Коли я приїхав у Ґвадалахару і побачив у центрі чисті прямі вулиці, в мене стався невеличкий культурний шок після Бразилії. Але остаточно я переконався, що Мексика цивілізованіша країна, коли мені запропонували каву не з пластикових стаканчиків, а з пінопластових. Звичайно, околиці мексиканських міст мало відрізняються від околиць бразильських, але принаймні мексиканці намагаються не будувати вулиці на схилах...
Комп'ютерні клуби в Ґвадалахарі мене вразили особливо. Всі комп'ютери стоять екранами до стіни, а робоче місце обмежене перегродками. Так що не зазирнеш на екран сусіда. Я вже був подумав, що це всюди так, але вже в Тлакепаке (це поряд з Ґвадалахарою), а також і в Мехіко, приватність уже не ґарантована. Схоже, що в Ґвадалахарі живуть дуже сором'язливі люди, або ж мені просто пощастило з сервісом...
Ще мексиканці навчилися “поводитися з туристами”. Це означає, що иноді чіпляються дуже нав'язливо (особливо ті, хто перепродає сувеніри вдвічі дорожче, ніж у кіоску поряд). І до бразильської привітности та ввічливости вони явно не дотягують, хоч у цілому, на мою думку, досить милі люди. Крім того, в мене склалося враження, що расово-соціяльні проблеми в мексиканців не стоять так гостро, як у бразилійців. Місцеві індіанці не живуть у трущобах, а розподілені між усіма суспільними шарами, в тому числі викладають в університетах.
Не знаю, чи лишилося в індіанців щось від древньої ацтецької цивілізації, проте деяку культурну автентичність вони явно мають. Порівняно з бразилійцями, звичайно. Так індіанські танці посеред Мехіко-Теночтітлана, хоч і влаштовуються явно для туристів, але недвозначно натякають, хто в країні господар. Освічені верстви індіанців намагаються зберегти культурну неперервність. Наприклад, мені розказали про традицію називати дітей індіанськими іменами на додачу (а може вже й замість?) до звичайних християнських. Отож мене не здивувало, що дуже багато станцій метра, особливо в центрі, носять індіанські назви. Втім, у Бразилії теж багато індіанських топонімів — назв, значення яких більшість бразильців уже не знає...
Окремо слід розказати історію про те, як я міняв гроші. Знаючи, що гіршого курсу, ніж у Бразилії, мені ніде не запропонують, я поміняв трошки, розраховуючи доміняти в Мексиці. Мені слід було звернути увагу на те, що Мексика не є країною, куди бразильці часто їздять. Це було ясно вже з того, що в моєму улюбленому Ельдорадо, мексиканські песи мені продати відмовилися... Через це в Мексиці у тих поодиноких пунктах обміну, які працюють з реалами, мені пропонували просто грабіжницький курс, хоч єври та фунти, не кажучи вже про долари (навіть австралійські), міняють нормально чи не на кожному кроці... Але я знайшов місце — підозрюю що це єдине місце в Мексиці! І там мені поміняли реали за вищим курсом, ніж у Бразилії! В аеропорті Мехіко...
Комп'ютерні клуби в Ґвадалахарі мене вразили особливо. Всі комп'ютери стоять екранами до стіни, а робоче місце обмежене перегродками. Так що не зазирнеш на екран сусіда. Я вже був подумав, що це всюди так, але вже в Тлакепаке (це поряд з Ґвадалахарою), а також і в Мехіко, приватність уже не ґарантована. Схоже, що в Ґвадалахарі живуть дуже сором'язливі люди, або ж мені просто пощастило з сервісом...
Ще мексиканці навчилися “поводитися з туристами”. Це означає, що иноді чіпляються дуже нав'язливо (особливо ті, хто перепродає сувеніри вдвічі дорожче, ніж у кіоску поряд). І до бразильської привітности та ввічливости вони явно не дотягують, хоч у цілому, на мою думку, досить милі люди. Крім того, в мене склалося враження, що расово-соціяльні проблеми в мексиканців не стоять так гостро, як у бразилійців. Місцеві індіанці не живуть у трущобах, а розподілені між усіма суспільними шарами, в тому числі викладають в університетах.
Не знаю, чи лишилося в індіанців щось від древньої ацтецької цивілізації, проте деяку культурну автентичність вони явно мають. Порівняно з бразилійцями, звичайно. Так індіанські танці посеред Мехіко-Теночтітлана, хоч і влаштовуються явно для туристів, але недвозначно натякають, хто в країні господар. Освічені верстви індіанців намагаються зберегти культурну неперервність. Наприклад, мені розказали про традицію називати дітей індіанськими іменами на додачу (а може вже й замість?) до звичайних християнських. Отож мене не здивувало, що дуже багато станцій метра, особливо в центрі, носять індіанські назви. Втім, у Бразилії теж багато індіанських топонімів — назв, значення яких більшість бразильців уже не знає...
Окремо слід розказати історію про те, як я міняв гроші. Знаючи, що гіршого курсу, ніж у Бразилії, мені ніде не запропонують, я поміняв трошки, розраховуючи доміняти в Мексиці. Мені слід було звернути увагу на те, що Мексика не є країною, куди бразильці часто їздять. Це було ясно вже з того, що в моєму улюбленому Ельдорадо, мексиканські песи мені продати відмовилися... Через це в Мексиці у тих поодиноких пунктах обміну, які працюють з реалами, мені пропонували просто грабіжницький курс, хоч єври та фунти, не кажучи вже про долари (навіть австралійські), міняють нормально чи не на кожному кроці... Але я знайшов місце — підозрюю що це єдине місце в Мексиці! І там мені поміняли реали за вищим курсом, ніж у Бразилії! В аеропорті Мехіко...
Приїзди до Львова. Уявляєш, там каву подають не в пластикових, і навіть не в пінопластикових стаканчиках, а в ФАРФОРОВИХ ЧАШКАХ!!! А якщо серйозно, то задумуюсь над подорожжю до Мексики, оскільки звідси до неї не далеко, у всякому разі, ближче ніж з України, але вони, сволочі, візу хочуть!
ВідповістиВидалитиУ фарфорових чашках подають у кав’ярні за гроші — це і в Бразилії, і в Мексиці так. Мова про університет, де каву можна пити на халяву... ;)
ВідповістиВидалити