Спуск Інани

Здавна люди приписували природним явищам божественну волю. Так, планету Венеру уособлювала шумерська богиня Інана, яку семіти стали називати Іштар, а греки — Астартою. Грецька богиня Афродіта успадкувала багато рис від Астарти. Згодом римляни назвали її Венерою, а вже на честь неї було названо планету. Таким чином, планета Венера названа на честь римської версії грецької богині, що відповідає шумеро-аккадійській богині, що уособлює цю планету.

Міфи про Інану розповідають також про рух цієї планети, яку з Землі видно то на заході ввечері, то на сході вранці. Через це словʼяни, на відміну від шумерів, думали, що це дві різні зорі — дві сестри — Зоря Вечірня і Зоря Ранкова. Після того, як Вечірня Зоря зникає на західному обрії, через кілька днів на сході зʼявляється Зоря Ранкова. Цей день і став святом на честь Інани, або ж Іштар, яку германці називали Істар, англійською — Easter, або Великдень, якщо українською. У цей день Інана повертається з-за Сонця, зі спіднього світу, а Венера стає видимою на сході, що в 2020 році відбудеться аж у кінці червня. Але святкові календарі давно складають не астрономи, тому й Великдень святкують хто коли придумає...

Зате про деякі цікаві подробиці та відповідні ритуали, що стосуються цієї події, можна прочитати просто в оригінальному шумерському творі «Спуск Інани до спіднього світу».

З Великого Верху зосередилася вона на Великому Низі.
З Великого Верху зосередилася богиня на Великому Низі.
З Великого Верху зосередилася Інана на Великому Низі.
Моя Пані покинула небо, покинула землю, та й спустилася до спіднього світу.
Інана покинула небо, покинула землю, та й спустилася до спіднього світу...

Далі перераховуються міста й храми, що їх полишила Інана. Деякі дослідники вважають, що ці місця відповідають сузірʼям, через які проходить Венера на небі. Отож, Інана забрала всю свою сутність, щоб спуститися до куру — так шумери називали спідній світ, світ мертвих. Про мету Інани на початку нічого не сказано, щоб зберегти інтригу, але читач може здогадатися, що зібралася вона не в гості.

Взяла вона сім ме. Зібрала вона ці ме і взяла з собою. З цими ме відправилася вона в подорож.

Шумери вважали, що божествені сили втілюються в так званих ме, божествених приписах. Свої ме Інана вициганила в Енкі, Світового Океану. Як бачимо, аналогія з Афродитою, що була народжена морем, є цілком очевидною, але це инша історія. У нашій історії є перелік ме, що їх взяла з собою Інана:

Припасувала вона тюрбан, убір відкритого степу, собі на голову.
Сховала вона під волоссям свого лоба.

Яку силу має тюрбан невідомо, так само як невідомими лишається дія инших ме. Але ясно, що богиня затуляє свого лоба невипадково — бо ці слова повторено в тексті. Це дуже схоже на пересторогу, з якої ясно, що тюрбан — це не просто собі прикраса...

Повісила вона невелике лазуритове намисто собі на шию.
Припасувала вона парні підвіски собі на груди.
Загорнула вона своє тіло в палу — одяг королеви.
Нанесла вона під свої очі крем, що називався «Нехай від прийде».

Крем для очей також не є одним з ме, до того ж, з тексту не ясно, чи це черговий засіб убезпечити себе від дії своїх же ме, чи, можливо, просто реклама. Особисто я в цьому місці уявляю собі шумерський рекламний слоган: крем для очей «Нехай він прийде» — відчуй себе богинею!

Привʼязала вона пектораль, що приваблює чоловіків, собі на груди.
Наділа вона золотий обруч собі на запʼястя.
Взяла вона лазуритовий жезл з вервицею в свою руку.

Одним словом, Інана приготувалася не на шутку, і мала вигляд приблизно такий, як зображено на барельєфі.

Відправилася Інана до спіднього світу.
Служителька її, Ніншубура, відправилася слідом.
Звернулася Інана до неї, промовляючи:
«Підійди, вірна служителько Е-Ану,
Я дам тобі настанови, що їм потрібно слідувати.
Я скажу тобі щось, і це потрібно виконати.
Я спускаюся в кур, до спіднього світу.
Якщо лишуся я у спідньому світі,
Зчини лемент за мною в закинутих храмах.
Бий в барабани за мною у святилищах.
Обійди домівки богів заради мене.»

Таким чином, Інана ніби натякає, що не жде там радісної зустрічі, й узагалі може не повернутися. І каже вона служительці, що в такому разі слід діяти дуже рішуче:

Заради мене видряпай собі очі, роздери собі носа, вуха — хоч зад порви, але виконай.

Це майже дослівний переклад, що його деякі перекладачі соромʼязливо перефразовують. Насправді тут, очевидно, є ідіоматичний вираз. Можливо, вуха означають увагу, зосередження, принаймні я бачив такі переклади перших рядків цього твору: «Інана повернула вухо до куру». Порвати вуха пропонується назагал, тобто, привертати увагу всіх до того, що пані Інана пішла до куру та й не вернулася. Ну, а вираз про надривання заду, думаю, коментарів не потребує. Таким чином, пані недвозначно розпорядилися не лише язиком плескати, але також активно самостійно діяти. А робити Ніншубурі слід було от що:

Вдягнися жебрачкою і дістанься до Е-куру, дому Енліля.
Як увійдеш ти до Е-куру, дому Енліля, заволай до Енліля:
Батьку Енлілю, не дай убити твою дочку у спідньому світі.
Не дай благородний метал сплавити з брудом спіднього світу.
Не дай своєму лазуритові розколотися під ковадлом.
Не дай своєму самшитові бути порубаною гемблем.
Не дай вбити юну небесну пані у спідньому світі.

Як бачимо, Інана дуже турбується про свою дорогоцінну шкурку й зовсім не воліє лишатися в царстві мертвих назавжди. Вона також здогадується, що батечко Енліль може не поділяти її ставлення і не поспішатиме її рятувати, тому, задля певности, пропонує Ніншубурі відвідати також батька Нанну та батька Енкі. Троє батьків Інани — це насправді один батько і двоє дідусів. Хоча точно не відомо, хто з них є батьком, більшість дослідників вважає Інану дочкою Нанни і Нінґали, а Енліля та Енкі, відповідно, Інаниними дідусями. Особливу надію Інана покладала саме на останнього:

Батько Енкі, пан великомудрий, він знає про життєдайну рослину та про життєдайну воду. Він є той, хто може повернути мене до життя.

Так небесна пані підстрахувала свій зад на той випадок, якщо її подорож виявиться не такою вдалою, як вона сподівалася.

Відправилася Інана до спіднього світу.
Служителька її, Ніншубура, відправилася слідом за нею.
Сказала вона до служительки:
«Тепер іди, Ніншубуро, і будь уважною — не знехтуй настановами, що я тобі дала.»

Коли прибула Інана до палацу Ґанзер,
То сильно штовхнула двері до спіднього світу.
Вона сильно закричала перед брамою до спіднього світу:
«Відкривай, брамнику! Відкривай, Неті! Я сама і я хочу ввійти.»

З цієї частини я роблю висновок, що, по-перше, Інана добре знала куди вона йде, і як її зустрінуть, а по-друге, мешканці спіднього світу також добре знали Інану та її вдачу, і якби Інана прибула не сама, то її б могли взагалі не пустити просто з міркувань безпеки!

Неті, головний брамник спіднього світу, відповів:
«Хто ти?»
«Я Інана, яка йде на схід».
«Якщо ти Інана, яка йде на схід, то чому ти подорожуєш у землю, з якої не вертаються? Як ти наважилася іти дорогою, якою нема вороття?»

Інана відказала йому:
«Оскільки пан Ґудґалана, чоловік моєї старшої сестри, священної Ерешкіґали, помер;
Щоб виконати над ним похоронні обряди, вона влаштовує за ним пишні поминки — ось і причина.»

Щоб оцінити рівень тролінгу від Інани, яка йде на схід, треба знати, що пан Ґудґалана помер не своєю смертю — його було вбито завдяки зусиллям самої Інани. Як бачимо, сестри мали доволі непрості стосунки — та це инша історія. Проте ясно одне: Ерешкіґала, очевидно, знала кому дякувати за те, що вона стала вдовою, і на поминки Інану, напевно, не запрошувала. Принаймні Неті вирішив, що буде безпечніше, якщо він не перекаже Ерешкіґалі слова молодшої сестрички про причину її візиту.

Неті, головний брамник спіднього світу, відповів:
«Лишайся тут, Інано, я скажу моїй володарці, Ерешкіґалі.»
І сказав він їй:
«Володарко, ззовні стоїть самотнє дівча.
Це Інана, твоя сестра, і вона прибула до палацу Ґанзер.
Вона сильно штовхає двері спіднього світу.
Вона сильно кричить перед брамою до спіднього світу.
Вона полишила Е-Ану та й спустилася до спіднього світу.»

Повторення того самого тексту — це стародавній літературний прийом, який зазвичай додає урочистости, підкреслює важливість відповідної частини. Але в словах Неті, що повторюють попередні рядки, легко читається іронія.

Взяла вона сім ме. Зібрала вона ці ме і взяла з собою.
З цими ме завершила вона подорож.
Припасувала вона тюрбан, убір відкритого степу, собі на голову.
Сховала вона під волоссям свого лоба.
Повісила вона невелике лазуритове намисто собі на шию.
Припасувала вона парні підвіски собі на груди.
Загорнула вона своє тіло в палу — одяг королеви.
Нанесла вона під свої очі крем, що називався «Нехай від прийде».
Привʼязала вона пектораль, що приваблює чоловіків, собі на груди.
Наділа вона золотий обруч собі на запʼястя.
Взяла вона лазуритовий жезл з вервицею в свою руку.

Тут повторення більше схоже на опис загрози. Коли Неті описує приготування, що передували появі Інани, це виглядає як застереження про наявність зброї, з якої знято запобіжники. Саме так сприймає Ерешкіґала ці слова: прийшла молодша сестричка, озброєна і небезпечна...

Коли почула це, Ерешкіґала взялася за бік.
Вкусила вона свою губу й оцінила сказане.
Сказала вона Неті, своєму головному брамнику:
«Підійди, Неті, мій головний брамнику спіднього світу,
Не знехтуй настановами, що я дам їх тобі.»

Серйозність ситуації передано так, що Ерешкіґала звертається до Неті такими самими словами, що Інана казала Ніншубурі, коли попереджала про можливість свого неповернення. Проте в курі є спосіб, як протидіяти такому вторгененню:

Нехай сім брам спіднього світу буде замкнено. Тоді нехай кожні двері палацу Ґанзер відчиняються окремо.
І тоді, коли вона ввійде і схилиться, і залишиться без одягу, нехай її речі заберуть геть.

Хоча опис подальших подій виглядає досить ритуалізовано, як частина певного звичаю, ясно, що роззброїти Інану було не так просто.

Неті, головний брамник спіднього світу, був уважним до настанов своєї володарки.
Замкнув він сім брам спіднього світу.
Відтак відчиняв він окремо кожні двері палацу Ґанзер.
Він сказав Інані: «Давай, Інано, заходь.»

І коли Інана ввійшла, її тюрбан, убір відкритого степу, було знято з її голови.
Як так? Змирися, Інано, такий божествений порядок спіднього світу.
Інано, ти не повинна нарікати на звичаї спіднього світу.

Коли Інана ввійшла в другу браму, лазуритове намисто було знято з її шиї.
Як так? Змирися, Інано, такий божествений порядок спіднього світу.
Інано, ти не повинна нарікати на звичаї спіднього світу.

Коли Інана ввійшла в третю браму, парні підвіски було знято з її грудей.
Як так? Змирися, Інано, такий божествений порядок спіднього світу.
Інано, ти не повинна нарікати на звичаї спіднього світу.

Коли Інана ввійшла в четверту браму, пектораль, що приваблює чоловіків, було знято з її грудей.
Як так? Змирися, Інано, такий божествений порядок спіднього світу.
Інано, ти не повинна нарікати на звичаї спіднього світу.

Коли Інана ввійшла в пʼяту браму, золотий обруч було знято з її запʼястя.
Як так? Змирися, Інано, такий божествений порядок спіднього світу.
Інано, ти не повинна нарікати на звичаї спіднього світу.

Коли Інана ввійшла в шосту браму, лазуритовий жезл з вервицею було взято з її руки.
Як так? Змирися, Інано, такий божествений порядок спіднього світу.
Інано, ти не повинна нарікати на звичаї спіднього світу.

Коли Інана ввійшла в сьому браму, пала — одяг королеви — було знято з її тіла.
Як так? Змирися, Інано, такий божествений порядок спіднього світу.
Інано, ти не повинна нарікати на звичаї спіднього світу.

Коли вона схилилася й лишилася без одягу, її речі забрали геть.

Заради більшого драматизму, ми дізнаємося про наміри Інани в кульмінації твору.

Хотіла змусити вона сестру свою Ерешкіґалу зійти з її трону, і сама сісти на трон замість неї.

Хоча умовний спосіб розшифрувати непросто, по-моєму, він є самоочевидним з контексту. Оскільки Інану було роззброєно, то цацкатися з нею не стали:

Ануни, сім суддів, судили її.
Вони поглянули на неї — то був погляд смерти.
Вони промовили до неї — то була промова гніву.
Вони прирікли її — то був вирок тяжкої провини.
Стала нещасна трупом, і повісили труп на гак.

Як бачимо, на відміну від нашого, у спідньому світі діє верховенство права та розділення гілок влади. Але це ще не кінець історії...

Як минуло три дні і три ночі, служителька її, Ніншубура, не забула її накази, не знехтувала її настановами.
Зчинила вона лемент за нею в її закинутих храмах. Била в барабани за нею в святилищах. Обійшла домівки богів заради неї...

Ніншубура виконала накази Інани, але ані Енліль, ані Нанна, не допомогли Інані. Ось яка була реакція Енліля:

У гніві батько Енліль відповів Ніншубурі:
«Зажадала моя дочка Великого Верху, і зажадала вона також Великого Низу.
Зажадала Інана Великого Верху, і зажадала вона також Великого Низу.
Не слід жадати ме спіднього світу.
Позаяк хто отримує їх, повинен лишитися в спідньому світі.
Діставшись того місця, не можна повернутися нагору.»

Те саме сказав і Нанна, проте Енкі, як завжди, був поблажливий:

Батько Енкі відповів Ніншубурі:
«Що моя дочка вчинила? Я за неї хвилююся.
Що Інана вчинила? Я за неї хвилююся.
Що володарка земель вчинила? Я за неї хвилююся.
Що служителька Ану вчинила? Я за неї хвилююся.»

Тоді Енкі допоміг їй.
Він виковиряв трохи бруду з-під свого нігтя і створив кур-джала.
Тоді він виковиряв трохи бруду з-під иншого нігтя і створив ґала-тура.
Кур-джару він дав життєдайну рослину.
Ґала-туру він дав життєдайної води.

Тут цікаві дві речі. По-перше, як це бог, що уособлює океан, має бруд під нігтями? Думаю, це знову ідіоматичний вираз. Ковирятися під нігтем перед тим, як створити щось, може означати зробити це нашвидкоруч. Це підтверджується тим, що створіння були одноразового використання — вони мали відправитися в кур, а назад їм було не вернутися. В усякому разі тепер я знаю, звідки пішов вираз «не пальцем роблений» — тобто не так, як кур-джала та ґала-тура. По-друге, самі назви цих створінь означають щось дуже конкретне: зокрема, кур, як ми знаємо, — це спідній світ, тобто перше створіння, якому доручено життєдайну рослину, якимось чином було повʼязано зі світом мертвих. Це цікаво порівняти з історіями про використання живої та мертвої води, яка, очевидно, використовується для відродження замість рослини, що її несе кур-джала.

Тоді батько Енкі промовив до ґала-тура та кур-джала:
Ідіть і прямуйте до спіднього світу.
Перелітайте двері, як комахи.
Прослизайте через двері, як примари.
Мати, під час пологів, Ерешкіґала,
Яка народжує дітей, лежить там...

Звідки знав Енкі про те, що Ерешкіґала саме буде народжувати? Дослідники вважають, що Ерешкіґала, яка володіє ме світу мертвих, не має здатности народити. Зате народжувати може Інана, та коли вона спустилася в кур і була там убита, здатність народжувати Ерешкіґала забрала собі. Тож Енкі цілком правильно передбачив, що Ерешкіґала не буде відкладати з народженням дітей, бо чужі ме, вони такі — сьогодні є, а завтра вже нема...

Енкі також припускав, що Ерешкіґала здогадається, що це її дід відправив по Інану, і не захоче псувати з ним стосунки. І якщо кур-джала та ґала-тура будуть чемними, то вона їм віддасть, що скажуть, навіть тіло сестри. Тому Енкі інструкує кур-джала та ґала-тура:

Вам запропонують річкової води — не приймайте її.
Вам запропонують поле з посівом — не приймайте його.
Але скажіть їй: «Дай нам труп, що висить на гаку.»
Вона скаже: «Це труп вашої королеви.»
Скажіть їй: «Хоч короля, хоч королеви, віддай його нам».
Вона віддасть вам труп, що висить на гаку.
Тоді один окропить його життєдайною рослиною, а инший — життєдайною водою.
Відтак Інана постане.

Життєдайну рослину символізує вербова гілка, яку досить покласти в воду, щоб вона пустила коріння. Тому коли вербову гілку кроплять водою, таким чином відтворюється ритуал повернення Інани до життя. Коротше кажучи, з прийдешнім святом, православні!

Однак, оскільки у світі мертвих діє розділення влади, згоди Ерешкіґали виявилося замало, щоб повернути Інану.

Сказала Ерешкіґала ґала-турі та кур-джалі:
«Заберіть свою королеву, що її було схоплено.»
Інана, за настановами Енкі, була збиралася піднятися зі спіднього світу.
Та коли Інана збиралася піднятися зі спіднього світу, то Ануни схопили її.
«Хіба хтось колись піднімався зі спіднього світу?»
«Хіба піднімався неушкодженим зі спіднього світу?»
«Якщо Інана збирається піднятися зі спіднього світу, нехай віддасть когось собі на заміну.»

Отож відродження Інани, не означає, що вона звільнилася з куру.

Отож, як полишила Інана спідній світ,
Один перед нею тримав скипетра в руках, але то був не її служитель,
Один позад неї ніс булаву на стегні, але то був не її охоронець.
Тим часом малі демони, як очерет обступили.
А великі демони, наче тином, оточили її з усіх боків.

Хто супроводжував її, хто супроводжував Інану,
Не знали їжі, не знали води, не споживали дарованого борошна, і не пили ніякого питва.
Не приймали вони дарів насолоди.
Не спізнали вони насолоди подружніх обіймів, ані ласкавих дитячих поцілунків.
Виривали вони дружину з чоловічих обіймів.
Віднімали вони сина від коліна чоловіка.
Змушували вони наречену покидати будинок свекра.

Демонам треба було віддати когось замість Інани. Це ж просто свято!

Щойно Інана піднялася зі спіднього світу,
Ніншубура кинулася до її ніг перед дверима Ґанзеру.
Була вона вкрита пилом і вдягнена в брудне вбрання.
Сказали демони Інані:
«Інано, прямуй у своє місто, а ми заберемо її назад.»
Інана відповіла демонам:
«Це моя уважна служителька, моя довірена охоронниця.
Не забула вона мої настанови, не знехтувала вона моїми наказами...»

Не віддала Ніншубуру Інана демонам, а пішли вони в Уму.

У Зіґ-кур-каґа в Умі, Шара, у своєму власному місті, кинувся до її ніг.
Він був сидів у пилюці, а вдягнений був у брудне вбрання.
Сказали демони Інані:
«Інано, прямуй у своє місто, а ми заберемо його назад.»
Інана відповіла демонам:
«Шара мій співець, мій манікюрник і мій перукар.
Як же я можу віддати його вам?..»

Не віддала вона ані Шару, ані Лулала. Так і ходила вона разом з демонами аж до рідної яблуньки...

Вони слідували за нею до великої яблуні на рівнині Кулаба.
Там був Думузід, вдягнений у розкішне вбрання і сидівший пишно на троні.
Схопили демони його там за стегна.
Сім із них вилили молоко з його маслобоєн.

Думузід — це чоловік Інани, який, як видно, не дуже горював через те, що Інана не вернулася. До речі, про те, як Інана вийшла заміж за пастуха Думузіда теж є окрема історія. А тут Інана знайшла того, кого їй було не шкода відправити до світу мертвих.

Вона поглянула на нього — то був погляд смерти.
Вона промовили до нього — то була промова гніву.
Вона прирікла його — то був вирок тяжкої провини:
«Як довго ще? Забирайте його!»
Віддала Інана Думузіда пастуха в їхні руки.

Але Думузід так просто демонам не дався.

Заридав Думузід і дуже зблід.
Хлопець здійняв свої руки до небес, до Уту:
«Уту, ти мій шуряк: через шлюб я став твоїм родичем.
Я приніс масло в дім твоєї матері.
Я приніс масло в дім Нінґали.
Перетвори мої руки на руки змія і перетвори мої ноги на ноги змія,
Так я втечу від демонів, що вони не зможуть мене втримати.»

Уту прийняв сльози Думузіда.
Думузідові демони не змогли його втримати.
Уту перетворив Думузідові руки на руки змія.
Він перетворив його ноги на ноги змія.
Думузід утік від своїх демонів.

...Думузід досить довго тікав від демонів. На жаль, ця частина твору не дуже добре збереглася. Відомо, що демони його схопили не без допомоги Інани. Але до куру він пішов не назавжди: його сестра Ґештінана домовилася з Інаною, щоб її брата відпускали з куру на пів року, погодившись у цей час відбувати там замість нього. Отак, варто делеґувати повноваження щодо перебування у спідньому світі, і незчуєшся, як у кур починають пускати й випускати кого попало...

Але сама Інана звільнилася і, схоже, що змирилася з тим, що панує лише на небі, а спідній світ залишила своїй сестрі. Інана, очевидно, повернула також і свою здатність народжувати — не просто ж так люди святкують Великдень з пасками та крашанками, що є символом плідности. Коротше кажучи, смачного, православні!

Ерешкіґала вдруге вийшла заміж. Це теж цікава історія, про те, як Нерґал спустився до куру, але скориставшись неґативним досвідом Інани, пустив у брами Ґанзеру поперед себе демонів. Тому дістався до трону Ерешкіґали, не втративши своїх ме. Але схоже, що Ерешкіґалу цікавили зовсім не ме Нерґала... В усякому разі, на відміну від Інани, він відтоді без проблем повертається зі спіднього світу разом зі своїми ме та своїми демонами. Час від часу зʼявляються вони на землі, розповсюджуючи нові пошесті, зокрема й короновіруси.

Шара теж став вельми шанованим божеством — і то не лише в Умі. Щоправда шанують його зовсім не перукарі та манікюрники. Так само, як раніше допомагав він мисливцям уполювати добру здобич, тепер він сприяє студентам успішно закінчити сесію. Тому вночі перед початком іспитів можна чути відчайдушні крики з дахів гуртожитків, що закликають: «Шаро, прийди!..»

Далі...