У Росії я був усього дев'ять днів на школі. Зміни клімату я не відчув, зате відчув зміну часу. Коли летів туди з Дніпропетровська, переводив на чотири години назад. Тепер — на сім годин уперед. Це означає, що ранок настає саме тоді, коли в Сан-Паулу я лягав спати. І не просто ранок, а час іти на лекції... 
До цього я на лекціях не спав і не знав які в цей час сняться сни — короткі та реалістичні. 
Так що межа між сном і реальністю просто зникає... Сподіваюся, я нічого зпросоння там не видав...
Москва порадувала чистотою і сходами в метрі на Менделеєвській станції. Власне, сходи там є на багатьох переходах, але саме Менделеєвці я переходив з двома багажними валізами. І саме тоді я згадав проєктувальників незлим тихим словом, а може й двома-трьома. Ну, їх треба зрозуміти, адже вони не про зручність понаїхавших думали...
Школа
проходила в наукограді® Дубна, де є свою ньюанси: окрема телефонна мережа (московська картка для таксофонів не підходить), недоступність Інтернету (тільки в готелі за 180 рублів на годину) і подача гарячої води в готелі тільки вранці і ввечері. Тому я приймав душ у час, зручний готелю, а не мені. Ну, я ж все розумію, такий порядок...
Але я не зразу звернув увагу на такі дрібні недоліки. Після Сан-Паулу вражають спочатку зелені вулиці і білі дівчата в коротких спідницях. А кефір з цукерками в асортименті, а також чорний чай та голубці в кав'ярні — це те, що дозволяє забути про незручності. Такі, як відсутність нормальних туалетів, шансон в таксі і решта національного колориту. Щоправда, слід віддати належне Дубні — інтеліґентні люди мешкають: на парканах замість звичайних для Дніпропетровська матюків написано щось пристойне, на кшталт "Дорогая мамочка, я тебя люблю" (я не жартую). І теж чистенько, майже як у Москві.
В Москві трохи погуляв по Третяковській галереї — суцільне дежавю. Так багато відомих творів, що складається хибне враження, що вже там був. Вічно живий труп® не побачив, бо його по понеділках не показують. Погуляв по центру, але в музеї теж не потрапив — ліньки було в черзі стояти.
До цього я на лекціях не спав і не знав які в цей час сняться сни — короткі та реалістичні. Так що межа між сном і реальністю просто зникає... Сподіваюся, я нічого зпросоння там не видав...Москва порадувала чистотою і сходами в метрі на Менделеєвській станції. Власне, сходи там є на багатьох переходах, але саме Менделеєвці я переходив з двома багажними валізами. І саме тоді я згадав проєктувальників незлим тихим словом, а може й двома-трьома. Ну, їх треба зрозуміти, адже вони не про зручність понаїхавших думали...
Школа
проходила в наукограді® Дубна, де є свою ньюанси: окрема телефонна мережа (московська картка для таксофонів не підходить), недоступність Інтернету (тільки в готелі за 180 рублів на годину) і подача гарячої води в готелі тільки вранці і ввечері. Тому я приймав душ у час, зручний готелю, а не мені. Ну, я ж все розумію, такий порядок...Але я не зразу звернув увагу на такі дрібні недоліки. Після Сан-Паулу вражають спочатку зелені вулиці і білі дівчата в коротких спідницях. А кефір з цукерками в асортименті, а також чорний чай та голубці в кав'ярні — це те, що дозволяє забути про незручності. Такі, як відсутність нормальних туалетів, шансон в таксі і решта національного колориту. Щоправда, слід віддати належне Дубні — інтеліґентні люди мешкають: на парканах замість звичайних для Дніпропетровська матюків написано щось пристойне, на кшталт "Дорогая мамочка, я тебя люблю" (я не жартую). І теж чистенько, майже як у Москві.
В Москві трохи погуляв по Третяковській галереї — суцільне дежавю. Так багато відомих творів, що складається хибне враження, що вже там був. Вічно живий труп® не побачив, бо його по понеділках не показують. Погуляв по центру, але в музеї теж не потрапив — ліньки було в черзі стояти.
Нема коментарів
Дописати коментар