Бразильські дороги

В Сан-Па­у­лу май­же не­має калюж, на­віть у се­зон до­щів, ко­ли дощ іде як­що не вдень, то вно­чі. Ино­ді бу­ває та­кий си­ль­ний, що і ве­ли­че­з­на па­ра­со­ля не ря­тує, — бо ча­с­то ще й ві­тер дме. Але калюж не­ма, бо по­вер­х­ня до­р­оги опук­ла до се­ре­ди­ни - во­да про­с­то сті­кає до уз­біч­чя, де є во­до­за­бір­ни­ки. Так са­мо во­на сті­кає з тро­ту­а­ру, який теж на­хи­ле­ний. За дві го­ди­ни піс­ля зли­ви, особ­ли­во ко­ли сон­це з'яв­ля­є­ть­ся, зни­ка­ють всі озна­ки до­щу.

Як­би не це, то, ма­буть, всі хо­ди­ли б за­бриз­ка­ни­ми, ос­кіль­ки тро­ту­а­ри ду­же не­зруч­ні і ча­с­то пе­рего­ро­дже­ні ав­то­мо­бі­ля­ми, яки­мись ре­мон­т­ни­ми ро­бо­та­ми, або про­с­то купа­ми сміт­тя. Пі­шо­хід про­с­то зму­ше­ний об­хо­ди­ти їх, ви­хо­дя­чи на до­р­огу. Що­прав­да во­дії тут зви­чай­но ду­же обе­реж­ні: пропус­ка­ють те­бе, на­віть ко­ли ти про­с­то під­хо­диш до "зеб­ри".

Це як­що не­ма фут­бо­лу. Пе­ред фут­бо­ль­ним мат­чем всі спі­шать до­до­му і на та­ку дріб­ни­цю, як лю­ди­на на до­ро­зі, мо­жуть про­с­то не звер­ну­ти ува­ги. Ос­кіль­ки я фут­бо­лом не ці­кав­лю­ся, то до­во­ди­ть­ся бу­ти обе­реж­ним зав­жди...

На фут­бо­лі бра­зи­лі­й­ці про­с­то схиб­ле­ні. Ко­ли був чем­пі­о­нат сві­ту, ву­ли­ці про­с­то ви­ми­ра­ли. Ко­ли гра­ла збір­на Бра­зи­лії, всі, на­віть про­дав­ці супер­мар­ке­тів, у ро­бо­чий час, ди­ви­ли­ся фут­бол.

Далі...