Ще раз про освіту

Я вва­жаю, що ого­ло­шен­ня мо­жуть роз­ка­за­ти про тен­ден­ції на­ба­га­то крас­но­мов­ні­ше за будь-яку ста­тис­ти­ку. В Сан-Па­у­лу, на­при­клад, мож­на по­ба­чи­ти ого­ло­шен­ня, в яких ви­ма­га­є­ть­ся пи­сь­мен­ність лю­ди­ни. І це не див­но: в Бра­зи­лії не­пи­сь­мен­ним є ко­жен шос­тий, при­чо­му не­пи­сь­мен­ною вва­жа­ють лю­ди­ну, яка не здат­на на­пи­са­ти своє ім'я. Втім, від­со­ток не­пи­сь­мен­них що­ро­ку ско­ро­чу­є­ть­ся за­вдя­ки обо­в'яз­ко­вій по­чат­ко­вій і се­ред­ній ос­ві­ті.

В Ук­ра­ї­ні си­ту­а­ція, схо­же, про­ти­леж­на. Що­прав­да пи­сь­мен­ніть по­ки що не ви­ма­га­є­ть­ся, але гра­мот­ність — уже! І не про­с­то гра­мот­ність, а гра­мот­ність жур­на­ліс­та з до­свідом ро­бо­ти! Ду­маю, це слід ро­зу­мі­ти як ви­рок од­но­час­но ук­ра­їн­сь­кій сис­те­мі ос­ві­ти й ук­ра­їн­сь­кій жур­на­ліс­ти­ці.

Далі...