вівторок, 16 серпня 2016 р.

Межі світогляду


Релігійний світогляд, зокрема християнський, виходить з того, що, окрім матеріяльного світу, існує ще нематеріяльне, божественне, вище по відношенню до матерії. Звісно, для більшості так званих християн ця концепція є занадто складною, оскільки вони досі перебувають в архаїчному стані. Їхній світ природно поєднує природне і надприродне. Святий дух і божа матір-заступниця там діють безпосередньо на одному рівні з иншими казковими персонажами: нечистою силою, чаклунами і барабашками, від яких рятує свята вода, молитва, викачування яйцем тощо, і все це уживається з астрологією, гомеопатією, зарядженою водою та різними забобонами, які є не менш реальними за автомобілі та мобільні телефони. Проте релігійна думка все-таки пішла далі і намагається розділяти матеріяльне та нематеріяльне. Причому матеріяльне за християнською традицією є одночасно недосконалим і гріховним. Світ — це диявол, а справжній християнин має прагнути до Бога, в тому числі через відмову від світських цінностей.

Гуманістична ідея виходить насправді з прямо протилежних засад: у центр світу вона ставить людину, яку одночасно проголошує мірою добра і зла. Що стосується ідеальних речей, то їм відводиться вторинне місце по відношенню до матеріяльного світу, точніше його центру — людини. Тут уже ідеальний світ є недосконалим, допоміжним. А всілякі ідеї, навіть загального щастя чи концепції загальних благ, як відомо, не варті сльозинки дитини, ага! Цей світогляд, що ставить в центр світу гріховну людину, є по суті своїй антихристиянським і богохульним. Ба більше, християнському богу, богу-творцю і господарю людини, в цьому світогляді насправді не лишається місця. Втім, надприродне туди теж вписується — просто надприродним силам відводиться місце на узбіччі людського суспільства: в кращому для них випадку, у вигляді супергероїв, які просто мають рятувати людство і не вимагати нічого за свої послуги.

Звісно, це лише два полюси. Як відомо, різні живі істоти, що живуть в однакових умовах, з часом набувають схожих рис. Це називається конверґенція. Подібний процес є наслідком еволюції, а отже стосується будь-яких реплікаторів, у тому числі світоглядів, які є набором переконань і програм поведінки. Цілком природно, що перебуваючи в одному суспільстві, ці світогляди набувають схожих рис. З одного боку зʼявляється те, що в сучасному історико-політичному наративі називається протестантською етикою. Хоча протестантів було багато всяких різних, тут мова йде про цілком конкретний розвиток християнської думки, спрямований на примирення божественного ідеалу з грішною землею. Якщо коротко, то, раз уже Бог створив людину в цьому гріховному світі, то треба якось крутитися: не прагнути до «царства не із світу цього», як заповідав Ісус Йосипович, а все-таки цінувати матеріяльне життя, хоч яке воно недосконале. Зокрема цінувати також людину, точніше іскру божу в ній, що на практиці те саме. З иншого боку, гуманістичні ідеї переносять фокус з реальної людини, на людину ідеальну, людину, якою вона має стати в кращому, досконалішому суспільстві. Деякі з цих гуманістичних концепцій досягли свого протилежного полюсу — релігійного бузувірства нацистів і комунофашистів, які спробували радикальні методи для наближення ідеального стану людини — за допомогою винищення всіх, хто в їхні ідеали не досить добре вписався. Втім, сучасні, так звані ліволіберальні гуманісти відмовилися від ідеї винищення неідеальних особин, принаймні на словах. Проте не збираються відмовлятися від силового перетворення світу на кращий, справедливіший і щасливіший — а хіба ж може бути инакше? Тож нема нічого дивного в тому, що ці прекрасні люди так просто знаходять спільну мову з ісламськими фундаменталістами та московськими православними фашистами, — їхні світоглядні установки майже збігаються: лишається лише домовитися про облаштування ідеального світу, щоб там було місце і шаріату, і справедливому перерозподілу чужого майна, і московській зажерливості. Особисто мені неочевидно, чому ці речі не можна поєднати якщо не в одному місці то, принаймні, за рецептом Орвела — в трьох наддержавах.

Але найцікавіше, на мою думку, є те, що лишається за межами такого спектру світоглядів. На жаль, саме́ існування дискусу в межах цього спектру утруднює обговорення його меж. Тут слід почати з того, що є спільним в усіх вищезгаданих ідеологій. А спільним є розрізнення матеріяльного та нематеріяльного світу (світу ідей, богів тощо), а також, що з практичної точки зору є найважливішим, ієрархією цінностей, продиктовану таким розрізненням. Ця ієрархія є, очевидно, різною в різних світоглядних системах — приміром, права ґеїв є важливими для ліваків та ісламістів і перебувають на протилежних полюсах, але неважливими для московських фашистів. Але спільним є те, що ця ієрархія існує і визначається як абсолютна. Втім, відсутність ієрархії цінностей теж можна описати в рамках сучасного дискусу, але лише як нігілізм або моральний релятивізм. Те, що відмова порівнювати цінності різних людей не обовʼязково означає моральну тотожність цих цінностей або взагалі заперечення таких, вже лишається за рамками такого дискусу і не вписується в світоглядну матрицю. Але найсмішніше відбувається, коли людина стикається з чимось, що лежить цілком за межами такої матриці, зокрема цілком абсурдної ідеї про матеріяльний та нематеріяльний світ. Тут взагалі нема адекватних термінів і способів донести, наприклад, думку про те, що так званий нематеріяльний світ складається з цілком реальних, тобто матеріяльних, сутностей, густо перемішаних з вигаданими, які взагалі не мають нічого спільного з реальністю. Точніше, все, що вони мають спільного, це те, що люди вірять у їх існування, так само як дехто — в існування Діда Мороза чи «памʼяти води».

Це можна сприймати як певний виклик для людського розуму. Можна відносно легко уявити, як середньовічній, навіть, високоосвіченій людині практично неможливо пояснити ідею нерелігійного світогляду, особливо якщо користуватися середньовічною системою понять і уявлень про світ. Найбільше, на що можна сподіватися, це переконати таку людину, що ти божевільний, який замість вірити в Істиного Бога, або, принаймні, якогось хибного бога, вірить у порожнечу, у неіснування бога. Те, що може існувати щось инше замість порожнечі, яка зʼявляється в релігійному світогляді, коли прибрати звідти бога, важко пояснити деяким християнам навіть зараз, коли вже існують відповідні інструменти переконання.

Точно так само, відкидання ідеї вищої цінности людського життя чи якихось инших вищих цінностей, ідеї про присвоєння доданої вартости, чи визнання зверхности суспільства над людиною, зовсім не означає моральний нігілізм і готовність приносити людей в жертву якимось ідеям чи умоглядним конструкціям або ж своїм бажанням, не виходить з визнання права економічної експлуатації людини людиною, а також не заперечує думки, що не можна жити в суспільстві та бути вільним від нього. Особисто я відмовляюся взагалі від дискусії в цих термінах, оскільки не вважаю їх такими, що адекватно описують реальність. Я не вважаю, що в природі існують такі поняття як додана вартість, а отже економічна експлуатація, я не вважаю, що повинен будувати абсолютну ієрархію цінностей та робити раз і назавжди вибір, що мені важливіше: мій вільний час, ідея рівности прав людини, палець на руці, доля африканських дітей, що помирають від голоду, чи мій власний мобільний телефон. І тим більше я не визнаю права инших людей розпоряджатися мною і результатами моєї праці, хай яку більшість ці люди утворюють. Це, очевидно, включає і заперечення їхнього права визначати такі суспільно-необхідні ієрархії цінностей для мене. І моя готовність захищатися від такої сваволі усіма доступними засобами зовсім не означає, що я виправдовую всякі засоби великою метою і залишаю за собою право поводитися в суспільстві так, як мені заманеться. На мою думку, в цих питаннях нема дихотомії, тому відмова від самої постановки таких питань не утворює порожнечу в моєму світогляді. Мені здається, що навпаки: це дає мені більше свободи. Не ідеальної концепції, а цілком реальної, матеріяльної свободи, кожна ступінь якої, як відомо, описується рівнянням другого порядку.

Нема коментарів

Дописати коментар