль, як це бу­ло до ос­тан­ньої чвер­ті ХХ сто­літ­тя.

Ди­во­виж­но, як мо­же змі­ни­ти­ся тен­ден­ція, що три­ва­ла так дов­го. Як ча­с­то мо­же ста­ти­ся, що пра­ви­ло, яке пра­цює ти­ся­чі ро­ків, по­тім змі­ню­є­ть­ся з точ­ніс­тю до на­в­па­ки? Пе­ре­ві­ре­не ти­ся­чо­літ­тя­ми пра­ви­ло, що біль­ший — це кра­щий, зі своєю ве­ли­кою кіль­кіс­тю тра­ди­цій за­раз за­ста­рі­ло, хоч має ду­же гли­бо­кі ко­ре­ні. Це озна­чає, що са­ме ам­біт­ні лю­ди мо­жуть те­пер ви­би­ра­ти, які тра­ди­ції за­ли­ша­ти. Ду­же важ­ли­вим бу­де зро­зу­мі­ти, які са­ме ідеї слід збе­рег­ти, а які те­пер мож­на від­ки­ну­ти.

Міс­це, де це мож­на по­ба­чи­ти, там, де по­ча­ло­ся по­ши­рен­ня най­мен­ших: у сві­ті стар­та­пів.

Зав­жди бу­ли ок­ре­мі при­кла­ди, зо­кре­ма в США, ам­біт­них лю­дей, що ство­ри­ли влас­ні схо­ди за­мість схо­джен­ня по ним. Але до не­дав­нь­о­го ча­су це був ано­маль­ний шлях, який ви­па­дав на до­лю тіль­ки оди­ни­цям. Не ви­пад­ко­во се­ред ве­ли­кі про­мис­лов­ців де­в'ят­на­д­ця­т­о­го сто­літ­тя бу­ло так ма­ло лю­дей з фор­маль­ною ос­вітою. Та­кі ж ве­ли­кі, як їх­ні ком­па­нії ста­ва­ли в кін­це­во­му під­су­м­ку, спо­чат­ку всі во­ни бу­ли в ос­нов­но­му ме­ха­ні­ка­ми та влас­ни­ка­ми ма­га­зи­нів. Це був со­ці­аль­ний крок, який жод­на лю­ди­на з ви­щою ос­вітою не зро­би­ла б, як­що мог­ла б йо­го уник­ну­ти. До роз­вит­ку те­х­ніч­них стар­та­пів, і, зо­кре­ма, Ін­тер­нет-стар­та­пів, ос­ві­че­ним лю­дям бу­ло ду­же не­влас­ти­во по­чи­на­ти свій влас­ний біз­нес.

Ві­сім чо­ло­ві­ків, які за­ли­ши­ли Shockley Semiconductor, щоб за­сну­ва­ти Fairchild Semiconductor, но­вий стар­тап Си­лі­ко­но­вої До­ли­ни, спо­чат­ку на­віть не на­ма­га­ли­ся за­по­чат­ко­ву­ва­ти ком­па­нію. Во­ни про­с­то шу­ка­ли ком­па­нію, го­то­ву най­ня­ти їх як групу. То­ді один з їх­ніх ба­ть­ків по­ре­к­о­мен­ду­вав їх не­ве­ли­ко­му ін­ве­с­ти­ці­й­но­му бан­ку, який за­про­по­ну­вав знай­ти фі­нан­су­ван­ня для то­го, щоб во­ни роз­по­ча­ли свій влас­ний проєкт. Так во­ни й зро­би­ли. Але за­сну­ван­ня влас­ної ком­па­нії бу­ло не­звич­ною для них іде­єю, і це бу­ло тим, до чо­го во­ни при­йшли. [4]

Я припус­каю, що за­раз прак­тич­но кож­ний сту­дент Стен­фор­да чи Бер­к­лі, який вміє пр­огра­му­ва­ти при­най­м­ні роз­гля­дав ідею по­ча­ти стар­тап. Уні­вер­си­те­ти схід­н­о­го уз­бе­реж­жя не да­ле­ко по­за­ду, а бри­тан­сь­кі уні­вер­си­те­ти ли­ше тро­хи від них від­ста­ють. Ця си­ту­а­ція го­во­рить про те, що від­но­си­ни в Стен­фор­ді та Бер­к­лі не ано­ма­лія, а ін­ди­ка­тор пр­огре­су.

Зви­чай­но, Ін­тер­нет-стар­та­пи за­ли­ша­ю­ть­ся ли­ше ма­лень­кою ча­с­тин­кою сві­то­вої еко­но­мі­ки. Але чи мо­же тен­ден­ція на їх ос­но­ві бу­ти про­ду­к­тив­ною?

Я вва­жаю, що так. Не­ма під­став припус­ка­ти, що є які-не­будь об­ме­жен­ня на об­сяг ро­бо­ти, яку мож­на зро­би­ти та­ким чи­ном. Як і на­у­ка, доб­ро­бут, схо­же, зро­с­тає фрак­таль­но. Па­ро­ва тя­га бу­ла пі­щин­кою в бри­тан­сь­кій еко­но­мі­ці, ко­ли Ватт по­чав над нею пра­цю­ва­ти. Але йо­го ро­бо­та знай­шла про­дов­жен­ня до­ки пі­щин­ку не бу­ло роз­ши­ре­но в щось біль­ше, ніж вся еко­но­мі­ка, ча­с­ти­ною якої во­на бу­ла спо­чат­ку.

Те ж са­ме мо­же від­бу­ти­ся і з Ін­тер­не­том. Як­що Ін­тер­нет-стар­та­пи про­по­ну­ють най­кра­щі мож­ли­во­с­ті для ам­біт­них лю­дей, ба­га­то ам­біт­них лю­дей поч­нуть їх, і ця ча­с­тин­ка еко­но­мі­ки бу­де роз­ро­с­та­ти­ся як зви­чай­ний фрак­тал.

На­віть як­що проєк­ти, зв'я­за­ні з Ін­тер­не­том, ста­нуть всь­о­го ли­ше де­сятою ча­с­ти­ною сві­то­вої еко­но­мі­ки, ця ком­по­нен­та ви­зна­ча­ти­ме стан­дар­ти для всіх ін­ших. Най­більш ди­на­міч­на ча­с­ти­на еко­но­мі­ки зав­жди ро­бить це в усьо­му: від ок­ла­дів до стан­дар­тів одя­гу. Не тіль­ки че­рез пре­с­тиж, але й то­му, що прин­ци­пи, по­кла­де­ні в ос­но­ву най­ди­на­міч­ні­шої ча­с­ти­ни еко­но­мі­ки, як пра­ви­ло, є та­ки­ми, що пра­цю­ють.

Схо­же, що в май­бут­ньо­му лю­ди праг­ну­ти­муть ро­би­ти став­ку на ме­ре­жі не­ве­ли­ких ав­то­ном­них груп, чия ефек­тив­ність ви­зна­ча­є­ть­ся ін­ди­ві­ду­аль­но. І пе­ре­ма­га­ти­муть суспі­ль­с­т­ва з най­мен­шим спро­ти­вом цьо­му.

Як і на по­чат­ку ін­ду­с­т­рі­аль­ної ре­во­лю­ції, де­які суспі­ль­с­т­ва бу­дуть кра­щи­ми в цьо­му, ніж ін­ші. Про­тя­гом од­н­о­го по­ко­лін­ня з мо­мен­ту на­ро­джен­ня в Ан­г­лії про­мис­ло­ва ре­во­лю­ція по­ши­ри­ла­ся на кон­ти­нен­таль­ну Єв­ропу і Пів­ніч­ну Аме­ри­ку. Але во­на по­ши­ри­ла­ся не всю­ди. Но­вий спо­сіб ви­роб­ниц­т­ва міг пус­ти­ти ко­рін­ня тіль­ки в міс­цях, які бу­ли під­го­тов­ле­ні для нь­о­го. Він міг по­ши­ри­ти­ся тіль­ки там, де вже іс­ну­вав ак­тив­ний се­ред­ній клас.

Іс­нує ана­л­огіч­ний со­ці­аль­ний ком­по­нент для пе­ре­тво­рень, які по­ча­ли­ся в Си­лі­ко­но­вій до­ли­ні в 1960-х ро­ках. Там бу­ло роз­роб­ле­но дві но­вих те­х­но­л­огії: ме­то­ди ство­рен­ня ін­тег­раль­них схем і ме­то­ди для роз­бу­до­ви но­в­о­го типу ком­па­ній, на­ці­ле­них на швид­кий ріст за до­по­м­о­гою ство­рен­ня но­вих те­х­но­л­огій. Ме­то­ди ство­рен­ня ін­тег­раль­них схем швид­ко по­ши­ри­ла­ся на ін­ші кра­ї­ни. Але ме­то­ди ство­рен­ня стар­та­пов — ні. П'ят­де­сят ро­ків по­то­му стар­та­пи ста­ли ши­ро­ко роз­по­всю­дже­ни­ми в Си­лі­ко­но­вій до­ли­ні та звич­ним яви­щ­ем в ін­ших мі­с­тах США, але во­ни все ще є ано­ма­лі­єю в біль­шос­ті кра­їн сві­ту.

Од­ною з при­чин — мож­ли­во го­лов­ною — то­го, що стар­та­пи не от­ри­ма­ли та­к­о­го ши­ро­к­о­го роз­по­всю­джен­ня, як про­мис­ло­ва ре­во­лю­ція, по­ля­гає в не­об­хід­нос­ті від­по­від­них со­ці­аль­них змін. Хо­ча про­мис­ло­ва ре­во­лю­ція теж при­не­с­ла суспі­ль­ні змі­ни, во­на не бо­ро­ла­ся про­ти прин­ципу «біль­ше є кра­щим». Зо­всім на­в­па­ки: во­на гар­но уз­го­джу­ва­ла­ся з ни­ми. Но­ві про­мис­ло­ві ком­па­нії вклю­ча­ли в се­бе еле­мен­ти іс­ну­ю­чих ве­ли­ких ор­га­ні­за­цій, та­кі як ві­йсь­ко­ві та ци­ві­ль­ні служ­би, і но­во­ство­ре­ні гіб­ри­ди доб­ре фун­к­ці­о­ну­ва­ли. “Ка­пі­та­ни ін­ду­с­т­рії” ви­да­ва­ли на­ка­зи “ар­мії пра­ців­ни­ків”, і ко­жен знав, що мав ро­би­ти.

Схо­же, що стар­та­пи ру­ха­ю­ть­ся про­ти со­ці­аль­ної те­чії. Їм не­про­с­то про­цві­та­ти в суспі­ль­с­т­ві, яке ці­нує іє­рар­хію та ста­бі­ль­ність, так са­мо, як ін­ду­с­т­рі­а­лі­за­ції бу­ло важ­ко роз­квіт­ну­ти в суспі­ль­с­т­ві, де прав­лять лю­дей, які об­ме­жу­ва­ли сво­бо­ду тор­гів­лі. Про­те де­які кра­ї­ни вже про­йшли цей пе­рі­од, ко­ли від­бу­ла­ся про­мис­ло­ва ре­во­лю­ція. І не схо­же на те, що на цей раз хоч би та­ка кіль­кість кра­їн го­то­ва до пе­ре­тво­рень.

При­міт­ки

[1] Од­ним з див­них на­с­лід­ків ці­єї мо­де­лі є те, що зви­чай­ний спо­сіб за­роб­ля­ти біль­ше по­ля­гає в то­му, щоб ста­ти ме­не­дже­ром. Це од­на з вад, яку ви­прав­ля­ють стар­та­пи.

[2] Є ба­га­то при­чин, че­рез які аме­ри­кан­сь­кі ком­па­нії роб­лять на­ба­га­то гір­ші ав­то­мо­бі­лі, ніж япон­сь­кі, але при­най­м­ні од­ною з них є ам­бі­ції: аме­ри­кан­сь­кі ви­пус­к­ни­ки ма­ють ба­гат­ший ка­р'єр­ний ви­бір.

[3] Мож­ли­во, в один пре­крас­ний день, ком­па­нії змо­жуть збіль­шу­ва­ти до­хо­ди без збіль­шен­ня шта­ту, але до цьо­го ще да­ле­ко.

[4] Lecuyer, Christophe, Making Silicon Valley, MIT Press, 2006.

Я з'я­су­вав, що склад­ні стат­ті пе­ре­кла­да­ю­ть­ся пар­ши­во. Я ду­же ча­с­то вза­га­лі не міг зро­зу­мі­ти, про що йде мо­ва. Крім то­го, те­пер, на від­мі­ну від мо­мен­ту запус­ку, пе­ре­клад ча­с­то зді­йс­ню­є­ть­ся че­рез ро­сі­йсь­ку. Це мож­на ба­чи­ти не тіль­ки з то­го, що во­на не роз­різ­няє ladder і stairs, й за­вдя­ки ок­ре­мим не­до­пе­ре­кла­де­ним сло­вам. Ос­кіль­ки пе­ре­кла­дач­ка на­в­ча­є­ть­ся на то­му, на чо­му її на­в­ча­ють, я роблю ви­сно­вок, що Ук­ра­ї­на ці­ка­ви­ть­ся в ос­нов­но­му ук­ра­їн­сь­ко-ро­сі­йсь­ким пе­ре­кла­дом. Що тво­ри­ть­ся в реш­ті сві­ту ук­ра­їн­ців ці­ка­вить ду­же ма­ло... Ну, це не тіль­ки я по­мі­тив...

Що сто­су­є­ть­ся ін­тер­фей­су пе­ре­кла­дач­ки, то ду­же не ви­ста­чає пер­со­на­лі­зо­ва­н­о­го від­об­ра­жен­ня пе­ре­кла­ду з ура­ху­ван­ням змін, яких її бу­ло на­в­ча­но. До­да­ван­ня ці­єї шту­ки, ду­маю, знач­но збіль­ши­ло б кіль­кість охо­чих на­в­ча­ти...

Далі...