Пісні моєї молодости

12 ко­му­ніс­тів, ви­ко­нує Три­зу­бий Стас:

Два­на­д­цять ко­му­ніс­тів в од­нім ку­рор­т­нім міс­ці
Зу­с­трі­ли­ся на зʼ­їз­ді чи на пле­ну­мі ЦК.
В го­те­лі по­се­ли­лись, а чим то за­кін­чи­лось,
Про це моя іс­то­рія не­ра­діс­на та­ка.

Два­на­д­цять ко­му­ніс­тів пі­шли купа­тись в мо­ре —
І в хви­лі про­ме­ни­с­тій ко­жен ве­се­ло стри­бав.
Та двоє з пе­ре­пою ли­ши­лись під во­дою —
От вже і по­чи­на­є­ть­ся, як я по­пе­ре­джав.

Бо тіль­ки де­ся­те­ро ви­йшли із во­ди —
Ось так і змен­шу­ю­ть­ся в Пар­тії ря­ди.

Вже де­сять ко­му­ніс­тів, по­купа­ні та чис­ті,
В по­ко­ях од­но­міс­них пе­ре­трав­лю­ють обід.
В ві­сь­мох пе­ре­тра­ви­лось, а двоє от­ру­їлось,
А троє в мо­їй піс­ні ще за­хво­рі­ли на СНІД.

Всі ві­сім ко­му­ніс­тів ос­тан­ні чу­ли віс­ті,
Про СНІД, що хо­дить в міс­ці, по­пе­ре­див пар­так­тив.
Роз­ва­жи­лись при­єм­но в не­пев­нім то­ва­рис­т­ві —
Ти­по­вий сек­су­аль­ний кри­мі­наль­ний де­тек­тив.

Трьох не­слух­ня­них до­ве­ло­ся по­хо­вать,
І за­ли­ши­ло­ся із ві­сім тіль­ки пʼять.

З пʼя­тір­ки ко­му­ніс­тів один по­мер на міс­ті,
Бо ки­нув си­га­ре­ту на ім­пор­т­ний ки­ли́м.
А чет­ве­ро ту­ши­ли, з них троє так спі­ши­ли,
Що дов­го не про­жи­ли, бо по­пав у гор­ло дим.

Ба­га­то ко­му­ніс­тів по­мер­ло в мо­їй піс­ні —
Са­ма Ага­та Кріс­ті по­за­зд­ри­ла б ме­ні.
Та ще один ли­шив­ся, що в мо­рі не вто­пив­ся,
Обідом не втру­їв­ся й не за­ги­нув у вог­ні.

Та­кі не то­нуть і в по­же­жах не го­рять,
Во­ни і до­сі на ши­ях в нас си­дять...

Вже ро­ків пʼят­де­сят, а де і сім­де­сят...

Далі...