Абсолютне зло

В Айн Ренд є цікаве порівняння фашистів і комуністів:

Основною характеристикою соціалізму (і комунізму) є суспільна власність засобів виробництва, а отже — скасування приватної власности. Правом власности є право користуватися і розпоряджатися. За фашизму, люди зберігають видимість або вдають існування приватної власности, проте уряд зберігає повну владу над її використанням і можливістю розпоряджатися...

За фашизму громадянам залишають обов'язки, що випливають з володіння власністю, без свободи дії і без жодної переваги від володіння. При соціалізмі, урядо́ві чиновники набувають усіх переваг володіння без будь-яких обов'язків, позаяк формально цим майном вони не володіють, а лише мають право користування — принаймні до наступної чистки. В усякому разі, урядо́ві чиновники отримують економічну, політичну та законну владу над життям і смертю громадян...

В обох системах, жертовність застосовується як магічна, безальтернативна відповідь на будь-яку кризу, а „суспільне благо“ стає вівтарем для заклання жертв. Проте є стилістичні відмінності в акцентах. Соціалістично-комуністичні вісь годує жертв обіцянками досягти достатку, матеріяльного комфорту та безпеки у невизначеному майбутньому. Фашистсько-нацистська вісь зневажає матеріальний комфорт і безпеку та звеличує духовний обов'язок невизначеного роду, службу й завоювання. Соціалістично-комуністична вісь пропонує своїм жертвам примарний соціальний ідеал. Фашистсько-нацистська вісь пропонує лише довільні балачки про невизначені форми расової або національної „величі“. Соціалістично-комуністична вісь проголошує грандіозний економічний план, від якого щороку доводиться відмовлятися. Фашистсько-нацистська вісь лише звеличує лідерство — лідерство без мети, програми і напрямка — лише владу заради влади.

Таке протиставлення дає враження, що насправді ці системи не відрізняються. Адже навіть так звані відмінності в акцентах виглядають дуже примарними, особливо коли згадати, що нацисти прекрасно справлялися з постановкою соціяльно-економічної мети очищення „життєвого простору“ від „неповноцінних рас“, що мало призвести до цілком уявного соціального ідеалу благополуччя і процвітання „вищої раси“, а, з иншого боку, комуністам непогано вдавалося іґнорувати „тимчасові матеріяльні негаразди“ заради „світлого маймбутнього“, прославляти мудрість лідерів, „інтернаціональний борг“ і службу „справі пролетаріяту“. Ну а замість расової величі комуністи використовують класову.

Але насправді відмінність між цими тоталітарними напрямками є. І вона не така позірна, як здається на перший погляд. Ця різниця, на мою думку, якраз і полягає у відмінності між расою (нацією) і класом. Хоча на практиці расовим або класовим ворогом за необхідності можна призначити будь-кого, ідеологічна спрямованість грає вирішальну роль.

Що таке ворожа раса? Це всього лише довільно обрана група „чужих“ — це можуть бути жиди євреї, цигани роми, негри чорні, або й усі разом. До чого зводиться боротьба „за расу“? У гіршому випадку до геноциду — винищення цілих народів. Попри те, що це є абсолютно негуманним актом, нічого нового в цьому плані (окрім хіба масштабів) фашизм не привніс. Всю історію, яку ми можемо прослідкувати, люди саме цим і займалися — вбивали, винищували і навіть їли своїх сусідів за те, що вони молилися не тим богам, мали не такий колір шкіри, говорили не такою мовою — і навіть просто так, бо дуже хотілося! А коли дуже хочеться вбити сусіда, то привід завжди знайдеться...

Але поняття класу — точніше „класу експлуататорів“ — це новітнє поняття. Боротьба проти цього класу — це боротьба проти людей, які мають. Відповідно боротьбу ведуть ті, хто не має. У чому тут принципова відмінність від боротьби проти иншої раси? Відмінність у тому, що до людей, які щось мають, автоматично належать всі ті, хто приносить найбільшу користь иншим.

Це, звичайно, не означає, що всі власники є найкориснішими членами суспільства, але найкорисніші, як правило, стають власниками. Просто тому, що суспільство, яке не цінує і не винагороджує корисність існувати не може. Отож боротьба проти „класу експлуататорів“ — це завжди боротьба проти найкорисніших членів суспільства. Відповідно спиратися в цій боротьбі комуністи можуть лише на найнікчемніших його членів — люмпенів. Отже комуністична боротьба — це вже не боротьба проти групи людей за якоюсь довільною ознакою. Ця ознака цілком визначена — корисність. Комуністична боротьба — це боротьба людей нікчемних проти людей корисних: найталановитіших, найпрацьовитіших, найвідповідальніших — і це те головне, що відрізняє комунофашизм від усіх инших типів фашизму.

Тенденція всякої комуністичної боротьби — це винищення всіх, хто є корисним для суспільства. Винищення кращих його представників. Якщо нацисти винищували лише цвіт єврейства, лишаючи при цьому живими найкращих представників „арійської раси“, то комуністи винищували найкращих незалежно від того, яку форму носа вони мали чи якою мовою розмовляли. Тому комуністичний геноцид — це не просто злочин проти людяности. Це злочин проти біології: це антиселекція — цілеспрямований відбір у людській популяції найгірших. І плоди цієї антиселекції ми пожинаємо вже сьогодні...

Далі...