пʼятниця, 21 травня 2010 р.

Згадалося...


Іди — не по­мі­ча­ю­чи од­мін.
Є тіль­ки две­рі — ви­хо­ди і вхо­ди,
до­р­ога без по­кар і на­го­ро­ди,
один су­хий су­во­рий сі­рий плин.
Цей іс­пит сер­ця вже ді­йшов кін­ця.
Ли­шив­ся іс­пит. Сер­це геть зо­т­лі­ло.
Ог­нем за­гас­лим ду­шу об­бо­ли­ло
в пе­ред­чут­ті свя­т­о­го ре­чен­ця.

Ко­ли, не по­мі­ча­ю­чи од­мін,
збаг­неш цей світ як две­рі, две­рі, две­рі,
а вог­ник той, що на­че зір­ка жев­рів,
вму­ро­ва­но між ви­гас­лих вуг­лин.

© Ва­силь Стус

1 коментар:

Hy-phen-a-tion