Секвоя

У пів­ніч­ній Аме­ри­ці ро­с­туть та­кі де­ре­ва, які на­зи­ва­ю­ть­ся сек­во­я­ми. Во­ни ро­с­туть ти­ся­чі ро­ків і ма­ють ви­со­ту по­над 100 мет­рів. Сло­во «сек­воя» мо­вою че­ро­кі озна­чає «го­р­обець». Але Ед­лі­хер на­звав так цю ро­с­ли­ну не на че­сть го­роб­ців, а, як мож­на здога­да­ти­ся, на че­сть од­н­о­го Го­роб­ця, як­о­го, що­прав­да, зва­ли не Джек, а Джордж (хо­ча це не точ­но).

Цей пан відо­мий тим, що при­ду­мав пи­сем­ність для мо­ви че­ро­кі. Сам він був уза­га­лі не пи­сь­мен­ний, але по­ба­чив­ши, як ко­ло­ніс­ти чи­та­ють Біб­лію, про­с­то взяв і ви­рі­шив роз­ро­би­ти пи­сь­мо для своєї мо­ви.

Він сам до­ду­мав­ся, що пік­т­огра­фіч­ний за­пис, ко­ли кож­но­му сло­ву від­по­ві­дає один сим­вол, ви­ма­гає за­ба­га­то сим­во­лів, то­му зупи­нив­ся на скла­до­во­му пи­сь­мі. Ос­кіль­ки він не знав, що озна­ча­ють усі ті ла­тин­сь­кі та гре­ць­кі бук­ви, на ос­но­ві яких він при­ду­мав пи­сем­ність, то ні­якої від­по­від­нос­ти там не іс­нує: так бук­ва Ꭺ по­зна­чає склад [ґо] або [ко], а для по­зна­чен­ня зву­ку [а] ви­ко­рис­то­ву­є­ть­ся лі­те­ра Ꭰ.

Щоб про­де­мон­с­т­ру­ва­ти мож­ли­во­с­ті, що дає пи­сем­ність, Сек­воя на­в­чив чи­та­ти свою доч­ку, і во­на про­чи­та­ла для вождів пле­ме­ни за­пи­са­ні ба­ть­ком сло­ва, що їх він чув, а во­на ні. Це пе­ре­ко­на­ло вождів, і мен­ше ніж за 10 ро­ків — у 1830 — 90% че­ро­кі вже бу­ли пи­сь­мен­ни­ми! Для по­рів­нян­ня: се­ред ук­ра­їн­ців то­го ча­су пи­сь­мен­ни­ми бу­ло не біль­ше чвер­ті до­ро­сл­о­го на­се­лен­ня, які до то­го ж пи­са­ли пе­ре­важ­но цер­ков­но­сло­вʼян­сь­кою або язи­чі­єм, по­при те, що ро­бо­ти з гра­ма­ти­ки Пав­лов­сь­к­о­го та Моги­ль­ни­ць­к­о­го зʼя­ви­ли­ся прак­тич­но в той са­мий час, що й пи­сем­ність, за­про­по­но­ва­на Сек­во­єю.

Далі...