Ино­ді, ко­ли я за­хо­джу на сто­рін­ку ста­тис­ти­ки мо­го бло­ґа, я ду­маю, що мав би від­чу­ва­ти про­ви­ну. Як­би мав здат­ність її від­чу­ва­ти...

Ко­жен день хтось за­хо­дить пе­ре­ві­ри­ти, чи на­пи­сав я тут щось ці­ка­ве. А в ме­не бу­ли гуль­ки ин­ші спра­ви!
...І от лю­ди­на на­би­рає ад­ре­су, че­кає на за­ван­та­жен­ня, пе­ре­ко­ну­є­ть­ся, що ні­ч­о­го не­ма, і за­кри­ває сто­рін­ку. По­тім, оче­вид­но, ро­бить те са­ме з кіль­ко­ма ин­ши­ми улюб­ле­ни­ми бло­ґа­ми, аж по­ки не знай­де щось по­чи­та­ти...

Ні, я все ро­зу­мію: ре­лі­гія не дозво­ляє ко­рис­ту­ва­ти­ся RSS і ба­га­то ві­ль­н­о­го ча­су. Або ж про­с­то над­швид­ке під­клю­чен­ня до Internet, і всі бло­ґи від­кри­ва­ю­ть­ся ав­то­ма­тич­но в за­клад­ках при за­ван­та­жен­ні... Та щось ме­ні під­ка­зує, що це все-та­ки ре­лі­гія!

Що­прав­да, не так дав­но, спо­чат­ку аме­ри­кан­ці, а слідом за ни­ми, і ро­сі­я­ни по­ча­ли про­світ­ни­ць­ку кам­па­нію на те­му, що та­ке RSS... Але, ду­маю, во­ни роб­лять по­мил­ку: ре­лі­гі­й­ні пе­ре­ко­нан­ня по­ру­ши­ти ду­же важ­ко. Алю­мінь!

Далі...