Якось сидів Яроврат за комп'ютером і писав черговий креатив про темне майбутнє під владою інфернальних російських орків. Він якраз дописав до кульмінаційного моменту, коли двері в його квартиру були вибиті. Двоє неголених кремезних чоловіки ввалилися в кімнату.
— Ви хто такі? — викрикнув Яроврат.
— Орки ми, орки, — заспокоїв його один із амбалів, дихнувши в обличчя перегаром.
Другий зареготав і, схопивши Пророка© своєю опецькуватою рукою за шкірку, потяг на вулицю. Там Яроврата було запхано в смердючий фургон і замкнено в ньому.
...Коли фургон прибув на місце призначення, Яроврата витягли і почали бити ногами. Організм відповів на це тим, що виблював спочатку сніданок, а потім і вчорашню пізню вечерю. Поки не лишилася тільки кров...
— За що? — тільки й встиг простогнати Пророк©.
— Ти ж хочеш бути лордом-маршалом, — відповів “орк”. — А без цього ніяк!
І зареготав.
...Яроврата били доти, поки він не втратив свідомість. А коли прийшов до тями били знову. І ще раз. І ще. Потім був електрошок і тортури, про які при панночках говорити не прийнято. Иноді йому давали перепочити в маленькій конурі, в якій не можна було лягти або стати на повний зріст. Конуру не прибирали ніколи, тому доводилося сидіти в нечистотах, не тільки своїх, але й тих, що лишилися від попередників.
Сну не було, було забуття. Потім знову тортури. Тіло рвали щипцями, зривали нігті, заганяли розжарені цвяхи... Яроврат кричав, стогнав і плакав, але кінця тортурам не було. Нарешті, після того, як минула ціла вічність і ще трохи, він почув запитання, на яке тільки сподівався:
— Готовий стати лордом-маршалом і очолити непереможну орду?
— Готовий, — прохрипів Пророк©.
Знову почувся сміх, і знову почалися тортури.
...Час зупинився. Яроврат залишився наодинці з болем. Його понівечене тіло спромоглося на найглибші больові відчуття, що їх було викликано умілими руками ката... І знову запитання:
— Чи маєш ще волю до влади?
— Маю...
І катування продовжилися. Його питали ще раз, і ще... Аж поки відрізані губи і язик не позбавили Яроврата можливости видавати людські звуки. А потім знову були тортури...
В решті решт, навколишній світ зник. Лишився тільки біль. Те, що колись було Яровратом, більше не знало нічого, окрім болю. Біль був нестерпний. І постійний. Його не можна було уникнути. І коли очі побачили алтар та кривий ритуальний ніж, думка про звільнення від болю навіть не майнула. Думок більше не було. Тільки біль...
Тепер больові центри його мозку стимулюються безпосередньо. Постійно. Для підтримки мозку кібермашини в робочому стані...
— Ви хто такі? — викрикнув Яроврат.
— Орки ми, орки, — заспокоїв його один із амбалів, дихнувши в обличчя перегаром.
Другий зареготав і, схопивши Пророка© своєю опецькуватою рукою за шкірку, потяг на вулицю. Там Яроврата було запхано в смердючий фургон і замкнено в ньому.
...Коли фургон прибув на місце призначення, Яроврата витягли і почали бити ногами. Організм відповів на це тим, що виблював спочатку сніданок, а потім і вчорашню пізню вечерю. Поки не лишилася тільки кров...
— За що? — тільки й встиг простогнати Пророк©.
— Ти ж хочеш бути лордом-маршалом, — відповів “орк”. — А без цього ніяк!
І зареготав.
...Яроврата били доти, поки він не втратив свідомість. А коли прийшов до тями били знову. І ще раз. І ще. Потім був електрошок і тортури, про які при панночках говорити не прийнято. Иноді йому давали перепочити в маленькій конурі, в якій не можна було лягти або стати на повний зріст. Конуру не прибирали ніколи, тому доводилося сидіти в нечистотах, не тільки своїх, але й тих, що лишилися від попередників.
Сну не було, було забуття. Потім знову тортури. Тіло рвали щипцями, зривали нігті, заганяли розжарені цвяхи... Яроврат кричав, стогнав і плакав, але кінця тортурам не було. Нарешті, після того, як минула ціла вічність і ще трохи, він почув запитання, на яке тільки сподівався:
— Готовий стати лордом-маршалом і очолити непереможну орду?
— Готовий, — прохрипів Пророк©.
Знову почувся сміх, і знову почалися тортури.
...Час зупинився. Яроврат залишився наодинці з болем. Його понівечене тіло спромоглося на найглибші больові відчуття, що їх було викликано умілими руками ката... І знову запитання:
— Чи маєш ще волю до влади?
— Маю...
І катування продовжилися. Його питали ще раз, і ще... Аж поки відрізані губи і язик не позбавили Яроврата можливости видавати людські звуки. А потім знову були тортури...
В решті решт, навколишній світ зник. Лишився тільки біль. Те, що колись було Яровратом, більше не знало нічого, окрім болю. Біль був нестерпний. І постійний. Його не можна було уникнути. І коли очі побачили алтар та кривий ритуальний ніж, думка про звільнення від болю навіть не майнула. Думок більше не було. Тільки біль...
Тепер больові центри його мозку стимулюються безпосередньо. Постійно. Для підтримки мозку кібермашини в робочому стані...
Нема коментарів
Дописати коментар