Крути

По­ди­вив­ся фільм «Кру­ти 1918». Що спо­д­об­а­ло­ся, то це, влас­не, ос­нов­ний сю­жет про пе­ре­тво­рен­ня сту­ден­ти­ка-па­ци­фіс­та на сол­да­та-ге­роя — са­ме те, що я дав­но хо­тів по­ба­чи­ти: ви­шкіл, роз­ст­ріл мос­ка­лів з ку­ле­ме­та і з гар­не­нь­ким доб­и­ван­ням шаб­ля­ми, ко­ли за­кін­чу­ю­ть­ся на­бої, не­злам­ний дух, ге­ро­їч­на смерть, гір­ке по­вер­нен­ня в Ки­їв у не­пов­но­му скла­ді... Ду­же на­т­х­нен­не за­кін­чен­ня, де той са­мий ак­тор грає сол­да­та, що в на­ші дні гор­тає зо­ши­та св­о­го пред­ка, а від­так їде з Крут би­ти мос­ка­лів уже на Дон­ба­сі, сим­вол без­с­мер­тя Ге­роя і на­д­ії на ос­та­точ­не очи­щ­ен­ня пла­не­ти від мос­ков­сь­кої по­ше­с­ти.

На мою ду­м­ку, цим і слід бу­ло об­ме­жи­ти­ся. А ще кра­ще — більш відвер­то роз­кри­ти не­об­хід­ність як­най­швид­шо­го спа­лен­ня Мос­к­ви і на­в­ко­лиш­ніх про­він­цій. Бо це до­сі не­оче­вид­но на­віть де­ко­му в Ук­ра­ї­ні — не те що за її ме­жа­ми! Особ­ли­во в між­на­род­ний про­кат за­раз тре­ба по­біль­ше мос­ков­сь­кої кро­ви та те­ль­бу­хів!

А от на­що бу­ло ту­ли­ти в сце­на­рій то­го Гру­шев­сь­к­о­го я не ро­зу­мію. Де Гру­шев­сь­кий, а де Кру­ти?! Да­лі шпи­гу­ни, якісь про­во­ка­то­ри, по­лі­тич­ні роз­кла­ди... По-пер­ше, це нуд­но. А по-дру­ге, як­що вже хо­че­ть­ся та­ке зні­ма­ти, то ро­би­ти це тре­ба пра­ви­ль­но: на­при­клад, у фор­ма­ті мі­ні-се­рі­я­лу. Бо за 110 хви­лин по­дії бу­ло на­стіль­ки зіж­ма­ка­но, що зро­зу­мі­ти їх мо­жуть ли­ше ті, хто ду­же доб­ре знає цей епі­зод іс­то­рії. Про­те та­ким лю­дям му­ля­ють яв­ні іс­то­рич­ні хи­би. По-мо­є­му, на­віть Му­рав­йо­ва по­ка­за­но за­ба­га­то — я би об­ме­жив­ся епі­зо­дом, ко­ли він дзво­нить на стан­цію Кру­ти. А вже не­до­лу­гий лю­бов­ний три­кут­ник, та ще й з оби­ран­ням тіс­те­чок — то це про­с­то огид­но! За­ува­жу, до ре­чі, що ві­де­о­ряд у клі­пі «Сте­жеч­ка» ду­же си­ль­но кон­т­рас­тує з від­по­від­ним епі­зо­дом у фі­ль­мі...

Далі...