четвер, 22 листопада 2007 р.

Бразилійці


Бразилійці порівняно з українцями здаються мені відкритішими, веселішими і менш агресивними. Вони менше палять і дуже люблять запізнюватися. Але що вражає найбільше — це ввічливість. Бачили серіали, де вони кажуть на кожному кроці “перепрошую”, “дозвлоте”, “з вашого дозволу”? Так вони насправді поводяться!

Спробую написати по-пам'яті, що згадаю про життя...

...Йду в університет незнайомою дорогою. Це дуже важко, оскільки паралельних вулиць в Сан-Паулу не існує взагалі. Сусідня вулиця в кращому випадку може закінчитися тупиком метрів на 50 вище над рівнем моря, гірше — коли вона робить крюк і пересікає сусідню під мостом. Сам же університет огороджено високим парканом, потрапити за який можна тільки через спеціяльні входи. Питаю в першого ліпшого на своїй ламаній португальській, де тут вхід. Він пояснює де, і сам туди йде. Не спитати хто я та звідки він не міг. Виявилося, що в нього дід був українцем (втік від комуністів у 1918), але сам він українською не володіє. Питався як здоров'я в Ющенка після отруєння...

...П'ятнична судентська вечірка. Мене представляють студентам. Вони виявляють цікавість до иноземця. Один з них починає розмову:
— Hello, Sasha. Do you speak English?
Я киваю:
— Yes...
— Ok, I speak too. I will show you everything here. Do you like Brazilian girls?
— Of course!
— I will show you some now! You will like! — він підходить до якоїсь дівчини. — Look, Sasha! She is very hot!
Сує палець в рота і торкається до її оголеного плеча, імітуючи дотик до гарячої поверхні: “Пшшш...” Підсумовує:
— She is really hot and horny! Now I will dance with she and taste her wonderful body! — Іде танцювати...

...Повертаюся додому ввечері. На вулиці, де я мешкаю, зустрічаю абсолютно незнайомого чоловіка, який веде за собою коня.
— Tudo bem? — посміхається він.
— Tudo bem — відповідаю я...

...João Pessoa. Готель. Заходжу в ліфт. Замість їхати на перший поверх ліфт їде на третій, щоб забрати пасажирів звідти. Пасажири — три молодих хлопця. Питаються, чи можна увійти, хоча місця в ліфті достатньо. Я люб'язно дозволяю...

...Збираюся переходити дорогу, до мене підходить негр брюнет на дві голови вищий за мене. Каже, що він дуже бідний, з дуже бідної сім'ї та просить допомогти матеріяльно. Я відповідаю, що не говорю по-португальськи. Він продовжую щось говорити, а перейти дорогу я не можу, бо машини ще їдуть. Я відповідаю, що не розумію. В решті решт, він дістає з кишені гаманець (порожній) і показує всередину, повторюючи при цьому "Dinheiro!". Я роблю розгублене обличчя, повторюю “Não entendo” і переходжу на инший бік вулиці...

...Сиджу. Їм. Підходить дівчинка років восьми і просить пожертвувати грошей на церкву. Я кажу, що не розумію. Вона повторює це по-іспанськи з тим же результатом. Намагаючись пояснити мені по-англійськи, зуміла підібрати кілька слів. Грошей я не дав звичайно...

...В супермаркеті маленький хлопчик питається, чи подобаються мені цукерки, які я купую. Я відповідаю:
— Ainda não gostei. — І з вигляду його обличчя розумію, що сказав щось не те. Вже вдома зрозумів, що поплутав дієслово (хотів сказати experimentei). Бідненький хлопчик такого мабуть ніколи в житті не чув, бо те, що я сказав, — абсолютна нісенітниця. Він просто стояв і якийсь час дивився на мене широко відкритими очима, очевидно міркуючи над тим, хто з нас двох ідіот...

...В їдальні багато народу. Ходжу шукаю де примоститися. Поряд здоровенний хлоп наспівує під ніс тоненьким голосом: "Sinhá Moça"...

...Прийшов робити копію паспорта. Віддав. Кажуть: “чекайте, вас викличуть за прізвищем”. Сиджу чекаю. Чоловік викликає по черзі. Раптом бере папери і завмирає з відкритим ротом. Видно, що силиться вимовити, але це просто не вимовляється. Підходжу, питаю, чи мене. Він каже: “Тебе...”
Здерли 25 баксів, між иншим...

...Іду по вулиці, нікого не чіпаю. Під'їжджає легкове авто сімейного типу з сім'єю. За кермом батько. Щось у мене питає типово по-бразильськи — швидко, скорочуючи все, що тільки можна. Я звичайно не розумію. Кажу:
— Não entendo. Eu quase não falo português.
Чоловік радісно питає:
— Do you speak English?
Я приречено відповідаю "Yes, I do", очікуючи, що зараз він мене спитає як доїхати докуди-небудь, а я відповім, що не знаю...
Але дядько з широкою усмішкою каже:
— And I do not!
Сміявся хвилин кілька...

...Виходжу з території університету. Час не дуже пізній (десь так десята - пів на одинадцяту). Але на вулиці нікого нема. Підходить хлоп і каже португальською швидко та ще й з дивним акцентом, щоб я швидко дістав гаманець і віддав йому гроші. Я кажу:
— Desculpe, eu não entendo.
Він знову щось швидко говорить, але ніяких аргументів не демонструє. Я йому:
— Eu não falo português.
Хочу йти, але він загороджує мені дорогу і намагається пояснити. Намагався він чесно, закінчивши тим, що підняв вказівний палець вгору і з відчаєм вигукнув:
— Um real!
Я кажу:
— What's real?!
І, поки він не прийшов до тями, добиваю контрольною фразою:
— Do you speak English?
Більше він мене не затримував...

1 коментар:

  1. Ну от, тепер ви змушуєте мене розшаркатись перед вами, а я ж португальською — ні бельмеса. Так що можете собі самі щось хороше сказати. Копіпастю.

    ВідповістиВидалити