Мексика

Ко­ли я при­їхав у Ґва­да­ла­ха­ру і по­ба­чив у цен­т­рі чис­ті пря­мі ву­ли­ці, в ме­не став­ся не­ве­лич­кий куль­тур­ний шок піс­ля Бра­зи­лії. Але ос­та­точ­но я пе­ре­ко­нав­ся, що Мек­си­ка ци­ві­лі­зо­ва­ні­ша кра­ї­на, ко­ли ме­ні за­про­по­ну­ва­ли ка­ву не з плас­ти­ко­вих ста­кан­чи­ків, а з пі­но­плас­то­вих. Зви­чай­но, око­ли­ці мек­си­кан­сь­ких міст ма­ло ві­д­різ­ня­ю­ть­ся від око­лиць бра­зиль­сь­ких, але при­най­м­ні мек­си­кан­ці на­ма­га­ю­ть­ся не бу­ду­ва­ти ву­ли­ці на схи­лах...

Ком­п'ю­тер­ні клу­би в Ґва­да­ла­ха­рі ме­не вра­зи­ли особ­ли­во. Всі ком­п'ю­те­ри сто­ять ек­ра­на­ми до сті­ни, а ро­бо­че міс­це об­ме­же­не пе­рег­род­ка­ми. Так що не за­зир­неш на ек­ран су­сі­да. Я вже був по­ду­мав, що це всю­ди так, але вже в Тла­ке­па­ке (це по­ряд з Ґва­да­ла­ха­рою), а та­кож і в Ме­хі­ко, при­ват­ність уже не ґа­ран­то­ва­на. Схо­же, що в Ґва­да­ла­ха­рі жи­вуть ду­же со­ро­м'яз­ли­ві лю­ди, або ж ме­ні про­с­то по­щас­ти­ло з сер­ві­сом...

Ще мек­си­кан­ці на­в­чи­ли­ся “по­во­ди­ти­ся з ту­ри­с­та­ми”. Це озна­чає, що ино­ді чіп­ля­ю­ть­ся ду­же на­в'яз­ли­во (особ­ли­во ті, хто пе­ре­про­дає су­ве­ні­ри вдві­чі до­рож­че, ніж у кі­ос­ку по­ряд). І до бра­зиль­сь­кої при­віт­нос­ти та ввіч­ли­во­с­ти во­ни яв­но не до­тя­гу­ють, хоч у ці­ло­му, на мою ду­м­ку, до­сить ми­лі лю­ди. Крім то­го, в ме­не скла­ло­ся вра­жен­ня, що ра­со­во-со­ці­я­ль­ні про­б­ле­ми в мек­си­кан­ців не сто­ять так гос­т­ро, як у бра­зи­лі­й­ців. Міс­це­ві ін­ді­ан­ці не жи­вуть у тру­що­бах, а роз­по­ді­ле­ні між усі­ма суспі­ль­ни­ми ша­ра­ми, в то­му чис­лі ви­кла­да­ють в уні­вер­си­те­тах.

Не знаю, чи ли­ши­ло­ся в ін­ді­ан­ців щось від древ­ньої ац­те­ць­кої ци­ві­лі­за­ції, про­те де­я­ку куль­тур­ну ав­тен­тич­ність во­ни яв­но ма­ють. По­рів­ня­но з бра­зи­лі­й­ця­ми, зви­чай­но. Так ін­ді­ан­сь­кі тан­ці по­се­ред Ме­хі­ко-Те­ноч­тіт­ла­на, хоч і влаш­то­ву­ю­ть­ся яв­но для ту­рис­тів, але не­дво­знач­но на­тя­ка­ють, хто в кра­ї­ні госпо­дар. Ос­ві­че­ні вер­с­т­ви ін­ді­ан­ців на­ма­га­ю­ть­ся збе­рег­ти куль­тур­ну не­пе­рер­в­ність. На­при­клад, ме­ні роз­ка­за­ли про тра­ди­цію на­зи­ва­ти ді­тей ін­ді­ан­сь­ки­ми іме­на­ми на до­да­чу (а мо­же вже й за­мість?) до зви­чай­них хрис­ти­ян­сь­ких. Отож ме­не не зди­ву­ва­ло, що ду­же ба­га­то стан­цій мет­ра, особ­ли­во в цен­т­рі, но­сять ін­ді­ан­сь­кі на­зви. Втім, у Бра­зи­лії теж ба­га­то ін­ді­ан­сь­ких то­по­ні­мів — назв, зна­чен­ня яких біль­шість бра­зи­ль­ців уже не знає...

Ок­ре­мо слід роз­ка­за­ти іс­то­рію про те, як я мі­няв гро­ші. Зна­ю­чи, що гір­ш­о­го кур­су, ніж у Бра­зи­лії, ме­ні ні­де не за­про­по­ну­ють, я по­мі­няв трош­ки, роз­ра­хо­ву­ю­чи до­мі­ня­ти в Мек­си­ці. Ме­ні слід бу­ло звер­ну­ти ува­гу на те, що Мек­си­ка не є кра­ї­ною, ку­ди бра­зи­ль­ці ча­с­то їз­дять. Це бу­ло яс­но вже з то­го, що в мо­є­му улюб­ле­но­му Ель­до­ра­до, мек­си­кан­сь­кі пе­си ме­ні про­да­ти від­мо­ви­ли­ся... Че­рез це в Мек­си­ці у тих по­оди­но­ких пун­к­тах об­мі­ну, які пра­цю­ють з ре­а­ла­ми, ме­ні про­по­ну­ва­ли про­с­то гра­біж­ни­ць­кий курс, хоч єв­ри та фун­ти, не ка­жучи вже про до­ла­ри (на­віть ав­с­т­ра­лі­йсь­кі), мі­ня­ють нор­маль­но чи не на кож­но­му кро­ці... Але я знайшов міс­це — підо­зрюю що це єди­не міс­це в Мек­си­ці! І там ме­ні по­мі­ня­ли ре­а­ли за ви­щим кур­сом, ніж у Бра­зи­лії! В ае­ро­пор­ті Ме­хі­ко...

Далі...