Текіла

Коли я приїхав у Ґвадалахару, мені сором'язливо сказали, що дивитися тут нема чого. Це не Ме­хі­ко — провінція. Але в результаті я ледь встиг за тиждень оглянути найцікавіше... А в суботу мене повезли в знамените місто Текіла. Власне, про місто я не знав, але про напій чув. Цей напій назвали на честь міста, де його почали виробляти. Текілою називається тільки напій, вироблений в певному реґіоні з правильним кліматом і застереженими авторськими правами...

В самому місті багато магазинів, де продають текілу. І навіть дають продегустувати. Як годиться: з лаймом і сіллю. Вона мені дуже не сподобалася. А потім я взнав, що це вони так знущаються з туристів, тому що нормальну текілу так не п'ють! Нормальну текілу я спробував на дегустації безпосередньо на заводі — набагато смачніша! Її п'ють так: спочатку тримають у роті, потім треба набрати повітря в груди і проковтнути. На видих можна відчути післясмак, який залежить від типу текіли. Роблять текілу, витримуючи у діжках, подібно до того, як виробляють коньяк. Також роблять “білу” текілу — без особливого смаку. Її п'ють, як горілку, залпом. Втім, хорошу горілку теж залпом не п'ють. Отаке...

«Текільським експресом» я не їздив, але за розповідями я зрозумів, що виходити з нього особливого сенсу нема — там наливають усю дорогу.  Хіба що комусь цікаво побачити процес виробництва текіли... Нічого особливого в ньому нема. Та я мав змогу скуштувати саму аґаву — дуже непогано. На смак схоже на мед, тільки доводиться обсмоктувати тверді волокна. А ще з текіли роблять коктейль «Маргарита» — він мені сподобався найбільше...

Далі...