Вчо­ра по­ка­зу­ва­ли Ме­ль­ни­чен­ка по "плю­сах". Вра­жен­ня від нь­о­го як від Ко­за­ка на ви­бо­рах пре­зи­ден­та. Про­с­то ви­йшов обіс­ра­ти Ющ­ен­ка та Юлю. А моя ма­ма йо­го чо­мусь жа­ліє. Ка­же: бід­не­нь­кий, ін­ва­лід... Я ж вва­жаю йо­го зви­чай­ні­сі­нь­кою сво­ло­тою (ублю­док, як ка­жуть йо­го од­но­пар­ті­й­ці), бо за ті ро­ки, що він но­си­ть­ся зі сво­ї­ми плів­ка­ми, їх мож­на бу­ло б дав­но ви­клас­ти в Internet. Це б прак­тич­но ні­ч­о­го не кош­ту­ва­ло, за­те ро­би­ло б йо­го смерть аб­со­лют­но не­пот­ріб­ною. Як­що ви­клас­ти всі за­пи­си без ви­нят­ку, зви­чай­но. І як­би Ме­ль­ни­чен­ко ста­вив со­бі за ме­ту по­ін­фор­му­ва­ти лю­дей про "по­лі­тич­них ко­руп­ці­о­не­рів", він би так і зро­бив. Але він хо­тів ма­ти якусь осо­бис­ту ко­ристь. І який же він піс­ля цьо­го бо­рець за прав­ду?!

Що ж, прав­ду ка­жуть: два ук­ра­їн­ці — три ге­ть­ма­ни, три ук­ра­їн­ці — пар­ти­зан­сь­кий за­гін зі зрад­ни­ком...

Далі...