Золотий стандарт

Лі­бер­та­рі­ан­ці ма­ють, на мою ду­м­ку, од­ну ду­же див­ну ідею, зви­чай­но ж, у кон­тек­с­ті зві­ль­нен­ня від де­ржав­ної опі­ки. Це — зо­ло­тий стан­дарт. На­віть alex_rozoff у сво­їй трансу­то­пії йо­го має — тіль­ки в нь­о­го стан­дарт алю­мі­ні­є­вий, що не мі­няє су­ті. 100% ре­зерв зо­ло­та чи будь-як­о­го ин­ш­о­го про­ду­к­ту озна­чає не­об­хід­ність ви­ве­ден­ня цьо­го про­ду­к­ту з обі­гу. Від­по­від­но, ці­на цьо­го про­ду­к­ту бу­де за­ви­щ­е­ною, ос­кіль­ки цьо­му «зо­ло­ту» бу­де пе­ре­да­но фун­к­цію уні­вер­саль­н­о­го ек­ві­ва­лен­ту. До­дат­ко­ва фун­к­ція — це до­дат­ко­ва ці­на. Але це ще дріб­ни­ця. Го­лов­не, що еко­но­міч­на ак­тив­ність пе­ре­тво­рю­є­ть­ся, фак­тич­но, на гру з ну­льо­вою су­мою: на скіль­ки кіль­кість тв­о­го зо­ло­та зро­с­ла, на стіль­ки ж во­на змен­ши­ла­ся в ин­ших учас­ни­ків гри. Як­що вра­ху­ва­ти не­об­хід­ність ак­тив­них дій для то­го, щоб гра­ти, най­кра­щою стра­тегі­єю бу­де схо­ва­ти зо­ло­то під по­душ­ку. Я на­віть па­м'я­таю, що ми цю про­б­ле­му вчи­ли на уро­ках се­ред­ньо­віч­ної іс­то­рії — за­копу­ван­ня кла­дів і все та­ке...

Ра­зом із тим, гро­ші в те­пе­ріш­ньо­му ви­гля­ді — це чис­те шах­рай­с­т­во. На­віть як­що припус­ти­ти, що пі­ра­мі­да ні­ко­ли не впа­де за­вдя­ки му­д­рій де­ржав­ній по­лі­ти­ці під­трим­ки ба­га­тих і жор­с­т­к­о­го стяг­нен­ня з бід­них. Все од­но ва­ші гро­ші зне­ці­ню­ю­ть­ся про­с­то то­му, що хтось має змогу дру­ку­ва­ти їх стіль­ки, скіль­ки хо­че, і цей хтось ду­же хо­че...

Від­кри­та фі­нан­со­ва сис­те­ма, на мою ду­м­ку, має ду­же ба­га­то пе­ре­ваг, але, на сь­о­год­ніш­ній мо­мент, во­на є не­ре­аль­ною. Та пер­ший крок до неї ро­би­ть­ся вже сь­о­год­ні. Цей крок — про­с­то по­збав­лен­ня де­ржа­ви мо­но­по­лії на гро­ші. Влас­не, це і є ви­рі­шен­ням лі­бер­та­рі­ан­сь­ких пре­тен­зій. Для цьо­го не по­тріб­не зо­ло­то! До­сить то­го, що гро­ші змо­жуть вво­ди­ти в обіг різ­ні кон­ку­ру­ю­чі струк­ту­ри...

Біль­ше то­го, та­ка сис­те­ма вже іс­нує і пра­цює, але тіль­ки на рів­ні круп­н­о­го ка­пі­та­лу. Не ви­клю­че­но, що са­ме це ста­ло при­чи­ною зро­с­тан­ня по­лі­тич­ної ва­ги між­на­род­них кор­по­ра­цій. Во­ни не за­ле­жать від де­ржав­ної мо­но­по­лії на гро­ші! Їх­ні гро­ші — це цін­ні па­пе­ри, яки­ми во­ни об­мі­ню­ю­ть­ся. Ці цін­ні па­пе­ри за­без­пе­че­ні ак­ти­ва­ми — і не по­тріб­не ні­яке “зо­ло­то”. Як­що точ­ні­ше — “зо­ло­том” мо­же ви­ступа­ти будь-який то­вар чи на­віть зо­бо­в'я­зан­ня.

Ли­ша­є­ть­ся тіль­ки спус­ти­ти цю вже ро­бо­чу сис­те­му до рів­ня ок­ре­мої лю­ди­ни. У чо­му тут про­б­ле­ма? Го­лов­на про­б­ле­ма — це те­х­ніч­на ре­а­лі­за­ція, яка до­не­дав­на бу­ла не­мож­ли­ва. Та сь­о­год­ні вже ко­жен те­х­ніч­но мо­же взя­ти з со­бою на ба­зар мо­бі­ль­ник за­мість га­ман­ця і че­рез бі­ржу об­мі­ня­ти свої цін­ні па­пе­ри на ті, які по­тріб­ні то­му, хто про­дає вам кі­л­ограм кар­топ­лі. Та­кий со­бі на­ту­раль­ний об­мін з ви­ко­рис­тан­ням сучас­них те­х­но­л­огій. Від­так де­ржа­ва ли­ша­є­ть­ся зі сво­ї­ми мо­но­по­ль­ни­ми па­пір­ця­ми, які лю­дям біль­ше не по­тріб­ні!..

Але для пе­ре­січ­ної лю­ди­ни пор­т­фель ак­цій — це ду­же склад­ний ін­с­т­ру­мент. Йо­го не­об­хід­но якось ба­лан­су­ва­ти, слід­ку­ва­ти за рин­ка­ми, вно­си­ти ко­рек­ції то­що. Зви­чай­но, на пер­шо­му ета­пі цим мо­жуть за­й­ма­ти­ся хол­дин­го­ві ком­па­нії, які про­да­ва­ти­муть фі­зич­ним осо­бам уже влас­ні ак­ції, за­без­пе­че­ні зба­лан­со­ва­ни­ми пор­т­фе­ля­ми. Про­те це — теж зай­ві по­се­ред­ни­ки. І, ду­маю, що са­ме пе­ре­хід на пов­ну фі­нан­со­ву від­кри­тість зро­бить по­слу­ги цих по­се­ред­ни­ків ду­же де­ше­ви­ми. Та це вже, ма­буть, на­ступ­ний крок: спо­чат­ку фі­нан­со­ва від­кри­тість по­се­ред­ни­ків, яким бу­де біль­ше до­ві­ри, по­тім при­хід на цей ри­нок кор­по­ра­цій, яким теж до­ве­де­ть­ся від­кри­ти­ся, — і так да­лі, аж до мож­ли­во­с­ти ба­чи­ти, скіль­ки за­роб­ляє твій су­сід, хоч як би це не псу­ва­ло на­ст­рій...

Далі...