Англійські варвари

В ан­г­лі­йсь­кій мо­ві є ду­же ці­ка­ві фаль­ши­ві дру­зі з точ­ки зо­ру пор­ту­галь­сь­кої (а от­же, ма­буть, і ла­ти­ни). На­при­клад, сло­во library, яке озна­чає біб­ліо­те­ку, спів­звуч­не з пор­ту­галь­сь­ким livraria — кни­гар­ня. А діє­сло­во pretend (уда­ва­ти) — з pretender (зби­ра­ти­ся). У мо­їй уя­ві це свід­чить про ці­ка­ві не­про­с­ті сто­сун­ки між рим­ля­на­ми і бри­тан­сь­ки­ми вар­ва­ра­ми: так і уяв­ля­єш, що ан­г­лі­й­ці за­хо­ди­ли в рим­сь­кі кни­гар­ні як у біб­ліо­те­ки (оче­вид­но без­плат­ні), а ко­ли ка­за­ли рим­ля­нам, що зби­ра­ю­ть­ся по­вер­ну­ти ці книж­ки, то, на­справ­ді, ли­ше вда­ва­ли, що бу­дуть це ро­би­ти...

Але всю цю дра­му рим­сь­ких влас­ни­ків кни­га­рень на­віть бли­зь­ко не мож­на по­рів­ня­ти з епіч­ною кар­ти­ною, що ви­ма­льо­ву­є­ть­ся, ко­ли чи­та­єш, на­при­клад, як про­хо­дить це­ре­мо­нія від­крит­тя бри­тан­сь­к­о­го пар­ла­мен­ту:

По­за­як мо­нар­ху за­бо­ро­не­но вхо­ди­ти в па­ла­ту гро­мад, ге­ро­льд­мей­с­тер ве­де йо­го в па­ла­ту лор­дів. Вхо­дя­чи ту­ди, мо­нарх ві­тає при­сут­ніх, по­тім сі­дає на при­го­то­ва­ний для нь­о­го трон і за­про­шує всіх по­с­лі­ду­ва­ти йо­го при­кла­ду фра­зою: «My Lords, pray be seated» («Па­но­ве, про­шу сі­да­ти»). Чле­ни вер­х­ньої па­ла­ти одяг­не­ні для це­ре­мо­нії в свої па­рад­ні чер­во­ні ман­тії і пе­ру­ки.

По­тім ге­ро­льд­мей­с­тер ви­ру­шає в па­ла­ту гро­мад, щоб за­про­си­ти депу­та­тів бу­ти при­сут­ні­ми на ко­ро­лів­сь­кій про­мо­ві. Але щой­но він уві­йшов на по­ріг за­лу за­сі­дань цих збо­рів, депу­та­ти за­чи­ня­ють две­рі пря­мо пе­ред йо­го но­сом, щоб по­ка­за­ти йому пе­ре­ва­гу ниж­ньої па­ла­ти та її не­за­леж­ність від ко­ро­лів­сь­кої вла­ди, по­слан­цем якої він є. Піс­ля то­го як ге­ро­льд­мей­с­тер три­чі по­сту­кав у две­рі сво­їм ціп­ком, йому дозво­ля­ють уві­йти до за­ли в супро­во­ді пар­ла­мент­сь­к­о­го при­ста­ва, який по­ви­нен за­бра­ти з па­ла­ти бу­ла­ву.

Він ві­тає по­кло­ном спі­ке­ра, а по­тім депу­та­тів і на­ступ­ною фра­зою офі­ці­й­но спо­ві­щає їх про те, що мо­нарх очі­кує їх в па­ла­ті лор­дів: «Mr Speaker, The Queen (або King) commands this honourable House to attend Her Majesty immediately in the House of Peers» (« Пан спі­кер, ко­ро­ле­ва (або ко­роль) на­ка­зує цій по­важ­ній Па­ла­ті негай­но відві­да­ти Її Ве­лич­ність в па­ла­ті пе­рів»). То­ді депу­та­ти ви­хо­дять із за­ли слідом за пар­ла­мент­сь­ким при­ста­вом, що не­се бу­ла­ву на пле­чі.

Ко­ли зби­ра­є­ть­ся ве­сь пар­ла­мент (депу­та­ти від гро­мад, про­те, за­ли­ша­ю­ть­ся в за­лі сто­я­чи), мо­нарх ви­мов­ляє трон­ну про­мо­ву , в якій пред­став­ляє за­ко­но­дав­чу пр­огра­му уря­ду на май­бут­ню се­сію пар­ла­мен­ту і яка на­справ­ді бу­ла скла­де­на пре­м'єр-мі­ніс­т­ром. Щоб уник­ну­ти то­го, що на­род­ні об­ран­ці не­за­кон­но по­збав­лять мо­нар­ха сво­бо­ди, один депу­тат утри­му­є­ть­ся в Бу­кін­гем­сь­ко­му па­ла­ці і сте­жить за ко­ро­лів­сь­кої про­мо­в­ою по те­ле­ба­чен­ню.

І як мог­ли лю­ди з та­ки­ми звич­ка­ми пів сві­ту за­во­ю­ва­ти?!

Далі...