Алегорія української журналістики

Сь­о­год­ні по­ба­чив ше­девр мис­тец­т­ва, та­ку со­бі ру­хо­му кар­ти­ну, в якій пре­крас­но все: ес­те­ти­ка, де­та­лі ін­те­рʼє­ра, го­лов­ний ге­рой, пи­тан­ня „ук­ра­їн­сь­кої“ „жур­на­ліс­т­ки“ на те­му, як нам глупим хох­лам да­лі жи­ти (ну, а які ще пи­тан­ня во­на мо­же за­да­ти?), від­по­ві­ді мос­ков­сь­к­о­го гос­тя у пе­ре­рвах між тим, як він за­пи­ха­є­ть­ся їжею...

Цю кар­ти­ну мож­на бу­ло б на­зва­ти «алего­рі­єю ук­ра­їн­сь­кої жур­на­ліс­ти­ки», але на­справ­ді це алего­рія всь­о­го ук­ра­їн­сь­к­о­го жит­тя. Точ­ні­ше, її по­ло­ви­на — бо обо­рот­ну сто­ро­ну, ду­маю, на youtube ви­кла­да­ти не мож­на...

Далі...