Про «правозахисників»

На­віть са­ма за­ява про по­ру­шен­ня кри­мі­наль­ної спра­ви за фак­том вчи­нен­ня Го­ло­до­мо­ру ви­кли­ка­ла іс­те­ри­ку в по­ки­дь­ків. На­віть по­при те, що зви­ну­ва­че­них не бу­де.

Ми не змо­же­мо цьо­го зро­би­ти, то­му що у тих по­ді­ях бу­ли за­ді­я­ні ти­ся­чі лю­дей, де­які з яких са­мі ста­ли жер­т­ва­ми то­діш­нь­о­го ре­жи­му.

Од­ним сло­вом, як зав­жди, ні­хто не ви­нен! Тоб­то ті, хто хо­див по ха­тах і від­би­рав у лю­дей усі хар­чі, са­мі бу­ли жер­т­ва­ми! А «ре­жим», зна­чить, був сти­хі­й­ним ли­хом...

Во­но і зро­зу­мі­ло: адже кри­мі­наль­на спра­ва — це не ви­м­ога ук­ра­їн­сь­к­о­го на­ро­ду, яко­му, оче­вид­но, бай­ду­же хто йо­го мо­рив го­ло­дом і чи бу­дуть мо­ри­ти ще, а чер­го­вий по­лі­тич­ний проєкт. І це ме­не вже дав­но не ди­вує. Ме­не ди­вує точ­ка зо­ру Хар­ків­сь­кої пра­во­за­хис­ної групи.

...Пра­во­ва про­б­ле­ма по­ля­гає в іс­ну­ван­ні “прин­ципу за­бо­ро­ни зво­рот­ної си­ли за­ко­ну”. Тоб­то, не мож­на лю­ди­ну по­ка­ра­ти за зло­чин, який на мо­мент йо­го вчи­нен­ня не був зло­чи­ном за чин­ним на той час за­ко­но­дав­с­т­вом.

Ці­ка­во, а як же то­ді бу­ти з Го­ло­кос­том? Хі­ба там не бу­ло зво­рот­ньої си­ли? Тут од­не з двох: або ми все-та­ки ви­зна­є­мо іс­ну­ван­ня прин­ци­пів, які є ви­щи­ми за за­кон будь-якої кра­ї­ни, або не ви­зна­є­мо! А то в ме­не скла­да­є­ть­ся ду­же ан­ти­се­міт­сь­ке вра­жен­ня, що ге­но­цид — це ко­ли вби­ва­ють єв­ре­їв. А ко­ли вби­ва­ють го­їв — це зав­жди щось ин­ше. Або “най­біль­ша тра­ге­дія”, або, як у ви­пад­ку з вір­ме­на­ми, «це ма­ють ви­рі­шу­ва­ти іс­то­ри­ки, а не по­лі­ти­ки»...

Далі...