В’їзд в Україну

Цьо­го ра­зу про­цес в’їз­ду на Ба­ть­ків­щи­ну ме­не по­ра­ду­вав. Чер­га на пе­ре­вір­ку паспор­та ви­яви­ла­ся не­ве­ли­кою, хоч це і ком­пен­су­ва­ло­ся всь­о­го дво­ма пе­ре­ві­ря­ль­ни­ця­ми. То­му до­ве­ло­ся по­сто­я­ти в чер­зі хви­лин 10-15. Я вва­жаю, що це не­дов­го. Але особ­ли­во хит­ро-жо­в­та спів­віт­чиз­ни­ця не хо­ті­ла че­ка­ти й стіль­ки. То­му по­ча­ла ан­г­лі­йсь­кою мо­вою по­яс­ню­ва­ти, що їй тре­ба най­біль­ше з усіх. Втім, ко­ли їй ука­за­ли на кі­нець чер­ги, во­на зра­зу пе­рейшла на ро­сі­йсь­ку.

Пе­ре­ві­ря­ль­ни­ці бу­ли в мар­ле­вих по­в’яз­ках, то­му до­ве­ло­ся дві­чі пе­ре­пи­та­ти, що во­ни від ме­не хо­чуть, щоб сло­ва по­до­ла­ли марлю, за­хис­не скло і проб­ки в мо­їх ву­хах. Пи­тан­ня бу­ло не­вин­ним: звід­ки я при­їхав — на­че їм не од­на­ко­во. Цьо­го ра­зу на­віть ан­ке­ту за­пов­ню­ва­ти не до­ве­ло­ся — це по­вин­ні ро­би­ти тіль­ки ино­зем­ці, хоч я до ос­тан­нь­о­го не міг у це по­ві­ри­ти і припус­кав, що пропус­тив від­по­від­ну ко­ро­боч­ку з ан­ке­та­ми де­сь у тем­но­му за­кут­ку.

Лю­дей, хво­рих на ан­ти­г­ри­по­ву іс­те­рію, бу­ло не­ба­га­то — 2-3% — їх мож­на іден­ти­фі­ку­ва­ти за мар­ле­ви­ми по­в’яз­ка­ми на об­лич­чі. І, хоч хво­рі зра­зу ки­да­ю­ть­ся в око, здо­ро­вих на­ба­га­то біль­ше, що не мо­же не ра­ду­ва­ти. Пе­ре­ді мною сто­яв чо­ло­вік у мас­ці ре­спі­ра­тор­н­о­го типу, яка справ­ді за­хи­щає від ві­ру­сів. На пле­чі в нь­о­го бу­ла су­м­ка від Ар­ма­ні (су­дя­чи з під­пи­су), а по те­лефо­ну він на­хаб­но бре­хав: «Тут все в на­мор­д­ни­ках». З цьо­го я зро­бив ви­сно­вок, що це бу­де мод­ний тренд се­зо­ну.

По те­ле­ві­зо­ру я по­ба­чив рек­ла­му ро­сі­йсь­кою мо­вою ту­ре­ць­к­о­го ре­с­то­ра­ну на ву­ли­ці Са­гай­дач­н­о­го. По­ду­мав, що як­би по­ряд з тим ре­с­то­ра­ном ще й кос­тьол по­бу­ду­ва­ли, Пет­ро Ко­на­ше­вич точ­но пе­ре­ки­дав­ся б у тру­ні!..

На рек­ла­му Йуля, оче­вид­но, ви­тра­ти­ла біль­ше, ніж усі ин­ші по­лі­ти­ки ра­зом узя­ті. І по­ки я їхав від ае­ро­пор­ту до вок­за­лу, я ос­та­точ­но зро­зу­мів, що ВО­НА пра­цює з Ук­ра­їн♥ю в сер­ці. Зви­чай­но, пря­м­о­го зв’яз­ку з пре­м’єр­кою тек­с­ти не ма­ють — оче­вид­но, во­ни фі­нан­су­ю­ть­ся як со­ці­аль­на рек­ла­ма. Але, як­що по­рів­ню­ва­ти з ин­ши­ми кан­ди­да­та­ми, Йу­лі­на рек­ла­ма най­по­зи­тив­ні­ша.

Та най­біль­ше ра­дос­ті ме­ні до­ста­ви­ла, зви­чай­но без­па­лив­на рек­ла­ма Вік­то­ра на­шо­го Фе­до­ро­ви­ча — «Ук­ра­ї­на для лю­дей». Все яс­но і про­с­то — до­да­ти мож­на хі­ба що спи­сок лю­дей, хоч ми і так цих лю­дей зна­є­мо. А от до пла­ка­та «Твою ду­м­ку вра­хо­ва­но. Твої про­б­ле­ми бу­де ви­рі­ше­но!» так і хо­че­ть­ся до­пи­са­ти «По­нял, ка­зьол!?»

Але мій при­їзд в Ук­ра­ї­ну це все-та­ки не го­лов­на по­дія. Го­лов­на по­дія, на мою ду­м­ку, що від­те­пер секс у гро­мад­сь­ко­му міс­ці — це групо­ве ху­лі­ган­с­т­во (до чо­ти­рьох ро­ків), а от як­що, теж в гро­мад­сь­ко­му міс­ці, вби­ти мо­то­цик­ліс­та, врі­зав­шись у нь­о­го на швид­ко­сті 200 км/год — то це, оче­вид­но, дріб­не пра­во­по­ру­шен­ня (два ро­ки умов­но). І то прав­да: од­не ді­ло мо­раль по­ру­ши­ти, а ин­ше — лю­ди­ну вби­ти. У нас мо­раль — це свя­те!

Ну, і на­ос­та­нок про за­кон 404. По­між пла­ка­та­ми з «ВО­НА» ба­чив ве­ли­чез­ну рек­ла­му як­о­гось аме­ри­кан­сь­к­о­го фі­нан­сис­та, який шу­кає дру­жи­ну в Ук­ра­ї­ні. Ду­маю, це ні­яке не су­те­нер­с­т­во, а про­с­то бу­де ве­ли­ке й чис­те ко­хан­ня! До то­го ж, ого­ло­шен­ня не в Internet... А лю­дям, яким по­тріб­ний той, хто по­чує і ви­рі­шить усі їх­ні про­б­ле­ми, або, як ва­рінт, «дик­та­ту­ра з по­ряд­ком», цей за­кон ду­же не­об­хід­ний! Для по­ряд­ку.

Далі...