Я не вва­жаю, що лю­ди­на ду­має за до­по­м­о­гою мо­ви. В цьо­му пи­тан­ні я зго­ден з Хай­н­лай­ном, який пред­став­ляє мо­ву як мапу в про­с­то­рі по­нять. Лю­ди­на мо­же ви­сло­ви­ти або по­чу­ти по­нят­тя за до­по­м­о­гою мо­ви. Так са­мо, як знай­ти чи по­ка­за­ти до­р­огу на ма­пі. Але не ма­па ви­зна­чає до­р­огу. І тим біль­ше не ма­па при­й­має рі­шен­ня, чи слі­ду­ва­ти по цій до­ро­зі. То­му ідею Ва­ві­ло­на-17 як за­со­бу пр­огра­му­ван­ня лю­ди­ни я вва­жаю хиб­ною, а newspeek зай­вим. При­най­м­ні що­до ме­не. Бо, я допус­каю, що не всі лю­ди ду­ма­ють та­ким са­мим чи­ном. Де­хто ме­ні ка­зав, що ду­має са­ме за до­по­м­о­гою мо­ви. Зви­чай­но ж, за­ліз­ти лю­ди­ні в го­ло­ву, щоб пе­ре­ві­ри­ти це, я не мо­жу, то­му від­ки­да­ти ду­м­ку, що це мо­же бу­ти прав­дою що­до де­яких лю­дей, не мож­на. Але більш ка­тего­рич­не твер­джен­ня про те, що лю­ди­на не мо­же ро­зу­мі­ти по­нять, для яких в її мо­ві не­ма слів, є оче­вид­но хиб­ним для всіх, хто знає при­най­м­ні ро­сі­йсь­ку мо­ву. Адже ро­сі­я­ни пре­крас­но роз­різ­ня­ють не тіль­ки мо­ву та язик, але й погро­зу та за­гро­зу.

Про­дов­жу­ю­чи те­му про пор­ту­галь­сь­ку мо­ву, хо­чу роз­по­віс­ти про те, як си­ль­но ві­д­різ­ня­є­ть­ся до­клад­ність “ма­пи” в різ­них мо­вах. Я не бу­ду зупи­ня­ти­ся на ви­пад­ках, ко­ли пор­ту­галь­сь­ка мо­ва менш до­клад­на за ук­ра­їн­сь­ку. По-пер­ше, я не на­стіль­ки доб­ре знаю пор­ту­галь­сь­ку, щоб ствер­джу­ва­ти це на­пев­не, а по-дру­ге, ду­маю, для ук­ра­їн­ця бу­де знач­но ці­ка­ві­ше ді­зна­ти­ся про те, яких по­нять він “не знає”.

1. Ук­ра­їн­сь­кі сло­ва цей або ця в пор­ту­галь­сь­кій мо­ві від­по­ві­да­ють двом сло­вам este/esse і esta/essa від­по­від­но. Пер­ше сло­во озна­чає, що пред­мет зна­хо­ди­ть­ся по­бли­зу то­го, хто го­во­рить. Дру­ге сло­во озна­чає, що пред­мет зна­хо­ди­ть­ся по­бли­зу від спів­роз­мов­ни­ка. Сло­ва той і та (aquele і aquela) озна­ча­ють що пред­мет від­да­ле­ний від обох спів­роз­мов­ни­ків. Усі ці сло­ва іс­ну­ють та­кож у мно­жи­ні. І вза­га­лі фор­ми мно­жи­ни змі­ню­ю­ть­ся по ро­дах.
Ці­ка­во, що хоч у пор­ту­галь­сь­кій мо­ві не­ма се­ред­нь­о­го ро­ду, сло­во це для се­ред­нь­о­го ро­ду іс­нує зно­ву ж та­ки в двох ва­рі­ян­тах (isto/isso), ну і, зви­чай­но ж, сло­во те (aquilo).

2. В пор­ту­галь­сь­кій мо­ві (так са­мо, як, ма­буть, в усіх ро­ман­сь­ких мо­вах) є два діє­сло­ва бу­ти. Од­не (estar) озна­чає бу­ти в пев­ний час, дру­ге (ser) — бу­ти зав­жди. Ser та­кож ви­ко­рис­то­ву­є­ть­ся для утво­рен­ня па­си­ву, а estar — для утво­рен­ня три­ва­лої фор­ми. Ці­ка­во, що ко­ли утво­рю­є­ть­ся па­сив­на фор­ма три­ва­л­о­го ча­су, ці два діє­сло­ва йдуть по­спіль:

Sorria, você está sendo filmado = Ус­мі­хай­те­ся, вас зні­ма­ють

Але цьо­го бра­зи­лі­й­цям ма­ло. Ино­ді во­ни по­тре­бу­ють чо­гось про­між­н­о­го, яке з од­н­о­го бо­ку озна­чає щось сер­йоз­не, а з ин­ш­о­го — не­три­ва­ле. В та­ких ви­пад­ках во­ни вжи­ва­ють діє­сло­во ficar, яке зви­чай­но озна­чає ли­ша­ти­ся. На­при­клад, з при­кмет­ни­ком doente (хво­рий) утво­рю­ю­ть­ся:

Eu estou doente ≈ Я за­не­ду­жав
Eu fico doente ≈ Я хво­рію
Eu sou doente ≈ Я маю хро­ніч­ну хво­ро­бу

3. За­ймен­ни­ки де (onde) і де? (cadê?) ві­д­різ­ня­ю­ть­ся. Ці­ка­во, що за­ймен­ник ку­ди (aonde) біль­ше схо­жий на onde, ніж на cadê.

4. Так са­мо, як і в ан­г­лі­йсь­кім мо­ві, до мо­же озна­ча­ти até (до пев­н­о­го зна­чен­ня) і antes (до то­го, ра­ні­ше ніж).

5. Сло­во чор­ний пе­ре­кла­да­є­ть­ся як preto, тіль­ки ко­ли по­зна­чає ко­лір. В усіх ин­ших ви­пад­ках вжи­ва­є­ть­ся сло­во negro:

buraco negro = чор­на ді­ра
o mar Negro = Чор­не мо­ре
o Lado Negro da Força = Тем­ний бік Си­ли

Що сто­су­є­ть­ся чор­н­о­го гу­мо­ру, то тут я не впев­не­ний. Мож­ли­во, пра­ви­ль­ні­ше бу­де brincadeira ucraniana.

Далі...