Паразити

По­ди­вив­ся ми­ну­ло­річ­них «Па­ра­зи­тів». Фільм має ду­же ці­ка­ві па­ра­ле­лі з «Ма­ши­ною ча­су» Гер­бер­та Вел­за, які, я ду­маю, зо­всім не ви­пад­ко­ві. В обох тво­рах ма­є­мо на­їв­них арис­то­к­ра­тів-ело­їв, що меш­ка­ють зго­ри, під сон­цем, що по­всяк­час під­кре­слю­є­ть­ся в різ­них, на пер­ший погляд, не­знач­них епі­зо­дах фі­ль­му. З ин­ш­о­го бо­ку, вни­зу, у не­трях меш­ка­ють ро­зу­м­ні­ші та хитрі­ші мор­ло­ки-про­ле­та­рі, об­слу­га. Про­те в май­бут­ньо­му, ку­ди по­трап­ляє Ман­д­рів­ник у Ча­сі, це вже два ок­ре­мих по­хід­них від лю­ди­ни ви­ди, що ви­ник­ли, за припу­щ­ен­ням, че­рез со­ці­я­ль­не роз­ша­ру­ван­ня. У фі­ль­мі по­ка­за­но, як мо­же від­бу­ва­є­ть­ся та­ка ево­лю­ці­й­на транс­фор­ма­ція у наш час.

Тут є ду­же ці­ка­ві до­пов­нен­ня і, пев­ною мі­рою, по­ле­мі­ка з ін­тер­пре­та­ці­єю цьо­го про­це­су, що її дав Ман­д­рів­ник у Ча­сі. Як­що той спіл­ку­є­ть­ся з ело­я­ми та ро­бить спро­бу зро­зу­мі­ти за­галь­ну кар­ти­ну сві­то­ус­т­рою, пе­ре­дусім со­ці­я­ль­н­о­го, який, від­по­від­но до мар­к­сис­т­сь­к­о­го вчен­ня, і ви­зна­чає ево­лю­цію лю­ди­ни, то в фі­ль­мі го­лов­ним ге­ро­єм є са­ме про­ле­тар, який не на­ма­га­є­ть­ся ро­зу­мі­ти, як і чо­му все влаш­то­ва­но са­ме так, а про­с­то бо­ре­ть­ся за еко­л­огіч­ну ні­шу. Ко­рей­сь­ке куль­тур­не тло, що, оче­вид­но, ду­же ві­д­різ­ня­є­ть­ся від ан­г­лі­йсь­к­о­го, тіль­ки під­кре­слює на­скіль­ки не­сут­тє­ви­ми є куль­тур­ні від­мін­нос­ті, ко­ли їх по­рів­ня­ти з біо­л­огіч­ни­ми за­ко­на­ми.

Ок­ре­с­лен­ня но­вої еко­л­огіч­ної ні­ші для «па­ра­зи­та» — це, на мою ду­м­ку, най­більш ці­ка­ва ідея фі­ль­му — ку­ди там Френ­ку Гер­бер­ту! Ні­ша, до­во­лі не­оче­вид­ним спо­со­бом ство­ре­на дво­ма до­сяг­нен­ня­ми ос­тан­ніх де­ся­ти­річ: на­оч­ною ре­во­лю­ці­єю, що від­бу­ла­ся з за­со­ба­ми ко­му­ні­ка­ції, та не­по­міт­ною ре­во­лю­ці­єю аг­ро­про­мис­ло­во­с­ти, що при­зве­ла до над­лиш­ку хар­чів. Ма­буть, Вел­зу бу­ло би важ­ко уя­ви­ти, що лю­ди мо­жуть не по­мі­ча­ти, як зни­кає їжа з їх­нь­о­го хо­ло­ди­ль­ни­ка, але як­би йому ска­за­ли, що про­ле­та­рі май­бут­нь­о­го змо­жуть успіш­но пра­цю­ва­ти ре­пе­ти­то­ра­ми в арис­то­к­ра­тів (або їх­ніх ді­тей), ду­маю, він би про­с­то не по­ві­рив!

Та­кож ці­ка­вим, на мою ду­м­ку, є спів­від­но­шен­ня ус­відом­ле­них дій і по­даль­ших на­с­лід­ків, які призво­дять до біо­л­огіч­н­о­го роз­ді­лен­ня на мор­ло­ків та ело­їв. Ман­д­рів­ник у Ча­сі вва­жає, що са­ме со­ці­я­ль­ні чин­ни­ки по­ступо­во ви­тис­ка­ють про­ле­та­рів з по­вер­х­ні зем­лі. Від­так во­ни при­сто­со­ву­ю­ть­ся до жит­тя під зем­лею; якось не­по­міт­но їм стає не­ком­фор­т­но на по­вер­х­ні, а вже по­тім во­ни зна­хо­дять для се­бе но­вий хар­чо­вий ре­сурс — ело­їв, що ли­ши­ли­ся на­го­рі. Пе­ре­хід до хар­чу­ван­ня ело­я­ми — це ус­відом­ле­ний акт, од­на з ос­тан­ніх ра­ці­о­наль­них дій, що ви­кли­ка­на бра­ком їжі під зем­лею. У фі­ль­мі ми ба­чи­мо все на­в­па­ки: між со­ці­я­ль­ним ста­но­ви­щ­ем, що три­має їх вни­зу, і но­вою еко­л­огіч­ною ні­шею, яка дозво­ляє їм ма­ти їжу й ба­чи­ти сон­це, при­най­м­ні ино­ді, про­ле­та­рі до­сить свідо­мо оби­ра­ють ос­тан­нє. А от вбив­с­т­во елоя від­бу­ва­є­ть­ся аб­со­лют­но ір­ра­ці­о­наль­но і, на пер­ший погляд, вза­га­лі без­глуз­до: че­рез об­ра­зу, зо­кре­ма, за те, що арис­то­к­рат ги­дує чу­жо­рід­ним за­па­хом.

За­пах, до ре­чі, — це теж ду­же тон­ке і до­сить сучас­не спо­сте­ре­жен­ня про ви­до­ут­во­рен­ня склад­них ор­га­ніз­мів, що по­чи­на­є­ть­ся са­ме з мік­ро­бі­о­ти, від якої за­ле­жить за­пах. От­же, ми ба­чи­мо ціл­ком до­с­лі­дже­ну по­с­лідов­ність, про яку не­мож­ли­во бу­ло на­пи­са­ти сто ро­ків то­му: свідо­мий пе­ре­хід від со­ці­я­ль­н­о­го ни­зу до но­вої па­ра­зи­тар­ної еко­л­огіч­ної ні­ші, яка від­так і ви­зна­ча­ти­ме на­пря­мок ево­лю­ції но­в­о­го ви­ду. Бо­ро­ть­ба, ціл­ком біо­л­огіч­на, за цю ні­шу теж по­ка­за­на в усій кра­сі, до­теп­но і без зай­в­о­го мо­ра­лі­за­тор­с­т­ва. По-мо­є­му, Ос­ка­рів да­ли ціл­ком за­слу­же­но.

Далі...