Предложный падеж

Те, що в ро­сі­йсь­кій мо­ві з'я­вив­ся міс­це­вий від­мі­нок, дав­но відо­мо. Цей від­мі­нок тро­хи по­тіс­нив пи­то­мий ро­сі­йсь­кий пред­ложый, який на­справ­ді сам по­хо­дить від дав­ньо­ру­сь­к­о­го міс­це­в­о­го і збе­рі­гає йо­го фор­му. Це лег­ко ба­чи­ти, про­с­то по­рів­ню­ю­чи з від­по­від­ни­ми фор­ма­ми міс­це­в­о­го від­мін­ку в ук­ра­їн­сь­кій мо­ві з по­прав­кою на те, що ѣ пе­рейшла в ро­сі­йсь­кій — в е, а в ук­ра­їн­сь­кій — в і.

Але не­дав­но, спіл­ку­ю­чись з ро­сі­я­на­ми, я зро­зу­мів, що в ро­сі­йсь­кій мо­ві від­бу­ва­є­ть­ся зник­нен­ня ці­єї фор­ми. Так са­мо як фор­ми “в гро́бе”, “на бе́реге” сь­о­год­ні є ар­ха­їч­ни­ми, по­ступо­во ста­ють ар­ха­їч­ни­ми фор­ми пред­лож­н­о­го з о: “о гро́бе”, “о бе́реге”, “о жи́зни”! За­мість них все ча­с­ті­ше ви­ко­рис­то­ву­ю­ть­ся звич­ні для ук­ра­їн­сь­кої мо­ви фор­ми зна­хід­н­о­го від­мін­ку: “про бе­рег”, “про жизнь”... Ра­ні­ше я ду­мав, що це ук­ра­ї­ніз­ми, але ж но­сі­їв ав­тен­тич­ної ро­сі­йсь­кої мо­ви я не мо­жу за­підоз­ри­ти у вжи­ван­ні ук­ра­ї­ніз­мів!

То­ді я ви­рі­шив трош­ки по­ґуґ­ли­ти. Перш за все, слід бу­ло ви­клю­чи­ти ук­ра­їн­сь­ку мо­ву зі ста­тис­ти­ки. То­му я ви­брав по­шук тіль­ки сто­рі­нок ро­сі­йсь­кою мо­вою. Спо­чат­ку я по­рів­няв "про жизнь" і "о жиз­ни". Лег­ко ба­чи­ти, що дру­га фор­ма зу­с­трі­ча­є­ть­ся на по­ря­док ча­с­ті­ше. Але слід вра­ху­ва­ти, що про жит­тя пи­са­ли не тіль­ки сучас­ни­ки, але й кла­си­ки, які, оче­вид­но, не вжи­ва­ли зна­хід­ний від­мі­нок.

Від­ді­ли­ти кла­си­ків від сучас­ни­ків я ви­рі­шив ду­же про­с­то: по­рів­няв­ши від­мін­ки сло­ва, яке з'я­ви­ло­ся ду­же не­дав­но, — Ин­тер­нет. З'я­су­ва­ло­ся, що "про Ин­тер­нет" пи­шуть на­віть тро­хи ча­с­ті­ше, ніж "об Ин­тер­не­те"! Та­ким чи­ном, мож­на зро­би­ти ви­сно­вок, що фор­ма пред­лож­н­о­го від­мін­ку, яка влас­не і ві­д­різ­няє йо­го від міс­це­в­о­го, по­тро­ху зни­кає з мов­лен­ня ро­сі­ян. Як­що во­на зник­не ос­та­точ­но, тоб­то пе­ре­тво­ри­ть­ся з па­ра­ле­ль­ної фор­ми на ар­ха­їч­ну, мож­на лег­ко уя­ви­ти, що міс­це­вий від­мі­нок ста­не ос­нов­ним, а від­мін­ні від нь­о­го фор­ми пред­лож­н­о­го бу­дуть вва­жа­ти­ся ви­нят­ка­ми.

Так що фор­ма “мну”, про яку так люб­лять жар­ту­ва­ти лю­би­те­лі ол­бан­сь­кої, ціл­ком мо­же ста­ти роз­мов­ною прак­ти­кою... Уя­ви­ти як це бу­де ви­гля­да­ти ду­же про­с­то: ста­ви­мо за­мість “в ле­су́” ин­ші сло­ва чо­ло­ві­ч­о­го ро­ду II від­мі­ни.

Си­жу на сту­лу́ и пи­шу в бл­огу́.

А що? По-мо­є­му, гла­мур­но...

Далі...