Абсолютне зло

В Айн Ренд є ці­ка­ве по­рів­нян­ня фа­шис­тів і ко­му­ніс­тів:

Ос­нов­ною ха­рак­те­рис­ти­кою со­ці­а­ліз­му (і ко­му­ніз­му) є суспі­ль­на влас­ність за­со­бів ви­роб­ниц­т­ва, а от­же — ска­су­ван­ня при­ват­ної влас­нос­ти. Пра­вом влас­нос­ти є пра­во ко­рис­ту­ва­ти­ся і роз­по­ря­джа­ти­ся. За фа­шиз­му, лю­ди збе­рі­га­ють ви­ди­мість або вда­ють іс­ну­ван­ня при­ват­ної влас­нос­ти, про­те уряд збе­рі­гає пов­ну вла­ду над її ви­ко­рис­тан­ням і мож­ли­віс­тю роз­по­ря­джа­ти­ся...

За фа­шиз­му гро­ма­дя­нам за­ли­ша­ють обо­в'яз­ки, що ви­пли­ва­ють з во­ло­дін­ня влас­ніс­тю, без сво­бо­ди дії і без жод­ної пе­ре­ва­ги від во­ло­дін­ня. При со­ці­а­ліз­мі, уря­до́ві чи­нов­ни­ки на­бу­ва­ють усіх пе­ре­ваг во­ло­дін­ня без будь-яких обо­в'яз­ків, по­за­як фор­маль­но цим май­ном во­ни не во­ло­ді­ють, а ли­ше ма­ють пра­во ко­рис­ту­ван­ня — при­най­м­ні до на­ступ­ної чис­т­ки. В ус­я­ко­му ра­зі, уря­до́ві чи­нов­ни­ки от­ри­му­ють еко­но­міч­ну, по­лі­тич­ну та за­кон­ну вла­ду над жит­тям і смер­тю гро­ма­дян...

В обох сис­те­мах, жер­тов­ність за­сто­со­ву­є­ть­ся як ма­гіч­на, без­аль­тер­на­тив­на від­по­відь на будь-яку кри­зу, а „суспі­ль­не бла­го“ стає вів­та­рем для за­клан­ня жертв. Про­те є сти­ліс­тич­ні від­мін­нос­ті в ак­цен­тах. Со­ці­а­ліс­тич­но-ко­му­ніс­тич­ні вісь го­дує жертв обі­цян­ка­ми до­сяг­ти до­стат­ку, ма­те­рі­я­ль­н­о­го ком­фор­ту та без­пе­ки у не­ви­зна­че­но­му май­бут­ньо­му. Фа­шис­т­сь­ко-на­цис­т­сь­ка вісь зне­ва­жає ма­те­рі­аль­ний ком­форт і без­пе­ку та зве­ли­чує ду­хов­ний обо­в'я­зок не­ви­зна­че­н­о­го ро­ду, служ­бу й за­во­ю­ван­ня. Со­ці­а­ліс­тич­но-ко­му­ніс­тич­на вісь про­по­нує сво­їм жер­т­вам при­мар­ний со­ці­аль­ний іде­ал. Фа­шис­т­сь­ко-на­цис­т­сь­ка вісь про­по­нує ли­ше до­ві­ль­ні ба­лач­ки про не­ви­зна­че­ні фор­ми ра­со­вої або на­ці­о­наль­ної „ве­ли­чі“. Со­ці­а­ліс­тич­но-ко­му­ніс­тич­на вісь пр­о­го­ло­шує гран­ді­оз­ний еко­но­міч­ний план, від як­о­го що­ро­ку до­во­ди­ть­ся від­мов­ля­ти­ся. Фа­шис­т­сь­ко-на­цис­т­сь­ка вісь ли­ше зве­ли­чує лі­дер­с­т­во — лі­дер­с­т­во без ме­ти, пр­огра­ми і на­прям­ка — ли­ше вла­ду за­ра­ди вла­ди.

Та­ке про­ти­с­тав­лен­ня дає вра­жен­ня, що на­справ­ді ці сис­те­ми не ві­д­різ­ня­ю­ть­ся. Адже на­віть так зва­ні від­мін­нос­ті в ак­цен­тах ви­гля­да­ють ду­же при­мар­ни­ми, особ­ли­во ко­ли зга­да­ти, що на­цис­ти пре­крас­но справ­ля­ли­ся з по­с­та­нов­кою со­ці­я­ль­но-еко­но­міч­ної ме­ти очи­щ­ен­ня „жит­тє­в­о­го про­с­то­ру“ від „не­пов­но­цін­них рас“, що ма­ло при­зве­с­ти до ціл­ком уяв­н­о­го со­ці­аль­н­о­го іде­а­лу бла­го­по­луч­чя і про­цві­тан­ня „ви­щої ра­си“, а, з ин­ш­о­го бо­ку, ко­му­ніс­там не­п­ога­но вда­ва­ло­ся іґ­но­ру­ва­ти „тим­ча­со­ві ма­те­рі­я­ль­ні нега­раз­ди“ за­ра­ди „світ­л­о­го майм­бут­нь­о­го“, про­слав­ля­ти му­д­рість лі­де­рів, „ін­тер­на­ці­о­наль­ний борг“ і служ­бу „спра­ві про­ле­та­рі­я­ту“. Ну а за­мість ра­со­вої ве­ли­чі ко­му­ніс­ти ви­ко­рис­то­ву­ють кла­со­ву.

Але на­справ­ді від­мін­ність між ци­ми то­та­лі­тар­ни­ми на­прям­ка­ми є. І во­на не та­ка по­зір­на, як зда­є­ть­ся на пер­ший погляд. Ця різ­ни­ця, на мою ду­м­ку, як­раз і по­ля­гає у від­мін­нос­ті між ра­сою (на­ці­єю) і кла­сом. Хо­ча на прак­ти­ці ра­со­вим або кла­со­вим во­р­о­гом за не­об­хід­нос­ті мож­на при­зна­чи­ти будь-ко­го, іде­о­л­огіч­на спря­мо­ва­ність грає ви­рі­шаль­ну роль.

Що та­ке во­ро­жа ра­са? Це всь­о­го ли­ше до­ві­ль­но об­ра­на група „чу­жих“ — це мо­жуть бу­ти жи­ди єв­реї, ци­га­ни ро­ми, нег­ри чор­ні, або й усі ра­зом. До чо­го зво­ди­ть­ся бо­ро­ть­ба „за ра­су“? У гір­шо­му ви­пад­ку до ге­но­ци­ду — ви­ни­щ­ен­ня ці­лих на­ро­дів. По­при те, що це є аб­со­лют­но негу­ман­ним ак­том, ні­ч­о­го но­в­о­го в цьо­му пла­ні (ок­рім хі­ба мас­ш­та­бів) фа­шизм не привніс. Всю іс­то­рію, яку ми мо­же­мо про­с­лід­ку­ва­ти, лю­ди са­ме цим і за­й­ма­ли­ся — вби­ва­ли, ви­ни­щу­ва­ли і на­віть їли сво­їх су­сі­дів за те, що во­ни мо­ли­ли­ся не тим богам, ма­ли не та­кий ко­лір шкі­ри, го­во­ри­ли не та­кою мо­вою — і на­віть про­с­то так, бо ду­же хо­ті­ло­ся! А ко­ли ду­же хо­че­ть­ся вби­ти су­сі­да, то при­від зав­жди знай­де­ть­ся...

Але по­нят­тя кла­су — точ­ні­ше „кла­су ек­сп­лу­а­та­то­рів“ — це но­віт­нє по­нят­тя. Бо­ро­ть­ба про­ти цьо­го кла­су — це бо­ро­ть­ба про­ти лю­дей, які ма­ють. Від­по­від­но бо­ро­ть­бу ве­дуть ті, хто не має. У чо­му тут прин­ци­по­ва від­мін­ність від бо­ро­ть­би про­ти ин­шої ра­си? Від­мін­ність у то­му, що до лю­дей, які щось ма­ють, ав­то­ма­тич­но на­ле­жать всі ті, хто при­но­сить най­біль­шу ко­ристь ин­шим.

Це, зви­чай­но, не озна­чає, що всі влас­ни­ки є най­ко­рис­ні­ши­ми чле­на­ми суспі­ль­с­т­ва, але най­ко­рис­ні­ші, як пра­ви­ло, ста­ють влас­ни­ка­ми. Про­с­то то­му, що суспі­ль­с­т­во, яке не ці­нує і не ви­на­го­ро­джує ко­рис­ність іс­ну­ва­ти не мо­же. Отож бо­ро­ть­ба про­ти „кла­су ек­сп­лу­а­та­то­рів“ — це зав­жди бо­ро­ть­ба про­ти най­ко­рис­ні­ших чле­нів суспі­ль­с­т­ва. Від­по­від­но спи­ра­ти­ся в цій бо­ро­ть­бі ко­му­ніс­ти мо­жуть ли­ше на най­нік­чем­ні­ших йо­го чле­нів — люм­пе­нів. От­же ко­му­ніс­тич­на бо­ро­ть­ба — це вже не бо­ро­ть­ба про­ти групи лю­дей за яко­юсь до­ві­ль­ною озна­кою. Ця озна­ка ціл­ком ви­зна­че­на — ко­рис­ність. Ко­му­ніс­тич­на бо­ро­ть­ба — це бо­ро­ть­ба лю­дей нік­чем­них про­ти лю­дей ко­рис­них: най­та­ла­но­ви­ті­ших, най­пра­цьо­ви­ті­ших, най­від­по­ві­даль­ні­ших — і це те го­лов­не, що ві­д­різ­няє ко­му­но­фа­шизм від усіх ин­ших ти­пів фа­шиз­му.

Тен­ден­ція вся­кої ко­му­ніс­тич­ної бо­ро­ть­би — це ви­ни­щ­ен­ня всіх, хто є ко­рис­ним для суспі­ль­с­т­ва. Ви­ни­щ­ен­ня кра­щих йо­го пред­став­ни­ків. Як­що на­цис­ти ви­ни­щу­ва­ли ли­ше цвіт єв­рей­с­т­ва, ли­ша­ю­чи при цьо­му жи­ви­ми най­кра­щих пред­став­ни­ків „арі­йсь­кої ра­си“, то ко­му­ніс­ти ви­ни­щу­ва­ли най­кра­щих не­за­леж­но від то­го, яку фор­му но­са во­ни ма­ли чи якою мо­вою роз­мов­ля­ли. То­му ко­му­ніс­тич­ний ге­но­цид — це не про­с­то зло­чин про­ти лю­дя­но­сти. Це зло­чин про­ти біо­л­огії: це ан­ти­се­лек­ція — ці­ле­спря­мо­ва­ний від­бір у люд­сь­кій попу­ля­ції най­гір­ших. І пло­ди ці­єї ан­ти­се­лек­ції ми по­жи­на­є­мо вже сь­о­год­ні...

Далі...