Межі світогляду

Ре­лі­гі­й­ний сві­т­огляд, зо­кре­ма хрис­ти­ян­сь­кий, ви­хо­дить з то­го, що, ок­рім ма­те­рі­я­ль­н­о­го сві­ту, іс­нує ще не­ма­те­рі­я­ль­не, бо­же­с­т­вен­не, ви­ще по від­но­шен­ню до ма­те­рії. Звіс­но, для біль­шос­ті так зва­них хрис­ти­ян ця кон­цеп­ція є за­над­то склад­ною, ос­кіль­ки во­ни до­сі пе­ре­бу­ва­ють в ар­ха­їч­но­му ста­ні. Їх­ній світ при­род­но по­єд­нує при­род­не і над­при­род­не. Свя­тий дух і бо­жа ма­тір-за­ступ­ни­ця там ді­ють без­по­се­ред­ньо на од­но­му рів­ні з ин­ши­ми каз­ко­ви­ми пер­со­на­жа­ми: не­чистою си­лою, чак­лу­на­ми і ба­ра­баш­ка­ми, від яких ря­тує свя­та во­да, мо­лит­ва, ви­ка­чу­ван­ня яй­цем то­що, і все це ужи­ва­є­ть­ся з ас­т­ро­л­огі­єю, го­мео­па­ті­єю, за­ря­дже­ною во­дою та різ­ни­ми за­бо­бо­на­ми, які є не менш ре­аль­ни­ми за ав­то­мо­бі­лі та мо­бі­ль­ні те­лефо­ни. Про­те ре­лі­гі­й­на ду­м­ка все-та­ки пі­шла да­лі і на­ма­га­є­ть­ся роз­ді­ля­ти ма­те­рі­я­ль­не та не­ма­те­рі­я­ль­не. При­чо­му ма­те­рі­я­ль­не за хрис­ти­ян­сь­кою тра­ди­ці­єю є од­но­час­но не­дос­ко­на­лим і грі­хов­ним. Світ — це ди­я­вол, а справ­ж­ній хрис­ти­я­нин має праг­ну­ти до Бога, в то­му чис­лі че­рез від­мо­ву від світ­сь­ких цін­нос­тей.

Гу­ма­ніс­тич­на ідея ви­хо­дить на­справ­ді з пря­мо про­ти­леж­них за­сад: у центр сві­ту во­на ста­вить лю­ди­ну, яку од­но­час­но пр­о­го­ло­шує мі­рою доб­ра і зла. Що сто­су­є­ть­ся іде­аль­них ре­чей, то їм відво­ди­ть­ся вто­рин­не міс­це по від­но­шен­ню до ма­те­рі­я­ль­н­о­го сві­ту, точ­ні­ше йо­го цен­т­ру — лю­ди­ни. Тут уже іде­аль­ний світ є не­дос­ко­на­лим, до­по­між­ним. А всі­ля­кі ідеї, на­віть за­галь­н­о­го щас­тя чи кон­цеп­ції за­галь­них благ, як відо­мо, не вар­ті сльо­зин­ки ди­ти­ни, ага! Цей сві­т­огляд, що ста­вить в центр сві­ту грі­хов­ну лю­ди­ну, є по су­ті сво­їй ан­ти­хрис­ти­ян­сь­ким і бо­го­ху­ль­ним. Ба біль­ше, хрис­ти­ян­сь­ко­му богу, богу-твор­цю і госпо­да­рю лю­ди­ни, в цьо­му сві­т­огля­ді на­справ­ді не ли­ша­є­ть­ся міс­ця. Втім, над­при­род­не ту­ди теж впи­су­є­ть­ся — про­с­то над­при­род­ним си­лам відво­ди­ть­ся міс­це на уз­біч­чі люд­сь­к­о­го суспі­ль­с­т­ва: в кра­що­му для них ви­пад­ку, у ви­гля­ді супер­ге­ро­їв, які про­с­то ма­ють ря­ту­ва­ти люд­с­т­во і не ви­ма­га­ти ні­ч­о­го за свої по­слу­ги.

Звіс­но, це ли­ше два по­лю­си. Як відо­мо, різ­ні жи­ві іс­то­ти, що жи­вуть в од­на­ко­вих умо­вах, з ча­сом на­бу­ва­ють схо­жих рис. Це на­зи­ва­є­ть­ся кон­вер­ґен­ція. По­діб­ний про­цес є на­с­лід­ком ево­лю­ції, а от­же сто­су­є­ть­ся будь-яких ре­п­лі­ка­то­рів, у то­му чис­лі сві­т­огля­дів, які є на­бо­ром пе­ре­ко­нань і пр­ограм по­ве­дін­ки. Ціл­ком при­род­но, що пе­ре­бу­ва­ю­чи в од­но­му суспі­ль­с­т­ві, ці сві­т­огля­ди на­бу­ва­ють схо­жих рис. З од­н­о­го бо­ку зʼяв­ля­є­ть­ся те, що в сучас­но­му іс­то­ри­ко-по­лі­тич­но­му на­ра­ти­ві на­зи­ва­є­ть­ся про­те­с­тант­сь­кою ети­кою. Хо­ча про­те­с­тан­тів бу­ло ба­га­то вся­ких різ­них, тут мо­ва йде про ціл­ком кон­к­рет­ний роз­ви­ток хрис­ти­ян­сь­кої ду­м­ки, спря­мо­ва­ний на при­ми­рен­ня бо­же­с­т­вен­н­о­го іде­а­лу з гріш­ною зем­лею. Як­що ко­рот­ко, то, раз уже Бог ство­рив лю­ди­ну в цьо­му грі­хов­но­му сві­ті, то тре­ба якось кру­ти­ти­ся: не праг­ну­ти до «цар­с­т­ва не із сві­ту цьо­го», як за­по­ві­дав Іс­ус Йо­си­по­вич, а все-та­ки ці­ну­ва­ти ма­те­рі­я­ль­не жит­тя, хоч яке во­но не­дос­ко­на­ле. Зо­кре­ма ці­ну­ва­ти та­кож лю­ди­ну, точ­ні­ше іс­к­ру бо­жу в ній, що на прак­ти­ці те са­ме. З ин­ш­о­го бо­ку, гу­ма­ніс­тич­ні ідеї пе­ре­но­сять фо­кус з ре­аль­ної лю­ди­ни, на лю­ди­ну іде­аль­ну, лю­ди­ну, якою во­на має ста­ти в кра­що­му, до­ско­на­лі­шо­му суспі­ль­с­т­ві. Де­які з цих гу­ма­ніс­тич­них кон­цеп­цій до­сяг­ли св­о­го про­ти­леж­н­о­го по­лю­су — ре­лі­гі­й­н­о­го бу­зу­вір­с­т­ва на­цис­тів і ко­му­но­фа­шис­тів, які спро­бу­ва­ли ра­ди­каль­ні ме­то­ди для на­бли­жен­ня іде­аль­н­о­го ста­ну лю­ди­ни — за до­по­м­о­гою ви­ни­щ­ен­ня всіх, хто в їх­ні іде­а­ли не до­сить доб­ре впи­сав­ся. Втім, сучас­ні, так зва­ні лі­во­лі­бе­раль­ні гу­ма­ніс­ти від­мо­ви­ли­ся від ідеї ви­ни­щ­ен­ня не­і­де­аль­них осо­бин, при­най­м­ні на сло­вах. Про­те не зби­ра­ю­ть­ся від­мов­ля­ти­ся від си­ло­в­о­го пе­ре­тво­рен­ня сві­ту на кра­щий, спра­вед­ли­ві­ший і щас­ли­ві­ший — а хі­ба ж мо­же бу­ти инак­ше? Тож не­ма ні­ч­о­го див­н­о­го в то­му, що ці пре­крас­ні лю­ди так про­с­то зна­хо­дять спі­ль­ну мо­ву з іс­лам­сь­ки­ми фун­да­мен­та­ліс­та­ми та мос­ков­сь­ки­ми пра­во­слав­ни­ми фа­ши­с­та­ми, — їх­ні сві­т­огляд­ні ус­та­нов­ки май­же збі­га­ю­ть­ся: ли­ша­є­ть­ся ли­ше до­мо­в­и­ти­ся про об­лаш­ту­ван­ня іде­аль­н­о­го сві­ту, щоб там бу­ло міс­це і ша­рі­а­ту, і спра­вед­ли­во­му пе­ре­роз­по­ді­лу чу­ж­о­го май­на, і мос­ков­сь­кій за­жер­ли­во­с­ті. Осо­бис­то ме­ні не­оче­вид­но, чо­му ці ре­чі не мож­на по­єд­на­ти як­що не в од­но­му міс­ці то, при­най­м­ні, за ре­цеп­том Ор­ве­ла — в трьох над­де­ржа­вах.

Але най­ці­ка­ві­ше, на мою ду­м­ку, є те, що ли­ша­є­ть­ся за ме­жа­ми та­к­о­го спек­т­ру сві­т­огля­дів. На жаль, са­ме́ іс­ну­ван­ня дис­ку­су в ме­жах цьо­го спек­т­ру утруд­нює об­го­во­рен­ня йо­го меж. Тут слід по­ча­ти з то­го, що є спі­ль­ним в усіх ви­щ­е­зга­да­них іде­о­л­огій. А спі­ль­ним є роз­різ­нен­ня ма­те­рі­я­ль­н­о­го та не­ма­те­рі­я­ль­н­о­го сві­ту (сві­ту ідей, богів то­що), а та­кож, що з прак­тич­ної точ­ки зо­ру є най­важ­ли­ві­шим, іє­рар­хі­єю цін­нос­тей, про­дик­то­ва­ну та­ким роз­різ­нен­ням. Ця іє­рар­хія є, оче­вид­но, різ­ною в різ­них сві­т­огляд­них сис­те­мах — при­мі­ром, пра­ва ґе­їв є важ­ли­ви­ми для лі­ва­ків та іс­ла­міс­тів і пе­ре­бу­ва­ють на про­ти­леж­них по­лю­сах, але не­важ­ли­ви­ми для мос­ков­сь­ких фа­шис­тів. Але спі­ль­ним є те, що ця іє­рар­хія іс­нує і ви­зна­ча­є­ть­ся як аб­со­лют­на. Втім, від­сут­ність іє­рар­хії цін­нос­тей теж мож­на опи­са­ти в рам­ках сучас­н­о­го дис­ку­су, але ли­ше як ні­гі­лізм або мо­раль­ний ре­ля­ти­візм. Те, що від­мо­ва по­рів­ню­ва­ти цін­нос­ті різ­них лю­дей не обо­вʼяз­ко­во озна­чає мо­раль­ну то­тож­ність цих цін­нос­тей або вза­га­лі за­пе­ре­чен­ня та­ких, вже ли­ша­є­ть­ся за рам­ка­ми та­к­о­го дис­ку­су і не впи­су­є­ть­ся в сві­т­огляд­ну мат­ри­цю. Але най­с­міш­ні­ше від­бу­ва­є­ть­ся, ко­ли лю­ди­на сти­ка­є­ть­ся з чи­мось, що ле­жить ціл­ком за ме­жа­ми та­кої мат­ри­ці, зо­кре­ма ціл­ком аб­сур­д­ної ідеї про ма­те­рі­я­ль­ний та не­ма­те­рі­я­ль­ний світ. Тут вза­га­лі не­ма адек­ват­них тер­мі­нів і спо­со­бів до­не­с­ти, на­при­клад, ду­м­ку про те, що так зва­ний не­ма­те­рі­я­ль­ний світ скла­да­є­ть­ся з ціл­ком ре­аль­них, тоб­то ма­те­рі­я­ль­них, сут­нос­тей, гус­то пе­ре­мі­ша­них з ви­га­да­ни­ми, які вза­га­лі не ма­ють ні­ч­о­го спі­ль­н­о­го з ре­аль­ніс­тю. Точ­ні­ше, все, що во­ни ма­ють спі­ль­н­о­го, це те, що лю­ди ві­рять у їх іс­ну­ван­ня, так са­мо як де­хто — в іс­ну­ван­ня Ді­да Мо­ро­за чи «па­мʼя­ти во­ди».

Це мож­на спри­й­ма­ти як пев­ний ви­клик для люд­сь­к­о­го ро­зу­му. Мож­на від­нос­но лег­ко уя­ви­ти, як се­ред­ньо­віч­ній, на­віть, ви­со­ко­ос­ві­че­ній лю­ди­ні прак­тич­но не­мож­ли­во по­яс­ни­ти ідею не­ре­лі­гі­й­н­о­го сві­т­огля­ду, особ­ли­во як­що ко­рис­ту­ва­ти­ся се­ред­ньо­віч­ною сис­те­мою по­нять і уяв­лень про світ. Най­біль­ше, на що мож­на спо­ді­ва­ти­ся, це пе­ре­ко­на­ти та­ку лю­ди­ну, що ти бо­же­ві­ль­ний, який за­мість ві­ри­ти в Іс­ти­н­о­го Бога, або, при­най­м­ні, як­о­гось хиб­н­о­го бога, ві­рить у по­рож­не­чу, у не­іс­ну­ван­ня бога. Те, що мо­же іс­ну­ва­ти щось ин­ше за­мість по­рож­не­чі, яка зʼяв­ля­є­ть­ся в ре­лі­гі­й­но­му сві­т­огля­ді, ко­ли при­бра­ти звід­ти бога, важ­ко по­яс­ни­ти де­яким хрис­ти­я­нам на­віть за­раз, ко­ли вже іс­ну­ють від­по­від­ні ін­с­т­ру­мен­ти пе­ре­ко­нан­ня.

Точ­но так са­мо, від­ки­дан­ня ідеї ви­щої цін­нос­ти люд­сь­к­о­го жит­тя чи яки­хось ин­ших ви­щих цін­нос­тей, ідеї про при­сво­єн­ня до­да­ної вар­тос­ти, чи ви­знан­ня звер­х­нос­ти суспі­ль­с­т­ва над лю­ди­ною, зо­всім не озна­чає мо­раль­ний ні­гі­лізм і го­тов­ність при­но­си­ти лю­дей в жер­т­ву яки­мось іде­ям чи умогляд­ним кон­с­т­рук­ці­ям або ж сво­їм ба­жан­ням, не ви­хо­дить з ви­знан­ня пра­ва еко­но­міч­ної ек­сп­лу­а­та­ції лю­ди­ни лю­ди­ною, а та­кож не за­пе­ре­чує ду­м­ки, що не мож­на жи­ти в суспі­ль­с­т­ві та бу­ти ві­ль­ним від нь­о­го. Осо­бис­то я від­мов­ля­ю­ся вза­га­лі від дис­ку­сії в цих тер­мі­нах, ос­кіль­ки не вва­жаю їх та­ки­ми, що адек­ват­но опи­су­ють ре­аль­ність. Я не вва­жаю, що в при­ро­ді іс­ну­ють та­кі по­нят­тя як до­да­на вар­тість, а от­же еко­но­міч­на ек­сп­лу­а­та­ція, я не вва­жаю, що по­ви­нен бу­ду­ва­ти аб­со­лют­ну іє­рар­хію цін­нос­тей та ро­би­ти раз і на­зав­жди ви­бір, що ме­ні важ­ли­ві­ше: мій ві­ль­ний час, ідея рів­но­с­ти прав лю­ди­ни, па­лець на руці, до­ля аф­ри­кан­сь­ких ді­тей, що по­ми­ра­ють від го­ло­ду, чи мій влас­ний мо­бі­ль­ний те­лефон. І тим біль­ше я не ви­знаю пра­ва ин­ших лю­дей роз­по­ря­джа­ти­ся мною і ре­зуль­та­та­ми мо­єї пра­ці, хай яку біль­шість ці лю­ди утво­рю­ють. Це, оче­вид­но, вклю­чає і за­пе­ре­чен­ня їх­нь­о­го пра­ва ви­зна­ча­ти та­кі суспі­ль­но-не­об­хід­ні іє­рар­хії цін­нос­тей для ме­не. І моя го­тов­ність за­хи­ща­ти­ся від та­кої сва­во­лі усі­ма до­ступ­ни­ми за­со­ба­ми зо­всім не озна­чає, що я ви­прав­до­вую вся­кі за­со­би ве­ли­кою метою і за­ли­шаю за со­бою пра­во по­во­ди­ти­ся в суспі­ль­с­т­ві так, як ме­ні за­ма­не­ть­ся. На мою ду­м­ку, в цих пи­тан­нях не­ма ди­хо­то­мії, то­му від­мо­ва від са­мої по­с­та­нов­ки та­ких пи­тань не утво­рює по­рож­не­чу в мо­є­му сві­т­огля­ді. Ме­ні зда­є­ть­ся, що на­в­па­ки: це дає ме­ні біль­ше сво­бо­ди. Не іде­аль­ної кон­цеп­ції, а ціл­ком ре­аль­ної, ма­те­рі­я­ль­ної сво­бо­ди, кож­на ступінь якої, як відо­мо, опи­су­є­ть­ся рів­нян­ням дру­г­о­го по­ряд­ку.

Далі...