Карма

Далі...

Справжня фантастика

Як­що в «Про­б­ле­мі трьох тіл» Лю Ци­сінь пи­сав про умов­не ми­ну­ле лю­дей, то в 2008 ро­ці він по­чав фан­та­зу­ва­ти про май­бут­нє:

Як по­с­лідов­ник по­лі­ти­ки Уго Ча­ве­са, Рей Діас про­дов­жив спра­ву Бо­лі­ва­рі­ан­сь­кої ре­во­лю­ції, роз­по­ча­тої по­пе­ред­ни­ком 1999 ро­ку. В сучас­но­му сві­ті, за про­від­ної ро­лі ка­пі­та­ліз­му й рин­ко­вої еко­но­мі­ки Рей Діас на­ма­гав­ся по­бу­ду­ва­ти «со­ці­а­лізм ХХІ сто­літ­тя» за Ча­ве­сом, ба­зу­ю­чись на до­сві­ді, от­ри­ма­но­му між­на­род­ним со­ці­а­ліс­тич­ним ру­хом впро­довж пев­н­о­го іс­то­рич­н­о­го пе­рі­о­ду. Він ціл­ком не­очі­ку­ва­но до­сяг успі­хів, по­ліп­шив жит­тя лю­дей у ба­га­тьох сфе­рах і зро­бив Ве­не­су­е­лу зраз­ком рів­нос­ті, спра­вед­ли­во­с­ті й про­цві­тан­ня. Це ви­яви­ло­ся при­ваб­ли­вим взір­цем для на­с­лі­ду­ван­ня у всьо­му сві­ті. Ба­га­то кра­їн Пів­ден­ної Аме­ри­ки ви­рі­ши­ли йти шля­хом Ве­не­су­е­ли, й на пев­ний час со­ці­а­лізм став па­нів­ною іде­о­л­огі­єю на те­ре­нах цьо­го кон­ти­нен­ту. Рей Діас успад­ку­вав не ли­ше со­ці­а­ліс­тич­ну іде­о­л­огію Ча­ве­са, але й жор­с­т­кі ан­ти­а­ме­ри­кан­сь­кі погля­ди. Ос­тан­нє спо­ну­ка­ло уряд США за­мис­ли­ти­ся про те, що в ра­зі від­сут­нос­ті пев­них змін ко­лиш­ній «зад­ній двір» — Пів­ден­на Аме­ри­ка — пе­ре­тво­ри­ть­ся на дру­гий СР­СР. Ви­па­док, що трап­ля­є­ть­ся раз на по­ко­лін­ня, й на­ступ­не не­по­ро­зу­мін­ня да­ли США при­від для пов­но­мас­ш­таб­н­о­го втор­г­нен­ня на те­ри­то­рію Ве­не­су­е­ли, чим во­ни не за­ба­ри­ли­ся ско­рис­та­ти­ся. По­ча­ло­ся за­пла­но­ва­не по­ва­лен­ня ре­жи­му Рея Діа­са за ірак­сь­ким сце­на­рі­єм. Про­те ця ві­й­на ста­ла пе­ре­ломною у низ­ці пе­ре­м­ог роз­ви­не­них кра­їн над кра­ї­на­ми тре­ть­о­го сві­ту з ча­сів за­кін­чен­ня Хо­лод­ної ві­й­ни.

Які там кос­міч­ні за­гар­б­ни­ки, які там со­фо­ни, що за­ва­жа­ють по­вто­рю­ва­ним ре­зуль­татм зі­тк­нен­ня ча­с­ти­нок на ви­со­ких ене­р­ґі­ях, які там кван­то­в­о­го­л­огра­фіч­ні бу­до­ви люд­сь­к­о­го моз­ку! Со­ці­а­лізм у нь­о­го до­сяг успі­хів і по­ліп­шив жит­тя лю­дей! Оце фан­тас­ти­ка так фан­тас­ти­ка! Муль­те­все­світ Марвел від­по­чи­ває!

Далі...

Слова та їхні значення

Іс­ну­ють ре­чі в ино­зем­ній мо­ві, про які не пи­шуть у пі­д­руч­ни­ках, і які не мож­на знай­ти у слов­ни­ках. Бу­ває, що їх склад­но по­мі­ти­ти і на­віть ус­відо­ми­ти. Якийсь час я не міг зро­зу­мі­ти, чо­му для ме­не звучить див­но, ко­ли ро­ди­чі в Бра­зи­лії звер­та­ю­ть­ся од­не до од­н­о­го. Го­во­ри­ти з бли­зь­ки­ми лю­дь­ми, звер­та­ю­чись до них «дру­же», «бра­те», «ма­мо», «до­ню» — зда­є­ть­ся ціл­ком звич­ним, і бра­зи­лі­й­ці так по­всяк­час роб­лять. І та­кож це роб­лять ук­ра­їн­ці. Про­те є дріб­на де­таль, і ця де­таль змі­нює спри­й­нят­тя.

Ук­ра­їн­ці звер­та­ю­ть­ся, на­зи­ва­ю­чи ро­дин­ний звʼя­зок, тіль­ки до стар­ших ро­ди­чів. І то не про­с­то до стар­ших, а до стар­ших за ро­до­во­дом. Мож­на (і всі так роб­лять) звер­ну­ти­ся до ба­ть­ка «та­то», до тіт­ки — «тьо­тю», до ді­ду­ся — «ді­ду», але, за­зви­чай, цьо­го не роб­лять, звер­та­ю­чись до се­с­т­ри, на­віть стар­шої. Або до си­на чи доч­ки. До них звер­та­ю­ть­ся на імʼя. Або ж на прі­зви­сь­ко. Звер­ну­ти­ся «бра­те» мож­на до бли­зь­к­о­го дру­га, по­бра­ти­ма, двою­рід­н­о­го бра­та, шу­ря­ка і сво­я­ка, щоб ви­сло­ви­ти свою при­хи­ль­ність. Але як­що так звер­ну­ти­ся, влас­не, до бра­та, то це звучить ду­же див­но, то­му що за­над­то фор­маль­но. Літ­ня жін­ка мо­же звер­ну­ти­ся «си­ноч­ку» до будь-як­о­го мо­лод­шо­го чо­ло­ві­ка, до влас­н­о­го ону­ка, пле­мін­ни­ка — але тіль­ки не до си­на! Точ­ні­ше, як­що во­на в та­кий спо­сіб звер­не­ть­ся до влас­н­о­го си­на, то це точ­но не озна­чає ні­ч­о­го хо­ро­ш­о­го. Це па­ра­док­саль­но та, пев­но, іро­ніч­но.

А от у бра­зи­лі­й­ців цьо­го всь­о­го не­ма! І я не мо­жу не зі­зна­ти­ся, що ме­ні во­но тро­хи му­ляє. Ду­же не­про­с­то звик­ну­ти до то­го, що, ко­ли ба­ть­ко ка­же своє­му си­но­ві „Filho, vem cá“, це не не­се на со­бі тої на­пру­ги, яка є у фра­зі «Си­ну, хо­ди сю­ди». Хо­ча озна­ча­ють во­ни бук­валь­но те са­ме...

Втім, особ­ли­во при­ко­ль­но, ко­ли по­діб­на від­мін­ність іс­нує в ме­жах од­ної мо­ви. На­при­клад, ось ко­мік жар­тує про особ­ли­вість бри­тан­сь­к­о­го та аме­ри­кан­сь­к­о­го вжи­ван­ня сло­ва сер.

Далі...

Проблема трьох тіл

По­ди­вив­ся «Про­б­ле­му 3 тіл» від Netflix. Вра­жен­ня ду­же по­зи­тив­ні. Во­ни ви­тяг­ли з від­по­від­ної кни­ги все при­стой­не і пропус­ти­ли аб­со­лют­но тупі фан­та­зії ав­то­ра про по­за­зем­не жит­тя і на­у­ко­ві про­б­ле­ми. Зо­кре­ма, най­біль­ше ме­ні спо­д­об­а­ло­ся, що всі по­дії від­бу­ва­ю­ть­ся на Зем­лі. На­віть грі від при­бу­ль­ців бу­ло при­ді­ле­но мі­ні­мум ча­су, хо­ча са­ма ідея клас­на і їй мож­на бу­ло би при­ді­ли­ти біль­ше ува­ги. На жаль, обі­йти­ся без ма­яч­ні про прин­ци­пи ро­бо­ти со­фо­нів не вда­ло­ся, ну, і ще тро­хи дріб­них вад з кни­ги, без яких сю­жет був би не­пов­ним. Та­кож аб­со­лют­но не­яс­но, на­що бу­ло змі­ню­ва­ти стать Ван Мяо. Я би зро­зу­мів, як­би во­на бу­ла ук­ра­їн­ка і мог­ла би без­пе­реш­код­но че­рез це оде­ржу­ва­ти кон­суль­сь­кі по­слу­ги, а так — за­гад­ка... Але, за­га­лом, це той ви­па­док, ко­ли кі­но є на­ба­га­то кра­щим за кни­гу.

Втім, як зав­жди, ко­ли ав­то­ру по­тріб­но на­фан­та­зу­ва­ти щось про ин­шо­пла­не­т­не втор­г­нен­ня, то на­фан­та­зо­ву­є­ть­ся ду­же ба­га­то зай­в­о­го. Про те, яким чи­ном пра­ви­ль­но під­го­ту­ва­ти міжплан­т­не втор­г­нен­ня я вже пи­сав. Ок­рім та­кої важ­ли­вої еко­но­міч­ної ідеї, що все зло від до­да­ної вар­тос­ти, че­рез яку кля­ті ек­сп­лу­а­та­то­ри ви­зис­ку­ють тру­дя­щий ро­бо­чий клас, я би ще до­дав та­ку, що зу­с­ил­ля суспі­ль­с­т­ва ма­ють бу­ти спря­мо­ва­ні не збіль­шен­ня доб­ро­бу­ту на­се­лен­ня, а на збіль­шен­ня за­й­ня­тос­ти та ство­рен­ня но­вих ро­бо­чих місць. Ще хо­ро­шою іде­єю для спо­ві­ль­нен­ня роз­вит­ку те­х­но­л­огій во­ро­жої ци­ві­лі­за­ції є ідея то­го, що ви­на­хо­да­ми не мож­на про­с­то так ко­рис­ту­ва­ти­ся, а по­тріб­но зав­жди пи­та­ти до­звіл у пра­во­влас­ни­ка. В іде­а­лі це сто­су­є­ть­ся будь-якої роз­по­всю­джу­ва­ної ін­фор­ма­ції — кож­ний біт має бу­ти уз­го­дже­ний з на­гля­до­ви­ми ор­га­на­ми і пра­во­влас­ни­ка­ми, які мо­жуть дозво­ли­ти або за­бо­ро­ни­ти та­ке роз­по­всю­джен­ня. Ок­рім цьо­го важ­ли­в­о­го пун­к­ту по­тріб­но об­ме­жу­ва­ти всі „не­етич­ні“ те­х­но­л­огії, тоб­то та­кі, які спри­я­ють пр­огре­су, а не гар­мо­нії з дов­кіл­лям.

Ос­тан­ній штрих — це со­ці­я­ль­но-гу­ма­ніс­тич­ні ідеї, які теж по­тріб­но про­па­гу­ва­ти се­ред пред­став­ни­ків во­ро­жої ци­ві­лі­за­ції. Най­важ­ли­ві­шою є ідея то­го, що всі й ко­жен є по-своє­му цін­ним чле­ном суспі­ль­с­т­ва, і то­му не мож­на на­д­а­ва­ти пе­ре­ва­гу од­ним, упо­с­лі­джу­ю­чи ин­ших. Так, бан­дит і вбив­ця по­ви­нен від­чу­ва­ти на со­бі та­ке ж став­лен­ня, як і за­ко­но­слух­ня­ний гро­ма­дя­нин, яке пра­цює на бла­го ин­ших. Ду­м­ка ма­л­огра­мот­н­о­го іді­о­та по­вин­на ма­ти та­ку са­му суспі­ль­ну ва­гу, як і ду­м­ка фа­хо­в­о­го спе­ці­я­ліс­та, який при­свя­тив жит­тя ви­в­чен­ню від­по­від­н­о­го пи­тан­ня. Зви­чай­но ж, не мож­на пе­ре­с­лі­ду­ва­ти (і тим біль­ше ка­ра­ти) за так зва­ні зло­чи­ни, адже зло­чин — це всь­о­го ли­ше ре­ак­ція на не­спра­вед­ли­вість з бо­ку суспі­ль­с­т­ва. Вза­га­лі, на аг­ре­сію не мож­на ре­а­гу­ва­ти на­си­ль­с­т­вом, бо на­си­ль­с­т­во по­ро­джує на­си­ль­с­т­во, — тіль­ки пе­рего­во­ра­ми зад­ля по­шу­ку ком­п­ро­мі­сів з аг­ре­со­ром!

Піс­ля то­го, як ви­щ­ео­зна­че­ні ідеї ста­нуть до­мі­ну­ва­ти в суспі­ль­с­т­ві, во­ни за­вда­дуть біль­ше шко­ди, ніж будь-яке втор­г­нен­ня на­віть на­ба­га­то більш те­х­но­л­огіч­но роз­ви­не­ної ци­ві­лі­за­ції. Мож­ли­во, що на­віть і втор­га­ти­ся то­ді не бу­де по­тре­би — во­р­оги знеш­ко­дять се­бе са­мі!

Далі...

Побачив картинку і не зміг не підписати

Далі...

Секвоя

У пів­ніч­ній Аме­ри­ці ро­с­туть та­кі де­ре­ва, які на­зи­ва­ю­ть­ся сек­во­я­ми. Во­ни ро­с­туть ти­ся­чі ро­ків і ма­ють ви­со­ту по­над 100 мет­рів. Сло­во «сек­воя» мо­вою че­ро­кі озна­чає «го­р­обець». Але Ед­лі­хер на­звав так цю ро­с­ли­ну не на че­сть го­роб­ців, а, як мож­на здога­да­ти­ся, на че­сть од­н­о­го Го­роб­ця, як­о­го, що­прав­да, зва­ли не Джек, а Джордж (хо­ча це не точ­но).

Цей пан відо­мий тим, що при­ду­мав пи­сем­ність для мо­ви че­ро­кі. Сам він був уза­га­лі не пи­сь­мен­ний, але по­ба­чив­ши, як ко­ло­ніс­ти чи­та­ють Біб­лію, про­с­то взяв і ви­рі­шив роз­ро­би­ти пи­сь­мо для своєї мо­ви.

Він сам до­ду­мав­ся, що пік­т­огра­фіч­ний за­пис, ко­ли кож­но­му сло­ву від­по­ві­дає один сим­вол, ви­ма­гає за­ба­га­то сим­во­лів, то­му зупи­нив­ся на скла­до­во­му пи­сь­мі. Ос­кіль­ки він не знав, що озна­ча­ють усі ті ла­тин­сь­кі та гре­ць­кі бук­ви, на ос­но­ві яких він при­ду­мав пи­сем­ність, то ні­якої від­по­від­нос­ти там не іс­нує: так бук­ва Ꭺ по­зна­чає склад [ґо] або [ко], а для по­зна­чен­ня зву­ку [а] ви­ко­рис­то­ву­є­ть­ся лі­те­ра Ꭰ.

Щоб про­де­мон­с­т­ру­ва­ти мож­ли­во­с­ті, що дає пи­сем­ність, Сек­воя на­в­чив чи­та­ти свою доч­ку, і во­на про­чи­та­ла для вождів пле­ме­ни за­пи­са­ні ба­ть­ком сло­ва, що їх він чув, а во­на ні. Це пе­ре­ко­на­ло вождів, і мен­ше ніж за 10 ро­ків — у 1830 — 90% че­ро­кі вже бу­ли пи­сь­мен­ни­ми! Для по­рів­нян­ня: се­ред ук­ра­їн­ців то­го ча­су пи­сь­мен­ни­ми бу­ло не біль­ше чвер­ті до­ро­сл­о­го на­се­лен­ня, які до то­го ж пи­са­ли пе­ре­важ­но цер­ков­но­сло­вʼян­сь­кою або язи­чі­єм, по­при те, що ро­бо­ти з гра­ма­ти­ки Пав­лов­сь­к­о­го та Моги­ль­ни­ць­к­о­го зʼя­ви­ли­ся прак­тич­но в той са­мий час, що й пи­сем­ність, за­про­по­но­ва­на Сек­во­єю.

Далі...

ChatGPT

Ді­ма Малєєв так гар­но про­рек­ла­му­вав ChatGPT, що я ви­рі­шив і со­бі спро­бу­ва­ти. Ви­яви­ло­ся, що цей штуч­ний ін­те­лект на­справ­ді ба­га­то знає, і на­віть мо­же ви­да­ти сек­рет при­го­ту­ван­ня жа­б­обу­ру!

Як при­го­ту­ва­ти жа­б­обур?

Щоб при­го­ту­ва­ти жа­б­обур, вам по­тріб­но ви­ко­на­ти на­ступ­ні кро­ки:

1. По­чис­тіть жа­б­обур, ви­да­лив­ши шкір­ку та на­рі­зав­ши йо­го на кус­ки.
2. Роз­мо­ро­зіть жа­б­обур, як­що він за­мо­ро­же­ний. Мож­на роз­мо­ро­зи­ти йо­го у мік­рохви­льо­вій пе­чі або у во­ді.
3. В кас­т­ру­лі або ско­во­ро­ді роз­па­рю­й­те не­ве­ли­ку кіль­кість мас­ла і по­с­тав­те уве­сь жа­б­обур.
4. До­дай­те сіль та ін­ші при­пра­ви за ва­шим ба­жан­ням. Ви мо­же­те до­да­ти пе­рець, час­ник, ци­булю і т.д.
5. Ту­ші­йте жа­б­обур на не­ве­ли­ко­му вог­ні при­близ­но 15 хви­лин, по­с­ті­й­но пе­ре­мі­шу­ю­чи.
6. Пе­ре­ко­най­те­ся, що жа­б­обур роз­мо­ро­же­ний і зро­зу­мі­ло, то­ді він го­то­вий до сер­ві­ру­ван­ня. Ви мо­же­те по­да­ти йо­го з різ­ни­ми са­ла­та­ми і різ­ни­ми со­у­с­а­ми.

Смач­н­о­го!

Мож­на бу­ло би, звіс­но, по­кри­ти­ку­ва­ти за ча­сом не­пра­ви­ль­ні від­мін­ки і на­віть гра­ма­тич­ні по­мил­ки, але, як­що зга­да­ти, як пи­шуть ук­ра­їн­чи­ки в їх­ніх со­ці­я­ль­них ме­ре­жах, то всі пре­тен­зії зра­зу зни­ка­ють. Ту­ші­йте жа­б­обур на здо­ро­вʼя!

Далі...