Вісті з війни

Сь­о­год­ні по­ба­чив на­стіль­ки пре­крас­не, що не міг не по­ді­ли­ти­ся (піс­ля ре­да­ґу­ван­ня):

Те­лефо­ну­вав друг. Він за­раз слу­жить на Дон­ба­сі. Роз­по­ві­дав про всі тя­го­ти ві­йсь­ко­вої служ­би, про еліт­ні про­фе­сі­й­ні ви­со­ко­к­ва­лі­фі­ко­ва­ні пі­д­роз­ді­ли че­чен­ців, з яких скла­да­є­ть­ся ар­мія фа­шис­тів з ДНР.

Роз­ка­зу­вав про зви­чай­н­о­го ук­ра­їн­сь­к­о­го во­я­ка Олек­сія, який учо­ра йо­го вря­ту­вав. Вза­га­лі цей Олек­сій не зо­всім зви­чай­ний: він доб­ро­во­ль­цем пі­шов в ар­мію, з со­бою він при­ніс ще 50 бро­не­жи­ле­тів п'я­т­о­го по­ко­лін­ня, а для хлоп­ців, у яких бу­ло пога­но з гро­ши­ма, купив фор­му. Олек­сій од­ра­зу про­де­мон­с­т­ру­вав свої лі­дер­сь­кі якос­ті: він пер­ший біг в ата­ку, смі­ли­во ки­дав­ся на ро­сі­йсь­кі тан­ки, не бо­яв­ся ру­ко­паш­ної з че­чен­ця­ми, де­мон­с­т­ру­ю­чи при цьо­му при­йоми ві­ль­ної бо­ро­ть­би. Як­що хтось з бі­й­ців не­з­ду­жав, Олек­сій ви­хо­див за нь­о­го в ніч­не пат­рулю­ван­ня. Ино­ді Олек­сій сто­яв на ча­тах ці­лу ніч, під шкваль­ним хо­лод­ним до­щ­ем, але ні­ко­ли не жа­лів­ся, про­с­то ка­зав:

— Я маю так ді­я­ти. Це мій обо­в'я­зок.

Ми на­віть не зна­ли йо­го прі­зви­ща: всю­ди він зна­чив­ся “Олек­сій П”. Не зна­ли до вчо­раш­нь­о­го дня. Вчо­ра, під­ступ­но і хо­лод­но­кров­но, ро­сі­йсь­ко-фа­шис­т­сь­кі за­гар­б­ни­ки ата­ку­ва­ли пі­д­роз­діл мо­го дру­га. Він роз­по­вів, що Олек­сій, як зав­жди, по­вів їх до пе­ре­м­оги, але си­ли бу­ли не­рів­ні. То­му Олек­сій, ко­рис­ту­ю­чись сво­їм ав­то­ри­те­том, на­ка­зав ин­шим хлоп­цям від­ступа­ти, а сам за­ли­шив­ся на по­зи­ції при­кри­ва­ти від­ступ. Ро­сі­йсь­ка ар­мія бом­би­ла ук­ріп­лен­ня з важ­кої ар­ти­ле­рії, по­тім на­ма­га­ла­ся взя­ти тан­ко­вою ата­кою, по­тім зно­ву об­ст­ріл “Гра­да­ми” й ата­ка че­чен­сь­ких най­ман­ців, але Олек­сій три­мав­ся, тіль­ки пе­ре­дав по ра­ції, що йо­го по­ра­ни­ли. То­ді ин­ший доб­ро­во­лець Ки­ри­ло, сту­дент-фі­ло­соф, не по­слу­хав­шись на­ка­зу, по­повз ви­тя­га­ти по­ра­не­н­о­го Олек­сія.

Че­че­ни по­ба­чи­ли Ки­ри­ла, який тяг­не по­ра­не­н­о­го Олек­сія по по­лю, по­ча­ли стрі­ля­ти по них з круп­но­ка­лі­бер­них мі­но­ме­тів, “Гво­з­дік”, “Гра­дів”, а по­тім і з “Бу­ку” (ра­ке­та­ми “зем­ля-зем­ля”). Але на­віть жод­ний ос­ко­лок не по­ра­нив на­ших бі­й­ців. Це бу­ло чу­до. Але Ки­ри­ло ска­зав, мо­є­му дру­гу, що ні­ч­о­го чу­де­с­н­о­го тут не­має. Про­с­то їх за­хи­ща­ла ві­ра ба­ть­ка Ки­ри­ла. Друг за­пи­тав:

— Хто ж твій ба­ть­ко?

— Мій ба­ть­ко — пас­тор люд­сь­ких душ Олек­сандр Тур­чи­нов, — скром­но від­по­вів хло­пець.

Хлоп­ці до­вез­ли Олек­сія до лі­кар­ні і там у йо­го ме­дич­ній кар­ті знай­шли прі­зви­ще. По­ро­шен­ко! У їх­ньо­му від­ді­ле­ні слу­жить син пре­зи­ден­та Ук­ра­ї­ни Олек­сій По­ро­шен­ко! Уя­віть, це прав­да. Він не хо­ва­є­ть­ся за сво­їм ба­ть­ком, він слу­жить у ві­йсь­ку ра­зом зі зви­чай­ни­ми ук­ра­їн­ця­ми — все як на Май­да­ні.

За­раз Олек­сій у без­пе­ці. Це пре­крас­но, що в нас та­ка де­мо­кра­тич­на кра­ї­на, яку за­хи­ща­ють всі! Син Гри­цен­ка, на­при­клад, теж слу­жить. Він охо­ро­няє ае­ро­порт від фа­шис­т­сь­ких се­па­ра­тис­тів, че­чен­ців, Пу­ті­на. Як же йому важ­ко не­сти служ­бу в ае­ро­пор­ті Льво­ва! Всі ми зна­є­мо, що в слі­по­му ти­лу слу­жи­ти ще не­бе­з­печ­ні­ше, ніж на пе­ре­до­вій. У ти­лу во­р­ог по­всю­ди, не­очі­ку­ва­ні об­ст­рі­ли, ди­вер­сан­ти. Слу­жи­ти в ти­лу мо­жуть тіль­ки лю­ди зі ста­ле­ви­ми не­р­ва­ми.

Та й про леген­дар­н­о­го ук­ра­їн­сь­к­о­го снай­пе­ра Тав­рі­йсь­к­о­го со­ко­ла, за як­о­го Ка­ди­ров при­зна­чив на­го­ро­ду у 17 мі­ль­йо­нів до­ла­рів, теж усі чу­ли. А це ж ні­хто ин­ший, як син Ава­ко­ва, Олек­сандр. Од­не йо­го ім'я на­во­дить на че­че­нів страх! Зви­чай­но, для кон­спі­ра­ції, він по­с­тить у ВКон­так­ті свої фот­ки з від­по­чин­ку на Ма­ль­ді­вах. Але ж ми зна­є­мо ре­аль­ний стан справ, чи не так?

Далі...