The High-Res Society

Нарешті дійшли руки до того, щоб погратися з перекладачкою від Google. З її допомогою я переклав статтю Пола Ґрехема . На мою думку, стаття цікава в контексті сьогоднішньої кризи. Можливо, саме сьогоднішня економічна криза стане поштовхом до глибоких соціальних перетворень...

Протягом майже всієї історії успіх суспільства був пропорційним його здатності створювати великі й дисципліновані організації. Ті, хто робили ставку на економію за рахунок ефекту масштабу, зазвичай вигравали, а це означає, що найбільшої організації були найбільш успішними.

Речі вже змінилися настільки, що нам важко в це повірити, але ще кілька десятиліть тому найбільші організації, як правило, мали тенденцію до більшого поступу. Амбітний хлопець, закінчуючи коледж в 1960 році, хотів працювати у величезному, блискучому відділенні Ford або General Electric, або в НАСА. У 1960 році малий не означало невеликий але крутий стартап. Малий значило другосортний. Це означало взуттєву крамницю дядька Сіда.

У 1970-х роках, коли я ріс, ідея „корпоративних сходів” була ще дуже й дуже живою. Звичайна стратегія полягала в тому, щоб спробувати потрапити в гарний коледж, який підготує тебе до роботи в певній організації, а потім підніматися службовою драбиною з поступовим збільшенням відповідальності. Амбітніші особи лише сподівалися швидше підніматися тою самою драбиною [1].

Але в кінці ХХ століття щось змінилося. Виявилося, що ефект масштабу є не єдиним робочим ресурсом. Зокрема в області технологій, можна отримати збільшення швидкості від невеликих груп, які стали користуватися перевагами свого розміру.

Майбутнє виявилося відмінним від того, яким ми його уявляли в 1970 році. Міста під куполом і автомобілі, що літають, на які ми очікували, не були матеріалізовані. Але, на щастя, також і уніформи із зазначенням нашої спеціальності та кваліфікації. Тепер схоже, що замість домінування кількох гігантських ієрархічно структурованих організацій, економіка майбутнього виглядатиме як мінлива мережа невеликих, незалежних суб'єктів.

Нема нічого дивного в тому, що великі організації більше не ефективні. Не існує доказів того, що загальновідомі успішні організації, як римська армія або британська Ост-Індійска компанія, зазнавали меншої шкоди від бюрократії та політики, ніж організації такого ж розміру сьогодні. Проте вони конкурували з опонентами, які не могли змінювати правила „на льоту” завдяки розвитку новітніх технологій. Тепер виявляється, що правило «великі й дисципліновані організації перемагають» необхідно доповнити одною обставиною: «в повільних іграх». Ніхто цього не знав доки зміни не досягли достатньої швидкості.

Великі організації тепер почнуть працювати гірше через те, що вперше в історії більше не отримують найкращі кадри. Амбітний юнак, закінчуючи коледж, сьогодні не хоче працювати на велику компанію. Він хоче працювати в перспективному стартапі, який швидко виростає і перетворюється на велику компанію. І якщо він справді амбітний, він хоче його започаткувати. [2]

Це зовсім не означає, що великі компанії зникнуть. Успішні стартапи призводять до існування великих компаній, тому що успішний стартап або перетворюється на велику компанію, або поглинається нею. [3] Але великі організації, мабуть, ніколи більше не братимуть на себе провідну роль, як це було до останньої чверті ХХ століття.

Дивовижно, як може змінитися тенденція, що тривала так довго. Як часто може статися, що правило, яке працює тисячі років, потім змінюється з точністю до навпаки? Перевірене тисячоліттями правило, що більший — це кращий, зі своєю великою кількістю традицій зараз застаріло, хоч має дуже глибокі корені. Це означає, що саме амбітні люди можуть тепер вибирати, які традиції залишати. Дуже важливим буде зрозуміти, які саме ідеї слід зберегти, а які тепер можна відкинути.

Місце, де це можна побачити, там, де почалося поширення найменших: у світі стартапів.

Завжди були окремі приклади, зокрема в США, амбітних людей, що створили власні сходи замість сходження по ним. Але до недавнього часу це був аномальний шлях, який випадав на долю тільки одиницям. Не випадково серед великі промисловців дев'ятнадцятого століття було так мало людей з формальною освітою. Такі ж великі, як їхні компанії ставали в кінцевому підсумку, спочатку всі вони були в основному механіками та власниками магазинів. Це був соціальний крок, який жодна людина з вищою освітою не зробила б, якщо могла б його уникнути. До розвитку технічних стартапів, і, зокрема, Інтернет-стартапів, освіченим людям було дуже невластиво починати свій власний бізнес.

Вісім чоловіків, які залишили Shockley Semiconductor, щоб заснувати Fairchild Semiconductor, новий стартап Силіконової Долини, спочатку навіть не намагалися започатковувати компанію. Вони просто шукали компанію, готову найняти їх як групу. Тоді один з їхніх батьків порекомендував їх невеликому інвестиційному банку, який запропонував знайти фінансування для того, щоб вони розпочали свій власний проєкт. Так вони й зробили. Але заснування власної компанії було незвичною для них ідеєю, і це було тим, до чого вони прийшли. [4]

Я припускаю, що зараз практично кожний студент Стенфорда чи Берклі, який вміє програмувати принаймні розглядав ідею почати стартап. Університети східного узбережжя не далеко позаду, а британські університети лише трохи від них відстають. Ця ситуація говорить про те, що відносини в Стенфорді та Берклі не аномалія, а індикатор прогресу.

Звичайно, Інтернет-стартапи залишаються лише маленькою частинкою світової економіки. Але чи може тенденція на їх основі бути продуктивною?

Я вважаю, що так. Нема підстав припускати, що є які-небудь обмеження на обсяг роботи, яку можна зробити таким чином. Як і наука, добробут, схоже, зростає фрактально. Парова тяга була піщинкою в британській економіці, коли Ватт почав над нею працювати. Але його робота знайшла продовження доки піщинку не було розширено в щось більше, ніж вся економіка, частиною якої вона була спочатку.

Те ж саме може відбутися і з Інтернетом. Якщо Інтернет-стартапи пропонують найкращі можливості для амбітних людей, багато амбітних людей почнуть їх, і ця частинка економіки буде розростатися як звичайний фрактал.

Навіть якщо проєкти, зв'язані з Інтернетом, стануть всього лише десятою частиною світової економіки, ця компонента визначатиме стандарти для всіх інших. Найбільш динамічна частина економіки завжди робить це в усьому: від окладів до стандартів одягу. Не тільки через престиж, але й тому, що принципи, покладені в основу найдинамічнішої частини економіки, як правило, є такими, що працюють.

Схоже, що в майбутньому люди прагнутимуть робити ставку на мережі невеликих автономних груп, чия ефективність визначається індивідуально. І перемагатимуть суспільства з найменшим спротивом цьому.

Як і на початку індустріальної революції, деякі суспільства будуть кращими в цьому, ніж інші. Протягом одного покоління з моменту народження в Англії промислова революція поширилася на континентальну Європу і Північну Америку. Але вона поширилася не всюди. Новий спосіб виробництва міг пустити коріння тільки в місцях, які були підготовлені для нього. Він міг поширитися тільки там, де вже існував активний середній клас.

Існує аналогічний соціальний компонент для перетворень, які почалися в Силіконовій долині в 1960-х роках. Там було розроблено дві нових технології: методи створення інтегральних схем і методи для розбудови нового типу компаній, націлених на швидкий ріст за допомогою створення нових технологій. Методи створення інтегральних схем швидко поширилася на інші країни. Але методи створення стартапов — ні. П'ятдесят років потому стартапи стали широко розповсюдженими в Силіконовій долині та звичним явищем в інших містах США, але вони все ще є аномалією в більшості країн світу.

Одною з причин — можливо головною — того, що стартапи не отримали такого широкого розповсюдження, як промислова революція, полягає в необхідності відповідних соціальних змін. Хоча промислова революція теж принесла суспільні зміни, вона не боролася проти принципу «більше є кращим». Зовсім навпаки: вона гарно узгоджувалася з ними. Нові промислові компанії включали в себе елементи існуючих великих організацій, такі як військові та цивільні служби, і новостворені гібриди добре функціонували. “Капітани індустрії” видавали накази “армії працівників”, і кожен знав, що мав робити.

Схоже, що стартапи рухаються проти соціальної течії. Їм непросто процвітати в суспільстві, яке цінує ієрархію та стабільність, так само, як індустріалізації було важко розквітнути в суспільстві, де правлять людей, які обмежували свободу торгівлі. Проте деякі країни вже пройшли цей період, коли відбулася промислова революція. І не схоже на те, що на цей раз хоч би така кількість країн готова до перетворень.

Примітки

[1] Одним з дивних наслідків цієї моделі є те, що звичайний спосіб заробляти більше полягає в тому, щоб стати менеджером. Це одна з вад, яку виправляють стартапи.

[2] Є багато причин, через які американські компанії роблять набагато гірші автомобілі, ніж японські, але принаймні одною з них є амбіції: американські випускники мають багатший кар'єрний вибір.

[3] Можливо, в один прекрасний день, компанії зможуть збільшувати доходи без збільшення штату, але до цього ще далеко.

[4] Lecuyer, Christophe, Making Silicon Valley, MIT Press, 2006.

Я з'ясував, що складні статті перекладаються паршиво. Я дуже часто взагалі не міг зрозуміти, про що йде мова. Крім того, тепер, на відміну від моменту запуску, переклад часто здійснюється через російську. Це можна бачити не тільки з того, що вона не розрізняє ladder і stairs, й завдяки окремим недоперекладеним словам. Оскільки перекладачка навчається на тому, на чому її навчають, я роблю висновок, що Україна цікавиться в основному українсько-російським перекладом. Що твориться в решті світу українців цікавить дуже мало... Ну, це не тільки я помітив...

Що стосується інтерфейсу перекладачки, то дуже не вистачає персоналізованого відображення перекладу з урахуванням змін, яких її було навчано. Додавання цієї штуки, думаю, значно збільшило б кількість охочих навчати...

Далі...