Новостворений український транслітератор виявився справді зручнішим для набору українського тексту. Зручність його витікає з того, що він не знає деяких букв. Перш за все, це ё, якої нема в українській мові, на відміну від решти йотованих: є, ї, ю, я. Але це ще можна пояснити історією розвитку правопису. І тим, що нормального відповідника цій російській літері просто не існує. На мою думку, ё в білоруській мові, наприклад, виглядає дуже неприродньо, оскільки не чергується з е.
Альтернативою впровадженню ще одної йотованої букви є відмова від них узагалі. Можна було б використовувати щось подібне до Драгоманівки, що тільки спростило б правопис і зменшило б кілкість кнопок на клавіатурі. Але так само, як відчуття прекрасного не дозволяє додати до абетки букву ё, психологічно складно відмовитися від йотованої ї. Це ж наше всё!
Але чого я зрозуміти справді не можу, то це відсутність букви ѕ. Відповідний звук дз ми маємо. В давньоруській мові ця буква є. Чому її нема в українській??? Якщо вже ми відрізняємо тс від ц (наприклад: студентський — мистецький), то чому і подзвонити, і відзначити ми пишемо однаково — через дз? Те саме, до речі, стосується і букви џ для позначення звуку дж. І, хоча цієї букви не було в давньоруській, її використовували в українському письмі! Ну, і, для повноти картини, не вистачає дзвінкого щ. Бо зрозуміти, чому ст в мостити чергується зі щ у вимощувати, але при цьому зд в їздити чергується ждж у виїжджати, я не можу! Єдине розумне пояснення — це рідкість цього ждж...
Без цих букв український правопис нагадує мені чимось Венеру без одної руки. Хочеться або відновити одну, або відламати иншу руку... Але, думаю, у випадку з “відламуванням” щ може статися щось страшне, бо такі слова, як натщесерце, перетворяться на жах...
Будемо сподіватися, що до кінця століття матимемо логічно досконалий правопис, збалансований фонетично й етимологічно.
Альтернативою впровадженню ще одної йотованої букви є відмова від них узагалі. Можна було б використовувати щось подібне до Драгоманівки, що тільки спростило б правопис і зменшило б кілкість кнопок на клавіатурі. Але так само, як відчуття прекрасного не дозволяє додати до абетки букву ё, психологічно складно відмовитися від йотованої ї. Це ж наше всё!
Але чого я зрозуміти справді не можу, то це відсутність букви ѕ. Відповідний звук дз ми маємо. В давньоруській мові ця буква є. Чому її нема в українській??? Якщо вже ми відрізняємо тс від ц (наприклад: студентський — мистецький), то чому і подзвонити, і відзначити ми пишемо однаково — через дз? Те саме, до речі, стосується і букви џ для позначення звуку дж. І, хоча цієї букви не було в давньоруській, її використовували в українському письмі! Ну, і, для повноти картини, не вистачає дзвінкого щ. Бо зрозуміти, чому ст в мостити чергується зі щ у вимощувати, але при цьому зд в їздити чергується ждж у виїжджати, я не можу! Єдине розумне пояснення — це рідкість цього ждж...
Без цих букв український правопис нагадує мені чимось Венеру без одної руки. Хочеться або відновити одну, або відламати иншу руку... Але, думаю, у випадку з “відламуванням” щ може статися щось страшне, бо такі слова, як натщесерце, перетворяться на жах...
Будемо сподіватися, що до кінця століття матимемо логічно досконалий правопис, збалансований фонетично й етимологічно.
Нема коментарів
Дописати коментар