На час
Мюнхенської конференції зібрався майдан, на який з'їхалися українці з усієї Німеччини і прилеглих країн. Я приїхав лише в суботу і, подумавши, що встигну поїсти й поселитися в готелі до того, як почнеться основна програма, пропустив
виступи Яценюка й Кличка, а
також Порошенка. Втім, я про це не жалкую, бо навряд чи вони щось нове там сказали. Зате на найцікавіше я встиг: я бачив антимайдан у Мюнхені!
Десь о третій з'явилася величезна кількість поліції, яка відгородила проспект, по якому пішли німецькі фашисти (ті, які не заборонені в цій країні). Щоправда основну увагу німецькі тітушки приділяли Сирії, але щось і в наш бік кричали. Оскільки кричали вони по-німецьки, я не зрозумів. Зате наочно побачив відмінність між німецькою поліцією, яка захищає мирних демонстрантів від виродків, й українською мусорською бандою, яка їх використовує для каральних акцій. Єдине, що неприємно вразило, — це кількість цієї червоної зарази в Мюнхені. Їх було набагато більше, ніж нас.
Українці, як завжди, грали від оборони. Організатори повсякчас розказували, як важливо «не допустити провокацій» і які гасла є політкоректними. Ну, я розумію, що німці мають комплекси, пов'язані з нацизмом, але, по-моєму, варто було б також нагадати німцям, що злочинцями комунофашистів вважають не нацисти, а всі порядні люди. І принаймні один плакат про те, що комуняки гірші за нацистів зробити було б не зле...
Бачив також виступ Євгенії Тимошенко, який мені, до речі, сподобався. По-перше, вона говорила коротко і по суті, а по-друге, говорила більше не про себе й матір, а про народ України та його інтереси. Це серед українських політиків рідкість. І заламувала руки від нервування теж, начебто, щиро...
Сергій Коба був єдиним, хто виступав цікаво, попри те, що явно не звик до промов. Мені сподобався зміст — він правильно почав впливати на громадську думку німців, розказуючи про те, що наші діди допомогли їм подолати нацизм, а тепер, мовляв, їхня черга. Ну, про дідів, завдяки яким у тому числі німецькі тітушки мають організацію, я б не дуже згадував, але про тоталітаризм, який німці відчули на власній шкурі, — це був справді хороший ораторський прийом!
Дуже правильно також — і тут уже заслуга організаторів, — що всі виступи перекладалися німецькою. На жаль, у зворотному напрямку перекладу не було, тому виступи німецьких політиків (а також звернення до них, які були зроблені лише німецькою мовою) я не зрозумів. Хоча що там розуміти — і так усе ясно...
Наприкінці програми був виступ Руслани, яка довго розповідала про себе, про себе на майдані, про те, як на неї готується замах, і як вона не боїться, і про що вона думала, і чим вона займалася там і тут, і, звичайно ж, про те, як вона досі не може повірити... Діагноз: нарцисизм у термінальній стадії. А, ну, ще вона поспівала, дико потанцювала і навчила людей правильно махати ліхтариками. Думаю, медицина вже безсила, але свистіти я на неї не став. По-перше, я людина культурна, по-друге, може вона когось у Німеччині переконає щось зробити. Зрештою, все, що нам на користь, — то є добре.
Увечері ми сіли на львівське метро і поїхали в українську домівку, де нас почастували традиційним борщем з крови російськомовних немовлят. По неділях після служби вони ще й вареники готують, але на вареники я не встиг, бо прийшов пізно після ходи центром міста. На мою думку, це був невдалий вибір дня для такого заходу. Тому що по неділях німці сидять удома (або ходять у церкву). Отож побачили нас в основному иноземні туристи. Втім, мабуть, головним є все-таки інформаційний привід. Далі вже мають працювати журналісти...
Нема коментарів
Дописати коментар