Японський транспорт

Автобуси в Японії коштують набагато дорожче за бразильські. Порівнювати їх важко, оскільки в Японії проїзд залежить від відстані. Навіть у автобусі. Але в середньому поїздка на автобусі виходить удвічі дорожчою. Зате водії автобусів не роблять різких рухів. На зупинці автобус нахиляється до тротуару, очевидно для того, щоб людина на візку могла просто в'їхати в автобус без піднімання. Бразильські автобуси (принаймні ті, що я бачив) влаштовані инакше: людина на візку можа заїхати на підйомник, на який можуть перетворюватися сходинки.

Метро в Японії теж набагато дорожче. І утворює досить складну систему з електричками. За великим рахунком метро нічим не відрізняється від приміських електричок — система однакова: обираєш кінцеву зупинку, купляєш в електронній касі квиток, а потім він також автоматично перевіряється на виході і на вході. Розібратися в цьому було б просто неможливо, якби всі написи не було продубльовано англійською мовою. Щоправда деякі дрібні станції иноді підписують тільки на кандзі.

Японці, навіть ті, що не говорять по-англійськи, завжди допоможуть “прибульцям” знайти те, що треба. У крайньому разі покажуть пальцем. Одна японка, в якої ми спитали напрямок до станції, спеціяльно прийшла в наш вагон, щоб сказати, коли нам виходити. Не знаю чи це японська ввічливість, чи просто бажання не втратити обличчя перед представником чужорідної цивілізації. Про прибульців я не жартую — у мене в анкеті для в'їзду було вжито саме це слово: alien passport — паспорт прибульця.

Електрички мають різну швидкість і різну ціну. Їхати супер-експресом — найдорожче, зате відстань від Хіросіми до Кіото (приблизно в півтора рази менше ніж від Дніпропетровська до Києва) долається за дві години. Коштує таке задоволення теж недешево — приблизно сто доларів в один кінець. Зате подібна поїздка не сприймається як далека подорож: електрички ходять щодвадцятьхвилин, квитки не потрібно купляти заздалегідь, а загальний час поїздки можна порівнювати з поїздкою громадським транспортом через Сан-Паулу з північного заходу на південний схід.

Японці рідко користуються автомобілями. По місту вони їздять на велосипедах, якщо це не дуже далеко. І вони не мають такої кількости автомобілів, яку мають бразилійці чи українці. Якщо японцю ліньки крутити педалі, він купує моторолер. Але більшість їздить на велосипедах. Це не тільки економія грошей і часу, який витрачається у пробках. Це просто зручно. Зручно, тому що вулиці пристосовані до їзди на велосипедах. По-перше, вони рівні. Попри те, що Кіото знаходиться в горах, вулиці не мають підйомів, які важко долати на велосипеді. Це досягається дуже просто: на схилах холмів нема вулиць — там знаходяться храми та парки, або просто зелені насадження. По-друге, вулиці мають досить широкі тротуари і, часто, розмітку для велосипедів. Втім, японці на неї не звертають увагу, тому сильно розганятися небезпечно — можна збити перехожого.

Після щоденної картини, яку я бачу в Сан-Паулу — дороги, узбіччя яких являють собою суцільну парковку, а також щільний потік машин і пробки — бачити натомість напівпорожні дороги і велосипедні “парковки” було приємно. Також порадували прямі вулиці, хоча орієнтуватися в місті я так і не навчився...

Далі...