Сьогодні вкотре переконався, що українське суспільство хворе і хворе невилоковно. Знову пишуть про Голодомор як про геноцид, який був і який не хочуть визнавати деякі громадяни України. Не кажучи вже про "братні країни". Наскільки треба бути хворим, щоб жити в Україні і заперечувати такі речі? Це важко уявити. Але й навіть ті, хто не заперечують факт Голодомору, чомусь свідомо забувають, що безпосередні виконавці цих злочинних дій живі і досі. В тому числі і в Україні. Невже не варто їх засудити і посадити, адже такі злочини не мають строку давности? Ні, краще балакати, переливаючи з пустого в порожнє! Ну визнають Голодомор геноцидом ще кілька країн, ну встановлять ще кілька пам'ятників невинним жервам... Але хіба це допоможе? Адже головне, на мою думку, запобігти повторенню подібної трагедії. А для цього потрібно, щоб покарання було неминучим. Усвідомлення цього, як показали події 2004-2006 років, в українському суспільстві нема. А безкарність, як відомо, породжує вседозволеність. Тому на нас чекають нові голодомори, чорнобилі, прихватизації...
Нема коментарів
Дописати коментар