Хоча існує думка про неподільність мови й мислення, легко переконатися, що розділити мову й мислення важко тільки тоді, коли ми думаємо про звичні речі. Коли ми замислюємося над тим, над чим ми замислюватися звикли. Якщо ж вийти за рамки звичного, можна з'ясувати, що мова, насправді, не є таким вже універсальним засобом.
Простим прикладом може бути розпізнавання обличчя. Нам легко впізнати знайому людину і, згадуючи її, ми не замислюємося над тим, що саме ми згадуємо. І, згадуючи обличчя, ми не замислюємося, принаймні за допомогою мови, про риси, за якими ми впізнаємо це обличчя зпоміж инших. І саме тому, описати обличчя за допомогою мовних засобів — задача нетривіальна. Описання портрета — це частина письменницького мистецтва, але й для впізнавання обличчя за описом потрібні певні навички.
Але для ілюстрації неуніверсальности мови, краще підходить инший приклад — прокладання маршруту. За допомогою мови ми можемо прокласти досить складний маршрут хіба що в Мангеттені. В Сан-Паулу ж після четвертого-п'ятого повороту мозок просто відмовляється запам'ятовувати інформацію. І для пояснення цього маршруту необхідна мапа. Так само людина й думає про маршрут. Вона уявляє мапу і лінію на ній. І обговорювати маршрут люди можуть тільки тоді, коли обоє вже добре знають місцевість, тобто подумки уявляють мапу.
Такі проблеми мова має, скоріше за все, через еволюційний шлях її виникнення і розвитку. Ну не потрібно було первісним людям виробляти вербальний спосіб передачи мапи з маршрутом — простіше було відвести й показати! Те саме з обличчями. Познайомив людей, показавши одній иншу, — і ніяких описів. Потреба в мапах і особливих прикметах виникла в людей порівняно недавно. І вирішена вона була насправді за допомогою немовних засобів. Тому й “думати” за допомогою мови про це ми не можемо.
Мова еволюціонувала як засіб передачі абстрактної інформації. Насправді, тільки абстрактну інформацію ми передавати й можемо. Мова йде, звичайно, не про математичну абстракцію, тим більше, що існує мова, де навіть поняття числа нема. Просто, для того, щоб говорити, обоє мають знати, про що саме йдеться. Конкретна складова розмови має бути знайомою обом людям. Для того, щоб говорити про те, як знайти й вбити мамонта, скільки людей має заходити з якого боку, всі учасники розмови мають вміти це робити!
Цікаво, що такий “недосконалий” спосіб комунікації, є характерним саме для людей: мурахи зокрема вміють передавати мапи. А щодо дельфінів, то вони, мабуть, вміють і не таке...
Простим прикладом може бути розпізнавання обличчя. Нам легко впізнати знайому людину і, згадуючи її, ми не замислюємося над тим, що саме ми згадуємо. І, згадуючи обличчя, ми не замислюємося, принаймні за допомогою мови, про риси, за якими ми впізнаємо це обличчя зпоміж инших. І саме тому, описати обличчя за допомогою мовних засобів — задача нетривіальна. Описання портрета — це частина письменницького мистецтва, але й для впізнавання обличчя за описом потрібні певні навички.
Але для ілюстрації неуніверсальности мови, краще підходить инший приклад — прокладання маршруту. За допомогою мови ми можемо прокласти досить складний маршрут хіба що в Мангеттені. В Сан-Паулу ж після четвертого-п'ятого повороту мозок просто відмовляється запам'ятовувати інформацію. І для пояснення цього маршруту необхідна мапа. Так само людина й думає про маршрут. Вона уявляє мапу і лінію на ній. І обговорювати маршрут люди можуть тільки тоді, коли обоє вже добре знають місцевість, тобто подумки уявляють мапу.
Такі проблеми мова має, скоріше за все, через еволюційний шлях її виникнення і розвитку. Ну не потрібно було первісним людям виробляти вербальний спосіб передачи мапи з маршрутом — простіше було відвести й показати! Те саме з обличчями. Познайомив людей, показавши одній иншу, — і ніяких описів. Потреба в мапах і особливих прикметах виникла в людей порівняно недавно. І вирішена вона була насправді за допомогою немовних засобів. Тому й “думати” за допомогою мови про це ми не можемо.
Мова еволюціонувала як засіб передачі абстрактної інформації. Насправді, тільки абстрактну інформацію ми передавати й можемо. Мова йде, звичайно, не про математичну абстракцію, тим більше, що існує мова, де навіть поняття числа нема. Просто, для того, щоб говорити, обоє мають знати, про що саме йдеться. Конкретна складова розмови має бути знайомою обом людям. Для того, щоб говорити про те, як знайти й вбити мамонта, скільки людей має заходити з якого боку, всі учасники розмови мають вміти це робити!
Цікаво, що такий “недосконалий” спосіб комунікації, є характерним саме для людей: мурахи зокрема вміють передавати мапи. А щодо дельфінів, то вони, мабуть, вміють і не таке...
Якщо вигадаєте, що для людини мова не важлива, то спробуйте кричати до когось - це теж мова, навіть слова ті самі :)
ВідповістиВидалитиАле ж якщо Ви не тварина і не робот і не американець і у вас є хоч якісь емоції то завдяки мовним діалектам Вам легше буде звабити жінку французькою мовою, українською, або італійською. Важче це зробити Німецькою або латиною... Чи не так?
Ото ж спробуйте задуматися, яких українських слів немає в інших мовах. І як Вам про це розповісти іншим коли вас простоо не зрозуміють?
То чи не мова є надбанням людини яка виражається в культурі, мові, традиціях...
Sv cyfromaniya@yahoo.com
Взагалі то я не писав не про те, що мова не важлива. Де це ви таке побачили???
ВідповістиВидалити