Бразильські вулиці

Мі­сь­кі ву­ли­ці в Сан-Па­у­лу ви­гля­да­ють трош­ки не­звич­но. При­чи­ною цьо­го є по­да­ток на землю. В цен­т­рі, зви­чай­но, тро­хи по-ин­шо­му, але по­за цен­т­ром ву­ли­ці яв­ля­ють со­бою су­ці­ль­ні пар­ка­ни або бу­дин­ки. Як­що ву­ли­ця ве­ли­ка, то ці бу­дин­ки за­зви­чай є ма­га­зи­на­ми, ре­с­то­ра­на­ми, ав­то­са­ло­на­ми. Між ни­ми не­ма про­між­ків. Не­ма внут­ріш­ніх дво­ри­ків, не­ма під'­їз­дів...
При­ват­ний бу­ди­нок (во­ни зна­хо­дя­ть­ся на мен­ших ву­лич­ках, де рух транспор­ту прак­тич­но від­сут­ній) ви­гля­дає так: фун­да­мент, на фун­да­мен­ті сваї, на сва­ях бу­ди­нок, між бу­дин­ком і фун­да­мен­том — га­раж. Жод­ний ква­д­рат­ний метр не ви­тра­ча­є­ть­ся мар­но. Але ви­гляд у та­ких бу­дин­ків тро­хи не­зви­чай­ний.
Та­кож є ви­сот­ні бу­дин­ки. Во­ни зви­чай­но є жит­ло­ви­ми ком­п­лек­са­ми — тоб­то кіль­ка бу­дин­ків об­не­се­ні пар­ка­ном з охо­ро­ною. За пар­ка­ном є двір, там мо­же бу­ти ба­сейн, спор­тив­на пло­щад­ка то­що, але по­тра­пи­ти за пар­кан мо­же тіль­ки меш­ка­нець ком­п­лек­су, або осо­ба за­про­ше­на ним. Жит­ло­ві ко­п­лек­си мо­жуть скла­да­ти­ся і з ок­ре­мих при­ват­них бу­дин­ків, але це зви­чай­но бу­ває да­ле­ко від цен­т­ру — там по­да­ток на землю мен­ший.
Хо­ча в та­ких ком­п­лек­сах є двір, во­ни бу­ду­ю­ть­ся за та­кою са­мою схе­мою — без пер­ш­о­го по­вер­ху, за ра­ху­нок цьо­го роз­ши­рю­є­ть­ся ко­рис­на пло­ща по­дві­р'я. Під зем­лею роб­лять га­раж. Га­раж є та­кою са­мою зви­чай­ною ча­с­ти­ною ко­му­наль­них по­слуг, як ліфт або во­до­по­с­та­чан­ня. Як­що у вас не­ма ма­ши­ни (а це бу­ває ду­же рід­ко), ви мо­же­те лег­ко зда­ти свій га­раж в арен­ду (зви­чай­но в то­му са­мо­му до­мі, ос­кіль­ки у ба­га­тьох лю­дей є кіль­ка ма­шин). Так жи­ве се­ред­ній клас.

Ин­ша річ — бід­ні квар­та­ли. Бід­ні лю­ди бу­ду­ють бу­дин­ки са­мо­туж­ки. Та­кі бу­дин­ки яв­ля­ють со­бою кім­на­ти, з'єд­на­ні з ин­ши­ми кім­на­та­ми не­зро­зу­мі­лим ла­бі­рин­том. Все­ре­ди­ні не був — не знаю, але, схо­же, во­ни про­с­то доб­у­до­ву­ють но­ві кім­на­ти звер­ху над ста­ри­ми. То­му ко­жен квар­тал на­га­дує пі­ра­мі­ду — має ши­ро­кий пер­ший по­верх, дру­гий вуж­чий, да­лі тре­тій, чет­вер­тий... Бу­ду­ють впри­тул і я не мо­жу зро­зу­мі­ти, де за­кін­чу­є­ть­ся во­ло­дін­ня од­ної сі­м'ї і по­чи­на­ю­ть­ся во­ло­дін­ня ин­шої. На­бу­до­ву­є­ть­ся все це без ус­я­кої сис­те­ми.
Біль­ша ча­с­ти­на та­ких кім­нат — про­с­то ка­ме­ри з чер­во­ної цег­ли. Во­ни не ма­ють на­віть шту­ка­тур­ки — не те що шпа­ле­рів. Елек­т­ри­ка до них іде, але не відо­мо чи до всіх, зва­жа­ю­чи на вар­тість елек­т­ро­енер­гії (12 цен­тів за кі­ло­ват-го­ди­ну). Що сто­су­є­ть­ся во­до­про­во­ду, то йо­го, мож­ли­во, не­ма вза­га­лі. Сміт­тя ви­но­сять про­с­то на ву­ли­цю, де йо­го час від ча­су при­би­ра­ють му­ні­ци­паль­ні служ­би.

Що сто­су­є­ть­ся цен­т­ра­лі­зо­ва­н­о­го по­с­та­чан­ня га­ря­чої во­ди і га­зу, то та­к­о­го тут, схо­же, не­ма вза­га­лі. Га­ря­ча во­да доб­у­ва­є­ть­ся за до­по­м­о­гою елек­т­рич­н­о­го во­до­на­грі­ва­ча. Газ до­став­ля­є­ть­ся в ба­ло­нах.

Далі...