Прочитавши про те, що справжня свобода — це можливість не робити того, що тобі не хочеться робити, не можу не зауважити, що це для мене не новина. І я саме такою хотів би бачити власну свободу. Але цей принцип не є абсолютним. Він є крайньою точкою можливих стратегій. Инший край — роби, що тобі подобається, і хай буде, що буде. Тяжіння до цього принципу, за моїм спостереженням зустрічається частіше. Принаймні серед людей, які формулюють подібні принципи. Вони звичайно кажуть: “у житті треба спробувати все!”
І обидві стратегії, на мою думку, мають право на існування. Просто в різних умовах. Наприклад, якщо людина тяжко хвора і незабаром помре, для неї має сенс слідувати саме другій стратегії. Тобто встигнути взяти від життя все, що можна, за той невеликий час, який їй лишився. І про наслідки можна не думати. Справді, чому б не спробувати героїну, якщо ти завтра помреш? Наркоманом все одно стати не встигнеш, а якщо тебе при цьому ще й болі не мучитимуть — то це абсолютно правильний вибір!
Ну а стратегія не робити того, що не хочеш робити, більше підходить для тих, хто збирається жити вічно. Справді, навіщо робити речі, хай і приємні, але занадто дорогі, особливо якщо в майбутньому, скоріше за все, це можна буде зробити значно простіше? Сьогодні, наприклад, подорожувати значно простіше і приємніше ніж, навіть, століття тому. І якщо ви безсмертний і хочете подивитися світ, то навіщо це робити зараз на небезпечних літаках, адже незабаром з'явиться значно приємніший і безпечніший транспорт. Це звичайно, тільки якщо подорожувати літаком для вас неприємно.
Очевидно, що оскільки ми, з одного боку, знаємо, що помремо, але, з иншого, не знаємо коли і сподіваємося, що не так скоро, в реальному житті слід дотримуватися проміжної стратегії. Відмовляти собі в задоволенні через можливі незручності глупо, оскільки завтра може бути пізно. Але не зважати на наслідки теж не можна, щоб назавтра не довелося шкодувати...
Іронія долі полягає в тому, що для правильного розрахунку можливих наслідків, як правильно зауважив пан Глазков, необхідно мати досвід. А досвід набувається тільки з роками. І хоча різні люди набувають досвіду з розною швидкістю, всі мають його тим більше, чим менше часу залишається до смерті. А чим менше часу до смерті, тим менш придатною стає ця стратегія.
Думаю, якщо це все придумав бог, то в нього справді вельми специфічне почуття гумору!
Одним словом, шановні кандидати на кладовище, будьте як діти!
І обидві стратегії, на мою думку, мають право на існування. Просто в різних умовах. Наприклад, якщо людина тяжко хвора і незабаром помре, для неї має сенс слідувати саме другій стратегії. Тобто встигнути взяти від життя все, що можна, за той невеликий час, який їй лишився. І про наслідки можна не думати. Справді, чому б не спробувати героїну, якщо ти завтра помреш? Наркоманом все одно стати не встигнеш, а якщо тебе при цьому ще й болі не мучитимуть — то це абсолютно правильний вибір!
Ну а стратегія не робити того, що не хочеш робити, більше підходить для тих, хто збирається жити вічно. Справді, навіщо робити речі, хай і приємні, але занадто дорогі, особливо якщо в майбутньому, скоріше за все, це можна буде зробити значно простіше? Сьогодні, наприклад, подорожувати значно простіше і приємніше ніж, навіть, століття тому. І якщо ви безсмертний і хочете подивитися світ, то навіщо це робити зараз на небезпечних літаках, адже незабаром з'явиться значно приємніший і безпечніший транспорт. Це звичайно, тільки якщо подорожувати літаком для вас неприємно.
Очевидно, що оскільки ми, з одного боку, знаємо, що помремо, але, з иншого, не знаємо коли і сподіваємося, що не так скоро, в реальному житті слід дотримуватися проміжної стратегії. Відмовляти собі в задоволенні через можливі незручності глупо, оскільки завтра може бути пізно. Але не зважати на наслідки теж не можна, щоб назавтра не довелося шкодувати...
Іронія долі полягає в тому, що для правильного розрахунку можливих наслідків, як правильно зауважив пан Глазков, необхідно мати досвід. А досвід набувається тільки з роками. І хоча різні люди набувають досвіду з розною швидкістю, всі мають його тим більше, чим менше часу залишається до смерті. А чим менше часу до смерті, тим менш придатною стає ця стратегія.
Думаю, якщо це все придумав бог, то в нього справді вельми специфічне почуття гумору!
Одним словом, шановні кандидати на кладовище, будьте як діти!
Нема коментарів
Дописати коментар