Про заперечення Голодомору

Про­чи­тав ці­ка­ву стат­тю про те, що тре­ба за­пе­ре­чу­ва­ти Го­ло­до­мор. Клю­чо­вою, на мою ду­м­ку, є фра­за

Лю­ди! Про це ж тре­ба на ве­сь світ кри­ча­ти, у мега­фо­ни на мі­тин­гах, у га­зе­тах і жур­на­лах, з те­ле­ек­ра­нів і веб-сто­рі­нок: не бу­ло в нас Го­ло­до­мо­ру! Не бу­ло, бо ми йо­го не ви­зна­є­мо! Ми си­ль­ні і хо­роб­рі, нас не мож­на мо­ри­ти го­ло­дом (чи хо­ло­дом). При­най­м­ні, без­кар­но.

І від­так ро­би­ть­ся ви­сно­вок, що про Го­ло­до­мор слід за­бу­ти. Ва­рі­ант по­ка­ра­ти на­віть не роз­гля­да­є­ть­ся! Так, за 1933 рік, мож­ли­во, ка­ра­ти вже ні­к­о­го. Але ж є ще Го­ло­до­мор-1947! І ті по­ки­дь­ки, які від­би­ра­ли в лю­дей їжу, сь­о­год­ні є ве­те­ра­на­ми так зва­ної ве­ли­кої віт­чиз­ня­ної ві­й­ни. Во­ни ко­рис­ту­ю­ть­ся усі­ма при­ві­ле­я­ми, хоч жод­н­о­го дня не бу­ли на фрон­ті, і ма­ють пен­сії, яких ви­ста­чає на вста­нов­лен­ня па­м'ят­ни­ків Ста­лі­ну. І ні жур­на­ліс­ти, ні гро­ма­сь­кі ді­я­чі, ні по­лі­ти­ки — ні­хто на­віть не роз­гля­дає пи­тан­ня про те, що їх тре­ба за­су­ди­ти і по­ка­ра­ти, по­ка­ра­ти жор­с­то­ко і по­ка­зо­во — щоб ин­шим бу­ло не по­вад­но! Так би зро­бив будь-хто, хто хоч тро­хи се­бе по­ва­жає. От­же, ціл­ком логіч­но, що ли­ша­є­ть­ся два ва­рі­ан­ти: або все за­бу­ти, або пла­ка­ти і стог­на­ти, які ми не­щас­ні. Мій ді­аг­ноз: ук­ра­їн­сь­кий на­род — це вів­ці.

Далі...