неділя, 13 червня 2010 р.

Мушкетери


На жаль, книжку про чотирьох мушкетерів я не читав. Зате колись бачив фільм про Ромео і Джульєту. Вони були дітьми власників крупних корпорацій, і всі події відбувалися в цілком сучасному світі, хоч і розмовляли всі віршами... Стосовно д'Артаньяна, думаю, що його образ сприймався б значно адекватніше, якщо його помістити, наприклад, в сучасну Україну. Просто в оригінальному тексті замінити діалоги й декорації на сучасні:
На лихо, що ближче підходив д'Артаньян до зухвальця, то дужче поймав його гнів. І в нього з язика, замість гордого й гідного виклику, зірвалися лише брутальні натяки; крім того, розлючений юнак ще й несамовито замахав руками.
— Слиш, ти! — вигукнув д'Артаньян. — Пацан, анука скажи про каво ето ти тут базаріш!
Пацан неквапом перевів погляд з машини на водія, ніби йому й справді був потрібен час, аби переконатися, що ці дивні слова стосуються саме його; впевнившись у цьому, він злегка насупив брови і, помовчавши, відповів д'Артаньянові тоном, сповненим невимовної іронії та зухвалості:
— Я не з вами розмовляю, шановний.
— Но я розмовляю з вами! — вигукнув юнак, доведений до нестями цим поєднанням нахабства й вишуканості, пристойності й зневаги.
А отак приблизно виглядає дуель:
— Опа, менти! — вигукнули разом Портос і Араміс. — Ето подстава! Шухер! — Та було пізно. Обох супротивників побачили зі стволами в такій позиції, яка не лишала жодних сумнівів щодо їхніх намірів.
— Ей! — закричав Жюссак до них, виймаючи пістолета і знаком наказуючи своїм людям зробити те саме. — Ей, товарищи бандіти, ви шо тут на стрєлку собралісь? Здєсь наш участок, ілі ви нє в курсі?
— Тамбовскій волк тєбє товарищ, мусорок! — відказав Атос з погано прихованою злістю, бо саме Жюссак був одним з учасників позавчорашнього нападу. — Повєртє, єсі б у ментов билі разборкі, ми б нє сталі туда лєсть. Так шо ви тоже давайтє, ідітє на...
— Панове, — заперечив Жюссак, — на превеликий жаль, це неможливо. Обов'язок — понад усе. Бросайтє пушкі і давайтє сюда.
— Панове, — відповів Араміс, передражнюючи Жюссака, — а ви в курсі на каво ви наєхалі? Ми щас токо Тревілю звякнєм, і ви всю жизнь участковимі ходіть будєтє. Давайтє отсюда, нє задєрживайтєсь.
Насмішка Араміса розлютила Жюссака:
— Бросайтє оружіє, ілі будіт вам сопротівлєніє прі арєстє! — вигукнув він.
— Іх пять, — прошепотів Атос, — а нас токо три; нас снова упєкут, ілі положат на мєстє, ібо во второй раз просіть брігадіра нас отмазать я нє буду...
Думаю, вийшло б прикольно. А то всі звикли бачити всю цю благородну шляхту під кутом романтичної літератури, і вже важко сприймати, про що саме писав Дюма насправді...

1 коментар: