День незалежности

Не мо­жу не про­ко­мен­ту­ва­ти на­рі­кан­ня на те, що злі си­ли не да­ють бід­ним ук­ра­їн­цям свят­ку­ва­ти день не­за­леж­нос­ти. Я вва­жаю, що це аб­со­лют­но пра­ви­ль­но і логіч­но. Ціл­ком оче­вид­но, що як­що окупа­ці­й­на ад­мі­ніс­т­ра­ція дозво­ляє свят­ку­ва­ти не­за­леж­ність, то це ли­ше де­мон­с­т­рує її слаб­кість. Ну а на­род на­се­лен­ня на­реш­ті об­ра­ло со­бі справ­ж­ніх ха­зяй­с­т­вен­ні­ків, які те­пер міц­но три­ма­ти­муть всіх за ха­зяй­с­т­во. Са­ме цьо­го на­се­лен­ня праг­ну­ло всі ро­ки так зва­ної не­за­леж­нос­ти і на­реш­ті здоб­у­ло. Уяв­ля­ло­ся, що­прав­да, все це трош­ки инак­ше, але це є спе­ци­фі­кою іс­то­рич­ної спра­вед­ли­во­с­ти, яка на­реш­ті во­с­то­рже­с­т­ву­ва­ла.

Що сто­су­є­ть­ся не­за­леж­нос­ти, то за ос­тан­ні 30 ро­ків во­на в Ук­ра­ї­ни бу­ла кіль­ка го­дин. Точ­но не ска­жу скіль­ки, але їх мож­на по­лі­чи­ти за ар­хів­ни­ми да­ни­ми: по­ча­ток не­за­леж­нос­ти був, ко­ли бу­ло пр­о­го­ло­ше­но по­с­та­но­ву про під­нят­тя жо­в­то-си­нь­о­го пра­по­ра, а за­кін­чи­ла­ся во­на зра­зу піс­ля то­го, як Крав­чук роз­по­ря­див­ся при цьо­му чер­во­ний пра­пор не зні­ма­ти. Він сам по­тім хва­лив­ся цим по те­ле­ві­зо­ру і прак­тич­но ні­к­о­го це не хвилю­ва­ло та й не хвилює. Так що і свят­ку­ва­ти, відвер­то ка­жучи, ні­ч­о­го.

Ну а лю­дей, для яких не­за­леж­ність — не по­рож­ній звук, та­ких лю­дей бук­валь­но оди­ни­ці. Та що там не­за­леж­ність, як­що, по­вто­рюю: про­ти ка­ту­ван­ня у в'­яз­ни­цях ви­йшло про­те­с­ту­ва­ти в Киє­ві тро­хи біль­ше 500 лю­дей. За гро­ші мож­на най­ня­ти ще кіль­ка ти­сяч, щоб про­те­с­ту­ва­ли про­ти ув'­яз­нен­ня го­лов­ної опо­зи­ці­о­нер­ки. А на лю­дей, які про­те­с­ту­ють за влас­ною іні­ці­а­ти­вою, — я впев­не­ний — су­сі­ди па­ль­ця­ми ти­ка­ють. І бі­ля скро­ні кру­тять — мов­ляв, усі лю­ди як лю­ди, а цей щось із се­бе стро­їть. Усі, зна­чить, не в ногу кро­ку­ють, а він в ногу...

І не­за­леж­нос­ти Ук­ра­ї­на не має вже дав­но не то­му, що злі си­ли зі схо­ду чи за­хо­ду її не да­ють і си­ло­міць три­ма­ють на­род у кай­да­нах, а то­му, що ця не­за­леж­ність по­тріб­на та­кій мар­гі­наль­ній мен­шос­ті, що її мож­на по­ба­чи­ти хі­ба що під мік­ро­ско­пом. Мож­на, зви­чай­но, вті­ша­ти се­бе тим, що кра­щих ви­ни­щи­ли за сто­літ­тя окупа­ції, але факт ли­ша­є­ть­ся фак­том — на­се­лен­ню не по­тріб­на сво­бо­да, не­за­леж­ність, пра­ва і то­му по­діб­на фіг­ня. Їм по­трі­бен ха­зя­їн, су­во­рий, але спра­вед­ли­вий, який би не ду­же си­ль­но бив, щоб драв не біль­ше трьох шкур за раз, а ще ино­ді під­ки­дав трош­ки ха­ляв­ної греч­ки. Ну, і крас­ти не ду­же за­ва­жав, зви­чай­но. Іде­аль­на си­ту­а­ція — це ко­ли дозво­ле­но крас­ти то­бі, але не дозво­ле­но в те­бе са­м­о­го — це і є ук­ра­їн­сь­ка на­ці­о­наль­на ідея. Не­до­сяж­на, але ціл­ком ре­аль­на...

Во­на і пра­цює!

Далі...