“Зайві” українські літери

По­при те, що ук­ра­їн­сь­кий пра­во­пис в ос­нов­но­му від­по­ві­дає ви­мо­ві, в ньо­му все рів­но за­ли­ша­ю­ть­ся особ­ли­во­с­ті ма­ло по­в'я­за­ні з мо­вою. Так, на­при­клад, бук­ва щ по­зна­чає про­с­то два зву­ки: ш і ч. Так са­мо і ч ра­зом з ц по­зна­ча­ють два зву­ки, що зли­ва­ю­ть­ся в один, при­чо­му від­по­від­ні дзвін­кі дж і дз по­зна­ча­ю­ть­ся дво­ма бук­ва­ми! Ці­ка­во, що за­вдя­ки префік­сам над-, від-, під- (ні­ч­о­го не за­був?) ці па­ри лі­тер мо­жуть чи­та­ти­ся і роз­ді­ль­но. На­при­клад: над­зви­чай­но, під­жи­ви­ти, від­зна­чи­ти... За­те бук­ви ч і ц сплу­та­ти з тш і тс про­с­то не­мож­ли­во — в ук­ра­їн­сь­кій мо­ві не­ма та­ких слів!

Не­від­по­від­ність іс­нує та­кож се­ред йо­то­ва­них го­лос­них: бук­ви я, ю, є піс­ля при­го­лос­них по­м'як­шу­ють їх, в реш­ті ви­пад­ків — озна­ча­ють від­по­від­но йа, йу, йе. За­те го­лос­ний і ви­ко­рис­то­ву­є­ть­ся тіль­ки для по­м'як­шен­ня, а от для по­зна­чен­ня йи ви­ко­рис­то­ву­є­ть­ся ї. На­справ­ді бук­ва ї не­об­хід­на тіль­ки то­му, що зу­с­трі­ча­є­ть­ся на по­чат­ку сло­ва, і там її не­об­хід­но ві­д­різ­ни­ти від і. В бі­ло­ру­сь­кій мо­ві, на­при­клад, ці­єї про­б­ле­ми не­ма, то­му во­ни про­с­то чи­та­ють і як ї піс­ля го­лос­них і апос­т­ро­фа.

Лег­ко ба­чи­ти, що всі ці бук­ви на­справ­ді мож­на ви­ки­ну­ти: за­мість ч пи­са­ти тш , за­мість ц — тс, за­мість щ — штш, так са­мо я, ю, є мож­на за­мі­ни­ти на йа, йу, йе або ьа, ьу, ье по ана­л­огії з йо та ьо. То­ді ї бу­де йи, а і слід пи­са­ти як ьи. Мож­на бу­ло б за при­кла­дом бі­ло­ру­сів до­да­ти но­ву букву ё, на­віть по­при те, що во­на не чер­гу­є­ть­ся з е, але так кіль­кість букв змен­ши­ть­ся не­сут­тє­во.

Тут ви­ни­кає ре­зон­не за­пи­тан­ня, а на­ві­що вза­га­лі змен­шу­ва­ти кіль­кість букв? Зви­чай­но, я не зби­ра­ю­ся влаш­то­ву­ва­ти рефор­му пра­во­пи­су зад­ля на­бли­жен­ня йо­го до фо­не­ти­ки! Це не­об­хід­но для то­го, щоб ефек­тив­но транс­лі­те­ру­ва­ти ук­ра­їн­сь­ку мо­ву за до­по­м­о­гою ла­тин­ки. Про­с­то піс­ля ви­ки­дан­ня “зай­вих” 8 букв, у нас за­ли­ша­є­ть­ся всь­о­го 25, що вже мен­ше за кіль­кість, яку спро­м­ог­ли­ся ви­ду­ма­ти рим­ля­ни.

Зви­чай­но, мож­на (і пра­ви­ль­но) на­ма­га­ти­ся транслю­ва­ти стіль­ки букв, скіль­ки є за до­по­м­о­гою кіль­кох букв ла­тин­сь­к­о­го ал­фа­ві­ту, але хо­ті­ло­ся б, щоб піс­ля транс­ля­ції аме­ри­кан­сь­кі й за­хід­но­єв­ро­пей­сь­кі вар­ва­ри чи­та­ли на­ші сло­ва більш-менш адек­ват­но. Са­ме то­му, на мою ду­м­ку, слід по­чи­на­ти са­ме з фо­не­тич­н­о­го за­пи­су.

Далі...