Суд

Усе в іс­то­рії по­вто­рю­є­ть­ся дві­чі: як тра­ге­дія та як фарс —

так ка­зав фі­ло­соф Карл Мар­кс.

Як відо­мо, кла­си­ка на на­ших зем­лях ли­ша­є­ть­ся ви­нят­ко­во ак­ту­аль­ною. Ба­га­то вір­шів Шев­чен­ка спри­й­ма­ю­ть­ся сь­о­год­ні як ціл­ком сучас­ні. Але, що сто­су­є­ть­ся ак­ту­аль­них по­дій, ду­маю, як­раз час звер­ну­ти­ся до вір­ша три­д­ця­тих ро­ків, який я і спро­бу­вав адап­ту­ва­ти:

Мєн­ти і жур­на­ліс­ти...
Ми в за­ду­ш­ній за­лі.
Су­ді­йсь­кий стіл.
Сталь про­ку­рор­сь­ких фраз:
— Отож, на скіль­ки ви
Нас на­ма­ха­ли
Із фор­му­лою для
Ці­ни на газ?
І злість в очах
Май­ну­ла та й за­гас­ла,
Під­суд­ні вже не за­пе­ре­чу­ють
про­вин:
— Так, я ві­д­рі­зав го­ло­ву
Гон­гадзе,
І це зро­бив я
сам-один...
— Ми гро­ші ви­тра­ча­ли із бю­дже­ту,
На під­куп, фаль­шу­ван­ня
І брех­ню! —
Лу­цен­ко,
Пу­кач,
Ти­мо­шен­ко,
Так ка­жуть спра­вед­ли­во­му су­ду.
То­ді зни­ка­ють рап­том ри­си
Їх­ніх об­лич люд­сь­ких на мить —
По­т­вор­ні,
Ди­я­воль­сь­кі
Мар­ми­зи
Пе­ред со­бою ба­чиш ми­мо­хіть.

Далі...