Невиголошена промова президента

Лю­бі дру­зі!

Ме­ні ча­с­то до­во­ди­ть­ся чу­ти, що я не ви­правдав ва­шої до­ві­ри, на­д­ій Май­да­ну, не ви­правдав ви­со­кої че­с­ті бу­ти пре­зи­ден­том Ук­ра­ї­ни. І я ко­жен раз ди­ву­ю­ся то­му, що до­ро­с­лі лю­ди (а за на­шим за­ко­ном тіль­ки до­ро­с­лі лю­ди мо­жуть оби­ра­ти та бу­ти об­ра­ни­ми) ві­рять у ка­зоч­ки, які са­мі со­бі при­ду­ма­ли! Най­біль­ше ме­не зви­ну­ва­чу­ють в то­му, що я не ви­ко­нав обі­цян­ки, які да­вав на Май­да­ні. Я обі­цяв, що бан­ди­ти бу­дуть си­ді­ти в тюр­мі. І цю обі­цян­ку я справ­ді не ви­ко­нав. Але зви­ну­ва­чу­ва­ти ме­не — це все од­но, що зви­ну­ва­чу­ва­ти дзер­ка­ло.

Хі­ба не ви, на­род Ук­ра­ї­ни є єди­ним дже­ре­лом вла­ди? Ви! Я вла­ду не узур­по­ву­вав. Так, я міг би від­да­ти на­каз ар­мії, си­ло­вим струк­ту­рам, аби во­ни за­хо­пи­ли Вер­хов­ну Ра­ду, за­хо­пи­ли міс­це­ві ра­ди, і ви­ве­ли б звід­ти усіх бан­ди­тів у на­руч­ни­ках. Так чи­ни­ли ба­га­то ра­зів і в різ­них кра­ї­нах. Але так ді­я­ли не пре­зи­ден­ти, не лю­ди з де­мо­кра­тич­ни­ми пе­ре­ко­нан­ня­ми. Так чи­ни­ли дик­та­то­ри! І во­ни до­ся­га­ли успі­ху. Про­те успіх цей був зав­жди успі­хом тим­ча­со­вим. Дик­та­ту­ра мо­же ви­гра­ти в ко­рот­кос­т­ро­ко­вій пер­спек­ти­ві, але зав­жди пр­ограє, ко­ли мо­ва йде про де­сят­ки ро­ків упе­ред. Зав­жди! Це до­ве­де­но іс­то­рі­єю. В то­му чис­лі й іс­то­рі­єю ук­ра­їн­сь­к­о­го на­ро­ду, на­шою з ва­ми іс­то­рі­єю. А за іс­то­рич­ні по­мил­ки, дру­зі мої, пла­тять ду­же ви­со­ку ці­ну. Мо­ва йде про люд­сь­кі жит­тя. Про мі­ль­йо­ни люд­сь­ких жит­тів!

Так, я міг би ро­зі­гна­ти Пар­ла­мент. І ви­ко­на­ти по­тім обі­цян­ку по­са­ди­ти бан­ди­тів у в’­яз­ни­ці. Ви ж зна­є­те, що депу­та­та по­са­ди­ти не­мож­ли­во — він зна­хо­ди­ть­ся під за­хис­том іму­ні­те­ту, який, по­при обі­цян­ки всіх без ви­нят­ку по­лі­тич­них сил, які пе­ре­м­ог­ли на ос­тан­ніх ви­бо­рах, так і не бу­ло ска­со­ва­но. То­му по­са­ди­ти депу­та­та і йо­го по­п­ліч­ни­ків мож­на тіль­ки од­ним спо­со­бом, але цей спо­сіб озна­чає за­пе­ре­чен­ня де­мо­кра­тії. За­пе­ре­чен­ня тої цін­нос­ті, яку ми ви­бо­ро­ли на Май­да­ні. Я твер­до пе­ре­ко­на­ний, що так ді­я­ти не мож­на! Я пе­ре­ко­на­ний, що сь­о­го­ден­ну по­тре­бу, якою б во­на не бу­ла не­об­хід­ною, не мож­на мі­ня­ти на прин­цип!

Де­мо­кра­тія, до­р­огі мої спів­гро­ма­дя­ни, — це на­ро­до­влад­дя. І де­мо­кра­тія дає нам чіт­кий ме­ха­нізм, як по­збу­ти­ся не­ба­жа­них лю­дей у Пар­ла­мен­ті і в усіх без ви­нят­ку де­ржав­них ус­та­но­вах, — че­рез ви­бо­ри. Тіль­ки че­рез че­с­ні ви­бо­ри мож­на по­збу­ти­ся тих, хто, на ва­шу ду­м­ку, не до­стой­ний пред­став­ля­ти де­ржа­ву. І че­с­ні ви­бо­ри бу­ло про­ве­де­но. Про­ве­де­но кіль­ка ра­зів!

На цих ви­бо­рах, ша­нов­ні спів­віт­чиз­ни­ки, ви за­яви­ли, що ви хо­че­те, аби ва­ми ке­ру­ва­ли бан­ди­ти. Ви хо­че­те, щоб у Пар­ла­мен­ті си­ді­ли вбив­ці та ґвал­тів­ни­ки, зло­дії та пе­до­фі­ли, ко­му­ніс­ти та куч­міс­ти. Це ваш ви­бір! І я, хоч і не згод­ний з цим ви­бо­ром, ні­ч­о­го не мо­жу вді­я­ти. Бо­ро­ти­ся з ук­ра­їн­сь­ким на­ро­дом, з йо­го ви­бо­ром — це і є справ­ж­ня зра­да іде­а­лів Май­да­ну. На цю зра­ду я пі­ти не мо­жу!

Як­що ви не зра­ди­ли Май­дан і справ­ді під­три­му­є­те гас­ло «бан­ди­там — тюр­ми», вам не­об­хід­но зро­би­ти од­ну єди­ну річ. Точ­ні­ше не зро­би­ти. Не оби­ра­ти бан­ди­тів у Вер­хов­ну ра­ду. Не оби­ра­ти бан­ди­тів у мі­сь­ку, сіль­сь­ку, се­лищ­ну або об­лас­ну ра­ду, не оби­ра­ти їх у Ра­ду ав­то­номної ре­спуб­лі­ки Крим. Це зро­би­ти не важ­ко. Для цьо­го по­тріб­на тіль­ки во­ля. Во­ля на­ро­ду, який є єди­ним дже­ре­лом вла­ди в Ук­ра­ї­ні. Ду­же ча­с­то про це за­бу­ва­ють. За­бу­ва­ють, на­ма­га­ю­чись за­ручи­ти­ся під­трим­кою Мос­к­ви, чи Брю­се­ля, чи міс­це­в­о­го кри­мі­наль­н­о­го ав­то­ри­те­та. Але ви­рі­шує зав­жди на­род. І як­що сло­во кри­мі­наль­н­о­го ав­то­ри­те­та є ав­то­ри­тет­ним для на­ро­да, тіль­ки то­ді во­но щось ва­жить. Во­но ва­жить тіль­ки то­ді, ко­ли на­род хо­че жи­ти по по­ня­ті­ям, а не по за­ко­ну. І то­му де­мо­кра­тія не мо­же до­по­м­ог­ти на­ро­ду жи­ти по за­ко­ну, як­що на­род цьо­го не хо­че.

Хо­ча це ос­нов­ний до­кір ме­ні, як пре­зи­ден­ту. Я хо­чу ска­за­ти і про ін­ше. Я хо­чу від­по­віс­ти на все те, в чо­му ме­не зви­ну­ва­чу­ють. Ме­не зви­ну­ва­чу­ють не тіль­ки в то­му, що я по­чав пе­рего­во­ри з ти­ми бан­ди­та­ми, яких об­рав на­род. Ме­не зви­ну­ва­чу­ють в то­му, що я ско­рис­тав­ся служ­бо­вим ста­но­ви­щ­ем, ста­но­ви­щ­ем пре­зи­ден­та, щоб по­клас­ти щось у ки­ше­ню. І для то­го, щоб при­ст­ро­ї­ти сво­їх ді­тей і ро­ди­чів. Це аб­со­лют­на прав­да. Мій стар­ший син, як ви зна­є­те, ка­та­є­ть­ся на ма­ши­ні де хо­че і не звер­тає ува­ги на пра­ви­ла до­рож­нь­о­го ру­ху. Моя доч­ка очо­лює бла­го­ді­й­ний фонд. Чим за­й­ма­ю­ть­ся мої ку­ми пе­ре­лі­чу­ва­ти дов­го, але все це теж прав­да.

І ще прав­да, що я ук­ра­ї­нець. Так, до­р­огі мої, я та­кий са­мий ук­ра­ї­нець, як і ви. Ме­не ви­бра­ли для пре­зи­дент­сь­к­о­го кріс­ла се­ред ук­ра­їн­сь­к­о­го на­ро­ду, а не се­ред ні­ме­ць­к­о­го чи аме­ри­кан­сь­к­о­го. І я не ан­гел — я та­кий, як і ви.

Ска­жіть ме­ні, хто з вас ні­ко­ли не ко­рис­тав­ся з пе­ре­ваг, які дає вам по­са­да? Від­по­відь ду­же про­с­та: той, хто не мав та­кої по­са­ди. Всі ви, всі пе­ре­січ­ні ук­ра­їн­ці, ко­жен ма­лень­кий ук­ра­ї­нець на своє­му міс­ці чи­нить так са­мо. Ви да­є­те ха­ба­рі, щоб ва­ші ді­ти вчи­ли­ся там, де во­ни не за­слу­жи­ли вчи­ти­ся. Ви на­ма­га­є­те­ся при­ст­ро­ї­ти сво­їх рід­них і бли­зь­ких на теп­лень­кі міс­ця. І я роблю так са­мо. Що ж тут див­н­о­го? Як­би ви оби­ра­ли не се­ред ук­ра­їн­ців, а се­ред ан­ге­лів не­бе­с­них, то мож­на бу­ло б зро­зу­мі­ти ва­ше обу­рен­ня. Але як мож­на ви­ма­га­ти від ко­гось ро­би­ти мо­раль­но, як­що сам що­дня плю­єш на цю мо­раль?! Та ще й роз­ра­хо­ву­ва­ти при цьо­му, що ці ви­м­оги бу­дуть ви­ко­на­ні! Ко­жен з вас, при­най­м­ні аб­со­лют­на біль­шість з вас, до­р­огі мої спів­віт­чиз­ни­ки, на мо­є­му міс­ці ро­бив те са­ме, або на­віть біль­ше.

Але я ду­мав не тіль­ки про се­бе! Я не бу­ду пе­ре­лі­чу­ва­ти все те, що я зро­бив, точ­ні­ше на­ма­гав­ся зро­би­ти для Ук­ра­ї­ни і для ук­ра­їн­сь­к­о­го на­ро­ду. Я зупи­ню­ся на ос­нов­но­му. Є два клю­чо­вих, ос­но­во­по­лож­них пун­к­ти: це пи­тан­ня без­пе­ки і пи­тан­ня іс­то­рич­ної па­м’я­ті. Без­пе­ка є не­об­хід­ною скла­до­вою по­лі­ти­ки будь-якої кра­ї­ни. То­му що не мож­на го­во­ри­ти про ін­ші пи­тан­ня, як­що не­ма без­пе­ки. Без без­пе­ки не мо­же бу­ти не­за­леж­нос­ті, ос­кіль­ки кра­ї­на бу­де за­ле­жа­ти від доб­рої чи злої во­лі си­ль­них су­сі­дів. Як­що ко­жен змо­же ска­за­ти нам: дай ме­ні те, чи те, або я від­бе­ру си­лою, то про яку сво­бо­ду, про який доб­ро­бут мо­же йти мо­ва? А са­ме це сь­о­год­ні від­бу­ва­є­ть­ся! Сь­о­год­ні нам не вка­зу­ють як жи­ти хі­ба що со­ма­лі­йсь­кі пі­ра­ти. І то тіль­ки піс­ля то­го, як ми за­пла­ти­мо за на­ших мо­ря­ків ви­куп.

Всі ци­ві­лі­зо­ва­ні кра­ї­ни за­без­пе­чи­ли со­бі без­пе­ку ду­же про­с­то: во­ни ство­ри­ли сис­те­му ко­лек­тив­н­о­го за­хис­ту. Обо­рон­ний со­юз, який за­хи­щає кож­ну з кра­їн, які в нь­о­го вхо­дять. Це пів­ніч­но­ат­лан­тич­ний альянс, альянс кра­їн, які роз­ді­ля­ють пев­ні цін­нос­ті — цін­нос­ті сво­бо­ди, де­мо­кра­тії. Це не озна­чає, що між ни­ми не ви­ни­ка­ють кон­ф­лік­ти. Кон­ф­лік­ти є зав­жди, але ви­рі­шу­ю­ть­ся та­кі кон­ф­лік­ти ци­ві­лі­зо­ва­но. Не з по­зи­ції си­ли, а за до­по­м­о­гою кон­сен­су­су. Це є ци­ві­лі­зо­ва­на по­зи­ція.

На жаль, не всі по­ді­ля­ють та­кий під­хід. Не всім по­д­об­а­є­ть­ся жи­ти в ци­ві­лі­зо­ва­но­му сві­ті. Де­ко­му біль­ше до впо­д­оби прин­цип «хто си­ль­ні­ший — той і пра­вий», «по­ді­ляй — і во­ло­да­рюй»... І ці си­ли зав­жди бу­ли і бу­дуть про­ти то­го, щоб Ук­ра­ї­на бу­ла за­хи­щ­е­на. Їм більш ви­гід­на слаб­ка за­леж­на від усіх кра­ї­на, з якою мож­на ро­би­ти все, що за­ба­жа­є­ть­ся.

Але най­с­траш­ні­ше не це, а те, що на­род Ук­ра­ї­ни теж цьо­го хо­че. На­род Ук­ра­ї­ни, пе­ре­важ­на йо­го біль­шість про­ти вступу в NATO, про­ти при­єд­нан­ня до альян­су ци­ві­лі­зо­ва­них кра­їн. Це озна­чає од­не: це озна­чає, що на­род Ук­ра­ї­ни про­ти си­ль­ної не­за­леж­ної де­ржа­ви. То­му що не мо­же бу­ти Ук­ра­ї­на си­ль­ною і не­за­леж­ною без сучас­ної боє­здат­ної ар­мії. А та­ка ар­мія мо­же іс­ну­ва­ти тіль­ки в рам­ках сис­те­ми ко­лек­тив­ної без­пе­ки! Не мо­же бу­ти Ук­ра­ї­на од­но­час­но си­ль­ною та не­за­леж­ною і по­за­бло­ко­вою. Не­ма та­к­о­го пун­к­ту! Або ми оби­ра­є­мо за­леж­ність і по­за­бло­ко­вість, або не­за­леж­ність в сис­те­мі ко­лек­тив­ної без­пе­ки NATO! Тре­ть­о­го ва­рі­ан­ту в нас не­ма!

Це пер­ше. Дру­ге за­вдан­ня, яке я пе­ред со­бою ста­вив, — це про­бу­джен­ня на­ці­о­наль­ної па­м’я­ті. Бо без цьо­го не­ма на­ції, не­ма де­ржа­ви! Зав­жди, будь-яка на­ці­о­наль­на ідея по­чи­на­є­ть­ся з від­по­ві­ді на од­не про­с­те пи­тан­ня: «Хто ми?». Чи ми на­ція зі своєю іс­то­рі­єю, зі своєю куль­ту­рою, чи ми пе­ре­ко­ти­по­ле, яке сь­о­год­ні в сфе­рі впли­ву од­ної ім­пе­рії, зав­т­ра від­хо­дить до ін­шої, а піс­ля­зав­т­ра вза­га­лі бу­де по­ді­ле­не де­ржав­ним кор­до­ном?

На пре­ве­ли­кий жаль, лю­бі дру­зі, цьо­го ме­ні зро­би­ти теж не вда­ло­ся. Біль­ше то­го, вша­ну­ван­ня на­ших на­ці­о­наль­них ге­ро­їв, від­нов­лен­ня іс­то­рич­ної спра­вед­ли­во­с­ті, а най­біль­ше — ви­світ­лен­ня ве­ли­кої на­ці­о­наль­ної тра­ге­дії, Го­ло­до­мо­ру при­зве­ло тіль­ки до од­н­о­го: до спро­ти­ву цьо­му, до зне­ва­ги і бру­ду, який ве­сь час ви­ли­ва­є­ть­ся на ме­не. Яс­но од­не: все це ук­ра­їн­сь­ко­му на­ро­ду не по­тріб­не. Не по­тріб­на на­ці­о­наль­на па­м’ять, не по­тріб­на без­пе­ка, не по­тріб­на де­мо­кра­тія... Ук­ра­їн­сь­кий на­род не хо­че ви­но­си­ти уро­ків з влас­ної іс­то­рії. І не мо­же цьо­го, бо не хо­че зна­ти ту іс­то­рію, не хо­че зна­ти сво­їх пред­ків які во­ю­ва­ли на цій зем­лі про­ти за­гар­б­ни­ків за сво­бо­ду ук­ра­їн­сь­к­о­го на­ро­ду. Не хо­че че­рез те, що сво­бо­да ви­да­є­ть­ся та­кою не­пот­ріб­ною, дру­го­ряд­ною річ­чю, по­рів­ня­но з ков­ба­сою. І ук­ра­їн­сь­кий на­род бу­де го­ло­су­ва­ти за то­го, хто по­обі­цяє біль­шу, смач­ні­шу ков­ба­су. Хай це бу­де бан­дит чи зло­дій — по­обі­цяє кра­щу ков­ба­су, а там хай ро­бить що зав­год­но — моя ха­та скраю!

Але та­к­о­го не бу­де. То­му що обі­цян­ки без ре­аль­ної сво­бо­ди і де­мо­кра­тії, без цьо­го ме­ха­ніз­му кон­т­ро­лю за вла­дою ні­хто ні­ко­ли не ви­ко­нує. Біль­шо­ви­ки теж св­о­го ча­су по­обі­ця­ли на­ро­ду все. І землю, і фаб­ри­ки, і за­во­ди, і вла­ду — тіль­ки йдіть по до­мів­ках і не про­тив­те­ся на­шій вла­ді. І ук­ра­їн­ці по­слу­ха­ли ці обі­цян­ки. І за­пла­ти­ли за це ве­ли­ку ці­ну. Піс­ля то­го був і Го­ло­до­мор, і ко­лек­ти­ві­за­ція, і ре­пре­сії — це все на­с­лідок то­го, що вла­да не під­ко­ря­є­ть­ся на­ро­ду че­рез від­сут­ність де­мо­кра­тії. І са­ме за це, за від­сут­ність де­мо­кра­тії ви мо­же­те пр­о­го­ло­су­ва­ти на ви­бо­рах.

Як­що урок іс­то­рії ук­ра­їн­ці не за­сво­ї­ли, іс­то­рія бу­де по­вто­рю­ва­ти цей урок до­ти, до­ки не за­сво­ять. Не всі на­ро­ди за­сво­ю­ють уро­ки — де­яких, особ­ли­во не­здіб­них, з іс­то­рії про­с­то ви­клю­ча­ють. Та­ких ду­же ба­га­то, ви­клю­че­них в різ­ні ча­си, і ук­ра­їн­сь­кий на­род теж мо­же по­пов­ни­ти спи­сок зник­лих на­ро­дів. Як­що не за­сво­їть іс­то­рич­ні уро­ки. Все про­с­то: або ми не­х­ту­є­мо влас­ною іс­то­рі­єю, по­вто­рю­є­мо вдру­ге, втре­тє од­ні й ті са­мі по­мил­ки і, зреш­тою, зни­ка­є­мо з ли­ця зем­лі, або за­сво­ю­є­мо на­реш­ті уро­ки і ру­ха­є­мо­ся да­лі.

Ви вва­жа­є­те, що оби­ра­ти не­ма з ко­го. Що всі кан­ди­да­ти од­на­ко­ві. Але це ва­ші кан­ди­да­ти.! Ви хо­че­те че­с­н­о­го, спра­вед­ли­в­о­го і до­стой­н­о­го пре­зи­ден­та? Для цьо­го по­тріб­но об’­єд­на­ти­ся два­д­ця­тьом мі­ль­йо­нам ви­бор­ців і ви­су­ну­ти між со­бою цьо­го кан­ди­да­та. За­ре­єс­т­ру­ва­ти кан­ди­да­та ду­же про­с­то: для цьо­го тре­ба ски­ну­ти­ся по де­сять ко­пійок на за­ста­ву! Де­сять ко­пійок — це не­ве­ли­ка ці­на для будь-як­о­го ук­ра­їн­ця. Не ко­жен під­бе­ре на до­ро­зі цю дріб­ну мо­не­ту. Але два­д­цять мі­ль­йо­нів ра­зів по де­сять ко­пійок — це два мі­ль­йо­ни гри­вень, які, до то­го ж, бу­дуть по­вер­ну­ті вам у ра­зі пе­ре­м­оги че­с­н­о­го на­род­н­о­го кан­ди­да­та.

А як­що вам шко­да де­ся­ти ко­пійок, не­ма ча­су об’­єд­на­ти­ся для за­хис­ту сво­їх ін­те­ре­сів, то ці гро­ші вне­суть олі­гар­хи, кри­мі­наль­ний біз­нес. Вне­суть не для то­го, щоб тур­бу­ва­ти­ся про вас, не для то­го, щоб зро­би­ти щось для вас, а для то­го, щоб піс­ля ви­бо­рів від­би­ти це ка­пі­та­ло­вкла­ден­ня. Від­би­ти за ваш ра­ху­нок. Кож­на грив­ня, якою во­ни під­купа­ють вас, щоб ви пр­о­го­ло­су­ва­ли за то­го чи ін­ш­о­го кан­ди­да­та, — це сто, ти­ся­ча гри­вень, які во­ни стяг­нуть з вас у ра­зі пе­ре­м­оги. Все ду­же про­с­то. У вас не­ма ці­єї ти­ся­чі? Не хвилюй­те­ся — во­ни ві­зь­муть зем­лею, ву­гі­ль­ни­ми тер­мі­на­ла­ми і га­зо­тран­спор­т­ною сис­те­мою. Все це бу­де від­да­но за без­цінь, за від­ка­ти, з яких бу­де по­кри­то ви­дат­ки на пе­редви­бор­ну кам­па­нію. Мо­же­те по­ра­ху­ва­ти скіль­ки ви втра­ча­є­те, по­жа­лів­ши де­сять ко­пійок!

Ви згод­ні з тим, що вла­да пога­на? То­ді чо­му най­більш попу­ляр­ні кан­ди­да­ти — це ті, хто з вла­ди не ви­ла­зив про­тя­гом ос­тан­ніх де­ся­ти ро­ків? Хі­ба не­ма ін­ших кан­ди­да­тів? Та­кі кан­ди­да­ти є! Але во­ни не ко­рис­ту­ю­ть­ся та­кою попу­ляр­ніс­тю, як ті, хто ва­ми ке­ру­вав уве­сь цей час. Від­по­відь на це ду­же про­с­та: вас, до­р­огі ви­бор­ці, на­справ­ді все влаш­то­вує. Ви не хо­че­те змін, то­му не хо­че­те мі­ня­ти вла­ду. Це ваш де­мо­кра­тич­ний ви­бір. І за цей ви­бір від­по­ві­да­ти теж вам. Тоб­то всім нам, ви­бор­цям, гро­ма­дя­нам Ук­ра­ї­ни!

Далі...