Педагоги і мораль

Παιδαγωγός — до­с­лів­но: ди­ти­ну ве­дучий — раб, яко­му в атен­сь­ких ро­ди­нах бу­ло до­руче­но хлоп­ців від ше­с­ти ро­ків. Обо­в'яз­ком пе­да­г­ога бу­ло охо­ро­ня­ти ви­хо­ван­ця від фі­зич­ної і мо­раль­ної не­бе­з­пе­ки. Пе­да­г­ог мав по­с­ті­й­но супро­во­джу­ва­ти ди­ти­ну, ко­ли во­на ви­хо­ди­ла з до­му. Пе­да­г­ога­ми оби­ра­ли за­зви­чай ра­бів, які не бу­ли при­дат­ні ні до якої ин­шої ро­бо­ти, про­те бу­ли від­да­ні госпо­да­рям. За ча­сів Рим­сь­кої Ім­пе­рії пе­да­г­ога­ми на­зи­ва­ли та­кож ра­бів, які на­в­ча­ли но­вих або мо­ло­дих ра­бів їх­нім обо­в'яз­кам.

Доб­ре відо­мо, що ос­нов­на за­да­ча ук­ра­їн­сь­кої шко­ли — пра­це­влаш­ту­ва­ти вчи­те­ля. Але ок­рім ос­нов­ної, шко­ли ви­ко­нує та­кож і дру­го­ряд­ну — за­си­ран­ня міз­ків при­сто­су­ван­ня ди­ти­ни до по­даль­ш­о­го жит­тя в ук­ра­їн­сь­ко­му суспі­ль­с­т­ві. Це озна­чає на­в­чи­ти да­ва­ти ха­ба­рі, за­сто­со­ву­ва­ти по­дві­й­ні стан­дар­ти, би­ти слаб­ших і за­по­бі­га­ти пе­ред си­ль­ні­ши­ми, умі­ти адек­ват­но ви­ра­зи­ти свій ста­тус за до­по­м­о­гою одя­гу та ак­се­су­а­рів то­що. Не ос­тан­ню роль у цьо­му гра­ють пе­да­г­оги, які да­ють так зва­ну „путь­ов­ку в жизь“, зни­щу­ю­чи осо­бис­тість і пе­ре­роблю­ю­чи її на гвин­тик ук­ра­їн­сь­к­о­го суспі­ль­с­т­ва — на­пів­фаб­ри­кат, який по­тім від­ш­лі­фу­ють в ар­мії, ПТУ або ВНЗ.

У сов­ку пе­да­г­оги фак­тич­но пе­ре­бра­ли на се­бе всі суспі­ль­но не­об­хід­ні фун­к­ції цер­к­ви і су­м­лін­но ви­ко­ну­ва­ли їх до­сь­о­год­ні. То­му ні­ч­о­го див­н­о­го, що цей кон­тин­гент ра­до ві­тає усі но­во­вве­ден­ня нац­ко­мі­сії з мо­ра­лі. Я так ро­зу­мію, що ма­лень­ка зар­п­лат­ня ви­зна­чи­ла на­пря­мок від­бо­ру в і так уже до­сить спе­ци­фіч­но­му кон­ти­н­ґен­ті — на ко­ристь тих, хто „пра­цює“ не за гро­ші, а за ідею. Ли­бонь це і при­зве­ло до та­кої ро­зу­мо­вої дегра­да­ції пе­да­г­огів, у яку на­віть важ­ко по­ві­ри­ти.

Але, тим не мен­ше, це факт. І ось до­каз: учи­тель­ка жа­лі­є­ть­ся на нац­ко­мі­сію! Тут важ­ли­во на­віть не те, що це на­га­дує бо­ро­ть­бу бджіл про­ти ме­ду! Для то­го, щоб від­чу­ти, про що йде­ть­ся, по­тріб­но про­чи­та­ти уваж­но й оці­ни­ти стиль! Уя­віть со­бі на що во­на ска­ржи­ть­ся: у той час, як під­літ­ки ку­рять і див­ля­ть­ся на ци­ць­ки по те­ле­ві­зо­ру (сла­ва богу, що в ін­те­ре­не­тах вже за­бо­ро­ни­ли!), вчи­те­льок про­по­ну­ють кон­т­ро­лю­ва­ти в пи­тан­нях роз­мі­ру мі­ніспід­ни­ці та тю­тю­но­па­лін­ня! Отож, ко­мі­сія з нац­мо­ра­лі спря­му­ва­ла зу­с­ил­ля не в той бік! Кра­ще б за те­ле­ві­зо­ром пи­ль­ні­ше ди­ви­ла­ся!

Я вже уяв­ляю цю епіч­ну кар­ти­ну. При­хо­дить та­ка Юля Смаль у мі­ніспід­ни­ці і з лі­ні­йкою в свій клас, щоб мі­ря­ти дов­жи­ну спід­ни­ці шко­ля­рок і ви­кли­ка­ти ба­ть­ків за не­при­стой­ний ви­гляд, а по­тім бі­жить у туб­зік пе­ре­ку­ри­ти піс­ля важ­кої пра­ці, а за­ра­зом і ви­гна­ти шко­ля­рів, які са­мі там ку­рять. І тут бац — об­лом: те­пер уже ко­лек­тив учи­те­льок бу­де мі­ря­ти дов­жи­ну спід­ни­ці їй са­мій і кон­т­ро­лю­ва­ти її тю­тю­но­па­лін­ня, а уч­нів чі­па­ти за­бо­ро­ня­є­ть­ся! І най­с­траш­ні­ше: те­пер про ко­ле­жа­нок і сло­ва пога­н­о­го ска­за­ти не мож­на! Ну як же з та­ким мож­на по­го­ди­ти­ся?!

Як­що па­м'ять ме­ні не зра­джує, на­віть ко­ма­хи вмі­ють упіз­на­ва­ти се­бе в дзер­ка­лі. І як­що де­які вчи­те­лі не здат­ні по­ба­чи­ти, що ла­я­ти рі­шен­ня нац­ко­мі­сії — це все од­но, що ла­я­ти во­ду за свою вро­ду, то... Хто там дур­ні­ший за ко­мах? Чер­ви? Аме­би? У ме­не є підо­зра, що се­ред лю­дей іс­нує до­сі не­ви­в­че­ний вид, який успіш­но при­сто­су­вав­ся до жит­тя в люд­сь­ко­му суспі­ль­с­т­ві, але при цьо­му не на­ле­жить не те що до ссав­ців, але й до тва­рин­н­о­го цар­с­т­ва. Це не ро­с­ли­ни, ос­кіль­ки фо­то­син­те­зом во­ни не за­й­ма­ю­ть­ся, а, на­пев­не, гри­би. На мою ду­м­ку, ви­в­чен­ня цих гри­бів — прі­о­ри­тет­на за­да­ча в біо­л­огії!

Далі...