Чому авторське право має померти

Кож­но­му га­ран­ту­є­ть­ся та­єм­ни­ця лис­ту­ван­ня, те­лефон­них роз­мов, те­леграф­ної та ін­шої ко­ре­спон­ден­ції.
Стат­тя 31 Кон­с­ти­ту­ції Ук­ра­ї­ни.

Чи­та­ю­чи про те, як стражда­ють пи­сь­мен­ни­ки від по­ру­шен­ня їх­ніх ав­тор­сь­ких прав, я уяв­ляю со­бі про­те­с­ти ра­бо­влас­ни­ків про­ти або­лі­ці­о­ніз­му. Так са­мо в по­за­ми­ну­ло­му сто­літ­ті ра­бо­влас­ни­ки бу­ли на­хаб­но по­збав­ле­ні їх­ньої за­кон­ної влас­нос­ти, в яку во­ни св­о­го ча­су вкла­ли свої гро­ші і пра­цю. У них ві­ді­бра­ли ра­бів!

Чо­му так ста­ло­ся? З юри­дич­ної точ­ки зо­ру ма­ла міс­це пра­во­ва ко­лі­зія: з од­н­о­го бо­ку не­до­тор­кан­ність влас­нос­ти, а з ин­ш­о­го бо­ку — осо­бис­та сво­бо­да. Але до XIX сто­літ­тя люд­с­т­во плю­ва­ти хо­ті­ло на цю ко­лі­зію, адже де­ше­ва ро­бо­ча си­ла бу­ла не­об­хід­ною на план­та­ці­ях аг­рар­н­о­го суспі­ль­с­т­ва. І от на­став час ін­ду­с­т­рі­а­лі­за­ції і раб­сь­ка пра­ця ста­ла не­ефек­тив­ною. Це озна­чає, що кра­ї­ни, в яких раб­с­т­ва не бу­ло, ви­яви­ли­ся більш кон­ку­рен­т­но­спро­мож­ни­ми. Так по­мер­ло раб­с­т­во...

Сь­о­год­ні про­те­с­ту­ють влас­ни­ки ав­тор­сь­ких прав. Чо­му? То­му що в них фак­тич­но від­ні­ма­ють їх­ню влас­ність — ін­фор­ма­цію. Але що та­ке ін­фор­ма­ція і чи мож­на нею во­ло­ді­ти? Адже во­ло­ді­ти озна­чає пра­во роз­по­ря­джа­ти­ся і пра­во де­ле­ґу­ва­ти пра­во роз­по­ря­джа­ти­ся. Оче­вид­но, що лю­ди­на має змогу це ро­би­ти, до­ки ін­фор­ма­ція відо­ма тіль­ки їй. Од­ра­зу піс­ля то­го, як ін­фор­ма­ція стає відо­мою ин­шій осо­бі, ця осо­ба має та­ке са­ме пра­во роз­по­ря­джа­ти­ся ці­єю ін­фор­ма­ці­єю! Це їй ґа­ран­ту­є­ть­ся Кон­с­ти­ту­ці­єю і де­кла­ра­ці­єю прав лю­ди­ни. Справ­ді, ні­хто не мо­же за­бо­ро­ни­ти лю­ди­ні ско­рис­та­ти­ся от­ри­ма­ною ін­фор­ма­ці­єю, адже це є по­ся­ган­ням на осо­бис­ту сво­бо­ду. І ні­хто не мо­же за­бо­ро­ни­ти її роз­по­всю­джу­ва­ти за­вдя­ки пра­ву на та­єм­ни­цю лис­ту­ван­ня.

По­ки по­нят­тя пуб­лі­ка­ції та лис­ту­ван­ня бу­ли різ­ни­ми цю ко­лі­зію мож­на бу­ло успіш­но роз'я­за­ти. Лю­ди­на ма­ла пра­во на ко­рис­ту­ван­ня і роз­по­всю­джен­ня ин­фор­ма­ції, але не ма­ла пра­ва пуб­лі­ку­ва­ти її без зго­ди влас­ни­ка. І от у кін­ці XX сто­літ­тя від­мін­ність між пуб­лі­ка­ці­єю і при­ват­ним лис­ту­ван­ням зник­ла...

Як­що ра­ні­ше лю­ди­на ма­ла пра­во да­ти дру­гу по­чи­та­ти при­дба­ну книж­ку, або (те­о­ре­тич­но) пе­ре­пи­са­ти її від ру­ки і від­пра­ви­ти як лист, то те­пер це ста­ло фак­тич­но ек­ві­ва­лен­т­ним пуб­лі­ка­ції. Адже ні­що не за­ва­жає від­пра­ви­ти елек­т­рон­ною по­штою скіль­ки зав­год­но ко­пій од­н­о­го лис­та! А що та­ке пуб­лі­ка­ція в Internet? Це фор­маль­но ні­чим не ві­д­різ­ня­є­ть­ся від при­ват­н­о­го лис­ту­ван­ня! Зна­хо­ди­мо сто­рін­ку в елек­т­рон­но­му до­від­ни­ку, наш ком­п'ю­тер від­прав­ляє “лис­та”, у від­по­відь при­хо­дить теж “лист” з ін­фор­ма­ці­єю з ці­єї сто­рін­ки...

Ме­жа між по­ру­шен­ням ав­тор­сь­ких прав і при­ват­ним лис­ту­ван­ням зник­ла. І вста­но­ви­ти її на­віть фор­маль­но не­мож­ли­во. Адже од­ра­зу піс­ля вста­нов­лен­ня “пра­вил гри” (чіт­к­о­го ви­зна­чен­ня що є при­ват­ним лис­ту­ван­ням, а що є пуб­лі­ка­ці­єю), “пі­рат­сь­ку про­ду­к­цію” поч­нуть роз­по­всю­джу­ва­ти ціл­ком легаль­но! З фор­маль­ним до­три­ман­ням усіх пра­вил!

То­му влас­ни­кам ав­тор­сь­ких прав не за­ли­ша­є­ть­ся ні­ч­о­го, як про­дов­жу­ва­ти на­ступ на осо­бис­ті пра­ва лю­ди­ни. Сь­о­год­ні вже регулю­є­ть­ся вміст при­ват­них бло­ґів, запу­щ­е­но ро­бо­та-шпи­гу­на у фай­ло­об­мін­ні ме­ре­жі. Зав­т­ра мо­же ді­йти до то­го, що в кож­ній квар­ти­рі бу­де вста­нов­ле­но при­ст­рій для спо­сте­ре­жен­ня за ти­ми, хто ди­ви­ть­ся те­ле­ві­зор. Адже як­що ви при­дба­ли лі­цен­зію на пе­регляд ка­бе­ль­н­о­го те­ле­ба­чен­ня для ва­шої сі­м'ї, то за­про­си­ти дру­зів по­ди­ви­ти­ся кі­но — яв­не по­ру­шен­ня ав­тор­сь­ких прав!

Але все це дріб­ни­ці. На­справ­ді лю­ди здат­ні спо­кі­й­но іґ­но­ру­ва­ти будь-які пра­во­ві ко­лі­зії, як­що їм це ви­гід­но. І ав­тор­сь­ке пра­во, так са­мо як і раб­с­т­во, при­ре­че­не не че­рез якісь там ко­лі­зії, а са­ме то­му, що є нефек­тив­ним. І лег­ко зро­зу­мі­ти чо­му. Адже ко­ли лю­ди­на ви­го­тов­ляє зви­чай­ні ре­чі, її при­бу­ток у пер­шу чер­гу за­ле­жить від ефек­тив­но­с­ти ви­роб­ниц­т­ва. Адже не мож­ли­во про­да­ти то­ва­ру біль­ше, ніж йо­го бу­ло ви­роб­ле­но, а на кож­ну оди­ни­цю то­ва­ру не­об­хід­но за­тра­ти­ти пев­ну кіль­кість ре­сур­сів. Кон­ку­рен­т­на бо­ро­ть­ба зму­шує мі­ні­мі­зу­ва­ти ці ре­сур­си, роб­ля­чи ви­роб­ниц­т­во ефек­тив­ні­шим. А що від­бу­ва­є­ть­ся з ін­фор­ма­ці­єю? А від­бу­ва­є­ть­ся те, що успіш­ним є не ефек­тив­ний ви­роб­ник. Бо при­бу­ток за­ле­жить тіль­ки від кіль­кос­ти про­да­них ко­пій, а на ви­го­тов­лен­ня ко­пії ре­сур­сів не тре­ба прак­тич­но вза­га­лі! Са­ме то­му ос­нов­на ува­га при­ді­ля­є­ть­ся рек­ла­мі. І як­що з сот­ні осіб, які пра­цю­ють на під­при­єм­с­т­ві, п'я­те­ро ви­роб­ля­ють про­дукт, а де­в'я­но­сто п'ять на­ма­га­є­ть­ся йо­го вам втю­ха­ти, та­ке ви­роб­ниц­т­во важ­ко на­зва­ти ефек­тив­ним!

А це озна­чає, що як тіль­ки бу­де за­про­по­но­ва­но аль­тер­на­тив­ний спо­сіб сти­мулю­ван­ня ав­то­рів, ав­тор­сь­ке пра­во не ви­три­має кон­ку­рен­т­ної бо­ро­ть­би! Та­ке вже від­бу­ва­є­ть­ся у сфе­рі пр­огра­мо­в­о­го за­без­пе­чен­ня. Дріб­но­софт не мо­же че­с­но кон­ку­ру­ва­ти з OpenSource на­віть за на­яв­но­с­ти за­хис­ту з бо­ку ан­ти­пі­рат­сь­к­о­го за­ко­но­дав­с­т­ва! А те­пер уя­віть со­бі, що ав­тор­сь­ке пра­во бу­де ска­со­ва­но в де­яких кра­ї­нах! Скіль­ки про­три­ма­є­ть­ся аб­сурд із тор­гів­лею ін­фор­ма­ці­єю, як­що і за­раз за­бо­ро­на на ві­ль­не її роз­по­всю­джен­ня успіш­но іґ­но­ру­є­ть­ся?! Пи­тан­ня ри­то­рич­не.

Оче­вид­но, що мон­с­т­ра три­має жи­вим тіль­ки від­сут­ність аль­тер­на­тив­н­о­го ме­ха­ніз­му сти­му­ля­ції ав­то­рів, ре­жи­се­рів, ак­то­рів і му­зич­них ви­ко­нав­ців. Як тіль­ки те, що де­які лю­ди уже сь­о­год­ні роб­лять бе­сп­лат­но (пи­шуть бло­ґи, зні­ма­ють лю­би­те­ль­с­ке кі­но то­що), бу­де сти­мулю­ва­ти­ся ма­те­рі­я­ль­но все бу­де скін­че­но! Піс­ля цьо­го, ак­то­ри та му­зи­ки на­реш­ті поч­нуть за­роб­ля­ти гро­ші то­му, що клас­но гра­ють, а не то­му, що роз­круче­ні. Гро­ші на спе­цефек­ти бу­дуть ви­тра­ча­ти ефек­тив­ні­ше, а на­б­рид­ли­вої рек­ла­ми ста­не тро­хи мен­ше. Це як­що здо­ро­вий глузд пе­ре­мо­же, зви­чай­но... Спо­ді­ва­ю­ся, це від­бу­де­ть­ся не­ми­нуче.

Далі...