неділя, 27 лютого 2011 р.

Хліб і видовища


Останнім часом спостерігаю неабияке обурення блоґерів тим, що люди заробляють на мітингах. Підозрюю, що це через те, що вони вважають себе лохами, які не беруть гроші там, де инші заробляють. Якщо так, то починайте негайно брати! Не дуріть себе, що ви за ідею.

Ну, а всім иншим я хочу порадити радіти лібералізації ринку мітингів! Якщо раніше для обстоювання своїх інтересів треба було мерзнути на майдані, то сьогодні це за вас зроблять професійні мітингувальники за недорого. Це не просто хороша новина, а чудова новина для тих, хто хоче щось змінити. Особисто я проплатив би кілька акцій, в яких пенсіонери б вимагали негайно скасувати виплати пенсій, а студенти — стипендій, але, боюся, ця ідея не знайде широкої підтримки навіть серед тих, чиї податки дерибанять на всі ці виплати...

Та є багато инших політичних гасел, що їх люблять виголошувати в інтернетах наші невизнані генії. У нас завжди визначало гетьманів, які знали що нам робити, аби нарешті почати жити по-людськи. Але тепер маємо простий спосіб перевірити, чого варті їхні ідеї.

Хочете, щоб народ узнав, як нам правильно жити і розбудовувати нашу неньку-Україну™? Проплатіть велелюдний мітинг! Повний пакет коштує 100 гривень за людину на день. Якщо кілька тисяч ініціаторів скинуться по тисячі, то можна організувати кілька десятків тисяч людей! З прапорами і мегафонами. На цілий день. Або ж акцію на тиждень — думаю, можна навіть з голодуванням і погрозами про самоспалення. Вашу ідею і ваше політичне об'єднання почує вся Україна. Тільки треба вкласти трохи грошиків... Ну, а якщо грошиків шкода, то, на мою думку, ваші ідеї не варті того, щоб на них звертати увагу.

І по тому, на що українцям грошей не шкода, можна бачити ієрархію цінностей. На першому місці у нас зі значним відривом є право красти та перерозподіляти з державної годівниці...

2 коментарі:

  1. Обурення наивных чукотских юношей, побоку человеку который должен кормить семью.Что делать если стране он пригодился только в таком варианте. Выливают свой праведный гнев, как правило, человеки которые как-то проскочили девяностые. То-ли под стол еще ходили, то-ли просто за пределы столицы не выезжали. И просто не знают, той вязкой пустоты и разбитости бедности. Когда кашу пшеничную да без маселка, да на сухую. Когда окурки на развес стаканами... Не заем, или забыли?

    ВідповістиВидалити