Подивився минулорічних «Паразитів». Фільм має дуже цікаві паралелі з «Машиною часу» Герберта Велза, які, я думаю, зовсім не випадкові. В обох творах маємо наївних аристократів-елоїв, що мешкають згори, під сонцем, що повсякчас підкреслюється в різних, на перший погляд, незначних епізодах фільму. З иншого боку, внизу, у нетрях мешкають розумніші та хитріші морлоки-пролетарі, обслуга. Проте в майбутньому, куди потрапляє Мандрівник у Часі, це вже два окремих похідних від людини види, що виникли, за припущенням, через соціяльне розшарування. У фільмі показано, як може відбувається така еволюційна трансформація у наш час.
Тут є дуже цікаві доповнення і, певною мірою, полеміка з інтерпретацією цього процесу, що її дав Мандрівник у Часі. Якщо той спілкується з елоями та робить спробу зрозуміти загальну картину світоустрою, передусім соціяльного, який, відповідно до марксистського вчення, і визначає еволюцію людини, то в фільмі головним героєм є саме пролетар, який не намагається розуміти, як і чому все влаштовано саме так, а просто бореться за екологічну нішу. Корейське культурне тло, що, очевидно, дуже відрізняється від англійського, тільки підкреслює наскільки несуттєвими є культурні відмінності, коли їх порівняти з біологічними законами.
Окреслення нової екологічної ніші для «паразита» — це, на мою думку, найбільш цікава ідея фільму — куди там Френку Герберту! Ніша, доволі неочевидним способом створена двома досягненнями останніх десятиріч: наочною революцією, що відбулася з засобами комунікації, та непомітною революцією агропромисловости, що призвела до надлишку харчів. Мабуть, Велзу було би важко уявити, що люди можуть не помічати, як зникає їжа з їхнього холодильника, але якби йому сказали, що пролетарі майбутнього зможуть успішно працювати репетиторами в аристократів (або їхніх дітей), думаю, він би просто не повірив!
Також цікавим, на мою думку, є співвідношення усвідомлених дій і подальших наслідків, які призводять до біологічного розділення на морлоків та елоїв. Мандрівник у Часі вважає, що саме соціяльні чинники поступово витискають пролетарів з поверхні землі. Відтак вони пристосовуються до життя під землею; якось непомітно їм стає некомфортно на поверхні, а вже потім вони знаходять для себе новий харчовий ресурс — елоїв, що лишилися нагорі. Перехід до харчування елоями — це усвідомлений акт, одна з останніх раціональних дій, що викликана браком їжі під землею. У фільмі ми бачимо все навпаки: між соціяльним становищем, що тримає їх внизу, і новою екологічною нішею, яка дозволяє їм мати їжу й бачити сонце, принаймні иноді, пролетарі досить свідомо обирають останнє. А от вбивство елоя відбувається абсолютно ірраціонально і, на перший погляд, взагалі безглуздо: через образу, зокрема, за те, що аристократ гидує чужорідним запахом.
Запах, до речі, — це теж дуже тонке і досить сучасне спостереження про видоутворення складних організмів, що починається саме з мікробіоти, від якої залежить запах. Отже, ми бачимо цілком досліджену послідовність, про яку неможливо було написати сто років тому: свідомий перехід від соціяльного низу до нової паразитарної екологічної ніші, яка відтак і визначатиме напрямок еволюції нового виду. Боротьба, цілком біологічна, за цю нішу теж показана в усій красі, дотепно і без зайвого моралізаторства. По-моєму, Оскарів дали цілком заслужено.
Тут є дуже цікаві доповнення і, певною мірою, полеміка з інтерпретацією цього процесу, що її дав Мандрівник у Часі. Якщо той спілкується з елоями та робить спробу зрозуміти загальну картину світоустрою, передусім соціяльного, який, відповідно до марксистського вчення, і визначає еволюцію людини, то в фільмі головним героєм є саме пролетар, який не намагається розуміти, як і чому все влаштовано саме так, а просто бореться за екологічну нішу. Корейське культурне тло, що, очевидно, дуже відрізняється від англійського, тільки підкреслює наскільки несуттєвими є культурні відмінності, коли їх порівняти з біологічними законами.
Окреслення нової екологічної ніші для «паразита» — це, на мою думку, найбільш цікава ідея фільму — куди там Френку Герберту! Ніша, доволі неочевидним способом створена двома досягненнями останніх десятиріч: наочною революцією, що відбулася з засобами комунікації, та непомітною революцією агропромисловости, що призвела до надлишку харчів. Мабуть, Велзу було би важко уявити, що люди можуть не помічати, як зникає їжа з їхнього холодильника, але якби йому сказали, що пролетарі майбутнього зможуть успішно працювати репетиторами в аристократів (або їхніх дітей), думаю, він би просто не повірив!
Також цікавим, на мою думку, є співвідношення усвідомлених дій і подальших наслідків, які призводять до біологічного розділення на морлоків та елоїв. Мандрівник у Часі вважає, що саме соціяльні чинники поступово витискають пролетарів з поверхні землі. Відтак вони пристосовуються до життя під землею; якось непомітно їм стає некомфортно на поверхні, а вже потім вони знаходять для себе новий харчовий ресурс — елоїв, що лишилися нагорі. Перехід до харчування елоями — це усвідомлений акт, одна з останніх раціональних дій, що викликана браком їжі під землею. У фільмі ми бачимо все навпаки: між соціяльним становищем, що тримає їх внизу, і новою екологічною нішею, яка дозволяє їм мати їжу й бачити сонце, принаймні иноді, пролетарі досить свідомо обирають останнє. А от вбивство елоя відбувається абсолютно ірраціонально і, на перший погляд, взагалі безглуздо: через образу, зокрема, за те, що аристократ гидує чужорідним запахом.
Запах, до речі, — це теж дуже тонке і досить сучасне спостереження про видоутворення складних організмів, що починається саме з мікробіоти, від якої залежить запах. Отже, ми бачимо цілком досліджену послідовність, про яку неможливо було написати сто років тому: свідомий перехід від соціяльного низу до нової паразитарної екологічної ніші, яка відтак і визначатиме напрямок еволюції нового виду. Боротьба, цілком біологічна, за цю нішу теж показана в усій красі, дотепно і без зайвого моралізаторства. По-моєму, Оскарів дали цілком заслужено.
Нема коментарів
Дописати коментар