Майдан у Мюнхені

На час Мюн­хен­сь­кої кон­фе­рен­ції зі­брав­ся май­дан, на який з'­їха­ли­ся ук­ра­їн­ці з усі­єї Ні­меч­чи­ни і при­лег­лих кра­їн. Я при­їхав ли­ше в су­бо­ту і, по­ду­мав­ши, що встиг­ну по­їс­ти й по­се­ли­ти­ся в го­те­лі до то­го, як поч­не­ть­ся ос­нов­на пр­огра­ма, пропус­тив ви­ступи Яце­ню­ка й Клич­ка, а та­кож По­ро­шен­ка. Втім, я про це не жал­кую, бо на­в­ряд чи во­ни щось но­ве там ска­за­ли. За­те на най­ці­ка­ві­ше я встиг: я ба­чив ан­ти­май­дан у Мюн­хе­ні!

Ан­ти­май­дан у Мюн­хе­ні

Де­сь о тре­тій з'я­ви­ла­ся ве­ли­че­з­на кіль­кість по­лі­ції, яка від­го­ро­ди­ла про­спект, по яко­му пі­шли ні­ме­ць­кі фа­шис­ти (ті, які не за­бо­ро­не­ні в цій кра­ї­ні). Що­прав­да ос­нов­ну ува­гу ні­ме­ць­кі ті­туш­ки при­ді­ля­ли Си­рії, але щось і в наш бік кри­ча­ли. Ос­кіль­ки кри­ча­ли во­ни по-ні­ме­ць­ки, я не зро­зу­мів. За­те на­оч­но по­ба­чив від­мін­ність між ні­ме­ць­кою по­лі­ці­єю, яка за­хи­щає мир­них де­мон­с­т­ран­тів від ви­род­ків, й ук­ра­їн­сь­кою му­с­ор­сь­кою бан­дою, яка їх ви­ко­рис­то­вує для ка­раль­них ак­цій. Єди­не, що не­при­єм­но вра­зи­ло, — це кіль­кість ці­єї чер­во­ної за­ра­зи в Мюн­хе­ні. Їх бу­ло на­ба­га­то біль­ше, ніж нас.

Ук­ра­їн­ці, як зав­жди, гра­ли від обо­ро­ни. Ор­га­ні­за­то­ри по­всяк­час роз­ка­зу­ва­ли, як важ­ли­во «не допус­ти­ти про­во­ка­цій» і які гас­ла є по­літ­ко­рек­т­ни­ми. Ну, я ро­зу­мію, що нім­ці ма­ють ком­п­лек­си, по­в'я­за­ні з на­циз­мом, але, по-мо­є­му, вар­то бу­ло б та­кож на­га­да­ти нім­цям, що зло­чин­ця­ми ко­му­но­фа­шис­тів вва­жа­ють не на­цис­ти, а всі по­ряд­ні лю­ди. І при­най­м­ні один пла­кат про те, що ко­му­ня­ки гір­ші за на­цис­тів зро­би­ти бу­ло б не зле...

Май­дан у Мюн­хе­ні

Ба­чив та­кож ви­ступ Єв­ге­нії Ти­мо­шен­ко, який ме­ні, до ре­чі, спо­д­об­ав­ся. По-пер­ше, во­на го­во­ри­ла ко­рот­ко і по су­ті, а по-дру­ге, го­во­ри­ла біль­ше не про се­бе й ма­тір, а про на­род Ук­ра­ї­ни та йо­го ін­те­ре­си. Це се­ред ук­ра­їн­сь­ких по­лі­ти­ків рід­кість. І за­ла­му­ва­ла ру­ки від не­р­ву­ван­ня теж, на­чеб­то, щи­ро...

Сер­гій Ко­ба був єди­ним, хто ви­ступав ці­ка­во, по­при те, що яв­но не звик до про­мов. Ме­ні спо­д­об­ав­ся зміст — він пра­ви­ль­но по­чав впли­ва­ти на гро­мад­сь­ку ду­м­ку нім­ців, роз­ка­зу­ю­чи про те, що на­ші ді­ди до­по­м­ог­ли їм по­до­ла­ти на­цизм, а те­пер, мов­ляв, їх­ня чер­га. Ну, про ді­дів, за­вдя­ки яким у то­му чис­лі ні­ме­ць­кі ті­туш­ки ма­ють ор­га­ні­за­цію, я б не ду­же зга­ду­вав, але про то­та­лі­та­ризм, який нім­ці від­чу­ли на влас­ній шку­рі, — це був справ­ді хо­ро­ший ора­тор­сь­кий при­йом!

Марш со­лі­дар­нос­ти

Ду­же пра­ви­ль­но та­кож — і тут уже за­слу­га ор­га­ні­за­то­рів, — що всі ви­ступи пе­ре­кла­да­ли­ся ні­ме­ць­кою. На жаль, у зво­рот­но­му на­прям­ку пе­ре­кла­ду не бу­ло, то­му ви­ступи ні­ме­ць­ких по­лі­ти­ків (а та­кож звер­нен­ня до них, які бу­ли зроб­ле­ні ли­ше ні­ме­ць­кою мо­вою) я не зро­зу­мів. Хо­ча що там ро­зу­мі­ти — і так усе яс­но...

На­при­кін­ці пр­огра­ми був ви­ступ Рус­ла­ни, яка дов­го роз­по­ві­да­ла про се­бе, про се­бе на май­да­ні, про те, як на неї го­ту­є­ть­ся за­мах, і як во­на не бо­ї­ть­ся, і про що во­на ду­ма­ла, і чим во­на за­й­ма­ла­ся там і тут, і, зви­чай­но ж, про те, як во­на до­сі не мо­же по­ві­ри­ти... Ді­аг­ноз: нар­цисизм у тер­мі­наль­ній ста­дії. А, ну, ще во­на по­спі­ва­ла, ди­ко по­тан­цю­ва­ла і на­в­чи­ла лю­дей пра­ви­ль­но ма­ха­ти ліх­та­ри­ка­ми. Ду­маю, ме­ди­ци­на вже без­си­ла, але свис­ті­ти я на неї не став. По-пер­ше, я лю­ди­на куль­тур­на, по-дру­ге, мо­же во­на ко­гось у Ні­меч­чи­ні пе­ре­ко­нає щось зро­би­ти. Зреш­тою, все, що нам на ко­ристь, — то є доб­ре.

Уве­че­рі ми сі­ли на львів­сь­ке мет­ро і по­їха­ли в ук­ра­їн­сь­ку до­мів­ку, де нас по­час­ту­ва­ли тра­ди­ці­й­ним бор­щ­ем з кро­ви ро­сі­йсь­ко­мов­них не­мов­лят. По не­ді­лях піс­ля служ­би во­ни ще й ва­ре­ни­ки го­ту­ють, але на ва­ре­ни­ки я не встиг, бо при­йшов піз­но піс­ля хо­ди цен­т­ром міс­та. На мою ду­м­ку, це був не­вда­лий ви­бір дня для та­к­о­го за­хо­ду. То­му що по не­ді­лях нім­ці си­дять удо­ма (або хо­дять у цер­кву). Отож по­ба­чи­ли нас в ос­нов­но­му ино­зем­ні ту­рис­ти. Втім, ма­буть, го­лов­ним є все-та­ки ін­фор­ма­ці­й­ний при­від. Да­лі вже ма­ють пра­цю­ва­ти жур­на­ліс­ти...

Далі...