— Знову ти, ледащо, лежиш і цілий день кіно дивишся!
— Але, мамо, я ж кінокритик!
(анекдот)
— Але, мамо, я ж кінокритик!
(анекдот)
Переглянув сьогодні „найпотужнішу стрічку року“, що здобула аж три премії в Каннах. Можу сказати, що сюжет, хоч це й нетипово для українського кіна, є досить реалістичним: показано школу, головні герої — учні. Дівчатка — повії, хлопчики — дрібні-бандити. Тему українських педагогів, на жаль, розкрито не повністю — бачимо по суті лише одного трудовика-сутенера, який, до того ж, майже не бухає. Попри це, на жаль, боюся, що иноземний глядач не зрозуміє, що фільм зовсім не про якісь там соціяльні низи, а про відносно успішних в Україні людей, якими є бандити. Адже терпіли, яких вони грабують і калічать, живуть значно гірше.
Окремо хочу подякувати пану Слабошпицькому за чудову творчу знахідку — глухонімий фільм. Якби мені довелося ці дві години ще й чути постійні матюки та блатні пісні, що їх в Україні називають шансоном, то я, либонь, не подужав би переглянути цю стрічку повністю. Також автору вдалося передати загальний настрій, яким він є від життя в Україні, — навіть сцени сексу виглядають гидко, попри те, що акторка є доволі гарною. Мабуть, буду рекомендувати, якщо раптом хтось з иноземців попросить відкоментувати черговий брехливий кліп про потенціал.
Що стосується тих небагатьох осіб, які живуть в Україні і ще не втратили людську подобу, переглядати не рекомендую. По-перше, якщо вам хочеться правдивих уражень, не треба гаяти дві години — можете зайти на великій перерві в туалет будь-якої загальноосвітньої школи (тільки не зразкових ліцеїв, звісно), прогулятися ввечері великою вулицею міста, або піти до сільського
Можна порекомендувати стрічку хіба що емігрантам, які вже підзабули своє життя на Батьківщині, або тим, яких батьки успішно оберігали від того життя і вчасно вивезли з України в досить юному віці. Особисто в мене спогади ще живі, хоч я вже майже десять років живу на волі — отож переглядати вдруге не планую...
+100500.
ВідповістиВидалити