Die Welle

По­ди­вив­ся не­дав­но «Хвилю». На мою ду­м­ку, чу­де­с­но по­ка­за­но ко­лек­ти­візм у йо­го чис­то­му ви­гля­ді. Без зай­вої іде­о­л­огії, по­лі­ти­ки, ра­сиз­му і шо­ві­ніз­му. Ко­лек­ти­візм, який ве­де до ав­то­ри­та­риз­му і, зго­дом, до то­та­лі­та­риз­му. Ко­ли ін­те­ре­са­ми лю­ди­ни не­х­ту­ють за­ра­ди ко­лек­тив­ної згур­то­ва­нос­ти.

Та для ме­не най­ці­ка­ві­шим бу­ло не це. А те, як, за­вдя­ки цьо­му, ні­ме­ць­ка шко­ла по­ступо­во пе­ре­тво­рю­ва­ла­ся на... ук­ра­їн­сь­ку. Ук­ра­їн­сь­ке ди­кун­с­т­во справ­ді вра­жає, як­що ди­ви­ти­ся під цим ку­том зо­ру. На мою ду­м­ку, кож­но­му жи­телю Ук­ра­ї­ни не­об­хід­но що­дня тал­ди­чи­ти, що не­ма ко­лек­тив­них ін­те­ре­сів, ви­щих за ін­ди­ві­ду­аль­ні, не­ма на­ці­о­наль­них ін­те­ре­сів, які про­ти­рі­чать ін­те­ре­сам пред­став­ни­ків ці­єї на­ції, не­ма де­ржав­них ін­те­ре­сів, які є прі­о­ри­тет­ні­ши­ми за ін­те­ре­си її гро­ма­дян. І ко­жен, хто ствер­джує про­ти­леж­не, — бре­ше!

І по­вто­рю­ва­ти це до тих пір, по­ки лю­ди не поч­нуть ус­відомлю­ва­ти своє ди­кун­с­т­во. То­ді, мож­ли­во, ко­лись ми ста­не­мо ци­ві­лі­зо­ва­ни­ми. Ко­лись поч­не­мо дик­ту­ва­ти по­лі­ти­кам, чо­го ми від них хо­че­мо. І до­ма­га­ти­ся то­го, щоб во­ни ви­ко­ну­ва­ли на­ші за­ба­ган­ки. Во­ни на­ші, а не ми їх­ні. Їх­ні ін­те­ре­си, які во­ни на­зи­ва­ють де­ржав­ни­ми, на­ці­о­наль­ни­ми, де­мо­кра­тич­ни­ми — як зав­год­но! Тіль­ки так...

Далі...