Іди — не помічаючи одмін.
Є тільки двері — виходи і входи,
дорога без покар і нагороди,
один сухий суворий сірий плин.
Цей іспит серця вже дійшов кінця.
Лишився іспит. Серце геть зотліло.
Огнем загаслим душу обболило
в передчутті святого реченця.
Коли, не помічаючи одмін,
збагнеш цей світ як двері, двері, двері,
а вогник той, що наче зірка жеврів,
вмуровано між вигаслих вуглин.
© Василь Стус
Є тільки двері — виходи і входи,
дорога без покар і нагороди,
один сухий суворий сірий плин.
Цей іспит серця вже дійшов кінця.
Лишився іспит. Серце геть зотліло.
Огнем загаслим душу обболило
в передчутті святого реченця.
Коли, не помічаючи одмін,
збагнеш цей світ як двері, двері, двері,
а вогник той, що наче зірка жеврів,
вмуровано між вигаслих вуглин.
© Василь Стус
чомусь (можливо, недоречно) згадався надзвичайно хороший фільм «brazil» (1985).
ВідповістиВидалити