Час в англійській мові

Дав­но вже хо­тів на­пи­са­ти про те, як би я роз­ка­зу­вав про час, як­би ви­кла­дав ан­г­лі­йсь­ку мо­ву. Ду­маю, ко­жен, хто хоч тро­хи ви­в­чав ан­г­лі­йсь­ку, знає про те, що в ній є без­ліч так зва­них ча­сів: кіль­ка те­пе­ріш­ніх, кіль­ка ми­ну­лих, кіль­ка май­бут­ніх, а ще вся­кі май­бут­ні в ми­ну­ло­му, пер­фек­т­ні то­що. Ра­зом з ви­в­чен­ням кож­н­о­го ок­ре­м­о­го ча­су не­об­хід­но ви­в­чи­ти пра­ви­ла, ко­ли цей час вжи­ва­є­ть­ся, від­по­від­ні при­с­лів­ни­ки або уз­го­джен­ня між ос­нов­ним і пі­д­ряд­ним діє­сло­вом. Як­що це ви­в­чи­ти, кіль­ка ро­ків по­прак­ти­ку­ва­ти, то ино­ді мож­на не за­бу­ти, яку са­ме фор­му діє­сло­ва не­об­хід­но вжи­ти, а то­ді вже ви­нят­ки з пра­вил учи­ти реш­ту жит­тя...

Ме­ні зда­є­ть­ся, що та­кий під­хід мо­же бу­ти ко­рис­ним, як­що ви на­в­ча­є­те ком­пʼю­тер, або лю­ди­ну, яка вжи­ває мо­ву з ду­же про­стою сис­те­мою діє­с­лів­них форм. Або ж, при­най­м­ні, ко­ли ця сис­те­ма ду­же ві­д­різ­ня­є­ть­ся від ін­до­єв­ро­пей­сь­кої. Для чо­го так ви­кла­да­ти ук­ра­їн­цям, чия мо­ва є ін­до­єв­ро­пей­сь­кою і має на­ба­га­то більш за­плу­та­ну сис­те­му від­діє­с­лів­них форм, ли­ша­є­ть­ся для ме­не за­гад­кою. І це зо­всім не пе­ре­біль­шен­ня — не да­рем­но ук­ра­їн­ці ви­в­ча­ють ук­ра­їн­сь­ку мо­ву ве­сь шкі­ль­ний пе­рі­од, а по­тім ще тро­хи в уні­вер­си­те­ті, про­те й піс­ля то­го допут­тя нею не во­ло­ді­ють...

Для по­чат­ку слід зга­да­ти, що всі діє­сло­ва в ук­ра­їн­сь­кій мо­ві бу­ва­ють або до­ко­на­ни­ми (що по­зна­ча­ють за­вер­ше­ну дію), або не­до­ко­на­ни­ми (ко­ли дія не за­вер­ше­на). Про сис­те­ма­ти­за­цію цих  ук­ра­їн­сь­ких діє­с­лів я пи­са­ти тут не бу­ду, але, щоб бу­ло яс­но, на­скіль­ки це склад­но, до­дам, що в де­яких ви­пад­ках до­ко­на­не діє­сло­во мож­на утво­ри­ти з не­до­ко­на­н­о­го за до­по­м­о­гою префік­са, на­при­клад: ро­би­ти (не­до­ко­на­не) - зро­би­ти (до­ко­на­не), або хо­ди­ти (не­до­ко­на­не) - схо­ди­ти (до­ко­на­не). В ин­ших ви­пад­ках до­ко­на­ний і не­до­ко­на­ний від­по­від­ник ві­д­різ­ня­ю­ть­ся су­фік­са­ми: стри­ба­ти (не­до­ко­на­не) - стриб­ну­ти (до­ко­на­не), бу­ва­ти (не­до­ко­на­не) - бу­ти (до­ко­на­не). І „ви­шень­ка на тор­ті“ — у де­яких ви­пад­ках від­по­від­ни­ки про­с­то ма­ють ин­ший ко­рінь: ви­хо­ди­ти (не­до­ко­на­не) - ви­йти (до­ко­на­не).

Від­мін­ність між до­ко­на­ни­ми та не­до­ко­на­ни­ми діє­сло­ва­ми для нас ін­ту­ї­тив­но зро­зу­мі­ла, але для ан­г­лі­й­ця це ви­гля­дає як без­ліч пра­вил, які не­об­хід­но ви­в­чи­ти. І все то­му, що в ан­г­лі­йсь­кій мо­ві до­ко­на­них діє­с­лів про­с­то не­ма — там не­ма та­кої ка­тего­рії. Ми мо­же­мо вва­жа­ти, що всі діє­сло­ва в ан­г­лі­йсь­кій мо­ві не­до­ко­на­ні. Але це не озна­чає, звіс­но, що ан­г­лі­й­ці не мо­жуть го­во­ри­ти про до­ко­на­ну дію — про­с­то це ро­би­ть­ся за до­по­м­о­гою ин­ших за­со­бів, про які я ска­жу тро­хи да­лі. А по­ки що за­зна­чи­мо, що в ук­ра­їн­сь­кій мо­ві є та­кі лін­ґвіс­тич­ні ка­тего­рії, яких не­ма в ан­г­лі­йсь­кій. Ин­шим при­кла­дом є, на­при­клад, рід. Так, будь-який при­кмет­ник обо­вʼяз­ко­во має рід — ми не мо­же­мо ска­за­ти про щось зе­ле­не, не вка­зав­ши при цьо­му, як­о­го во­но ро­ду: чи це він зе­ле­ний, чи во­на зе­ле­на, чи во­но зе­ле­не. Ка­тего­рії ро­ду ан­г­лі­йсь­кі при­кмет­ни­ки теж не ма­ють.

Але на­став час ска­за­ти про ка­тего­рію, якої не­ма ані в ан­г­лі­йсь­кій — втім, як і в ин­ших гер­ман­сь­ких мо­вах, — ані в ук­ра­їн­сь­кій мо­ві. Це ка­тего­рія... май­бут­нь­о­го ча­су. Та­кої ка­тего­рії в на­ших мо­вах не іс­нує. Я де­сь чув, що май­бут­ній час у мо­во­знав­с­т­во вве­ли рим­ля­ни, які ви­в­ча­ли вар­вар­сь­кі мо­ви, ви­ко­рис­то­ву­ю­чи рід­ні ла­тин­сь­кі по­нят­тя. І, ос­кіль­ки ла­ти­на май­бут­ній час має, то він так і ли­шив­ся в усіх шкі­ль­них пр­огра­мах — ще й ви­га­ду­ють вся­кі там про­с­ті, склад­ні й скла­де­ні фор­ми... Але, по­вто­рю, від­сут­ність май­бут­нь­о­го ча­су як гра­ма­тич­ної ка­тего­рії не озна­чає, що по-ук­ра­їн­сь­ки не мож­на го­во­ри­ти про май­бут­нє. Ук­ра­їн­ці го­во­рять про май­бут­нє за до­по­м­о­гою ка­тего­рії те­пе­ріш­нь­о­го ча­су. І це по-своє­му логіч­но, ос­кіль­ки вся­ке на­ше уяв­лен­ня про май­бут­нє ви­хо­дить ли­ше з то­го, що ми ма­є­мо за­раз.

Най­більш про­с­тий спо­сіб ка­за­ти про май­бут­нє — це вжи­ти діє­сло­во до­ко­на­н­о­го ви­ду в те­пе­ріш­ньо­му ча­сі, на­при­клад: зроблю, при­й­ду. Пе­ре­ко­на­ти­ся, що ми ма­є­мо спра­ву са­ме з ка­тего­рі­єю те­пе­ріш­нь­о­го ча­су ду­же лег­ко — до­сить по­рів­ня­ти з по­діб­ни­ми діє­сло­ва­ми без префік­сів, які є не­до­ко­на­ни­ми: роблю, йду. Усі пра­ви­ла діє­від­мі­ню­ван­ня пов­ніс­тю ана­л­огіч­ні.

Ин­ший спо­сіб го­во­ри­ти про май­бут­нє — ви­ко­рис­та­ти мо­даль­не діє­сло­во: бу­ти або йня­ти. Ос­тан­нє в сучас­ній ук­ра­їн­сь­кій мо­ві ско­ро­ти­ло­ся до су­фік­са так зва­н­о­го склад­н­о­го май­бут­нь­о­го ча­су, який і від­мі­ню­є­ть­ся. Зміс­тов­не діє­сло­во ли­ша­є­ть­ся не­о­зна­че­ної фор­ми, на­при­клад, ро­би­ти: бу­ду ро­би­ти або ро­би­ти­му.

Аб­со­лют­но точ­но так са­мо го­во­рять про май­бут­нє ан­г­лі­йсь­кою: бе­ре­ть­ся мо­даль­не діє­сло­во shall або will і до­да­є­ть­ся зміс­тов­не діє­сло­во. на­при­клад, do: shall do або will do. Так са­мо, як і в ук­ра­їн­сь­кій мо­ві, ці два діє­сло­ва ма­ють тро­хи різ­не зміс­тов­не на­ван­та­жен­ня — will озна­чає ін­тен­цію, во­лю ро­би­ти щось. До ре­чі, імен­ник will са­ме це й озна­чає — не во­лю в зна­чен­ні сво­бо­ду, а во­лю в зна­чен­ні ба­жан­ня, на­ка­зу. Са­ме це діє­сло­во най­час­ті­ше вжи­ва­є­ть­ся в ан­г­лі­йсь­кій мо­ві для по­зна­чен­ня дії в май­бут­ньо­му. І йо­го мож­на смі­ли­во пе­ре­кла­да­ти як бу­ду, бу­деш, бу­де, або бу­дуть. Бу­ло б ду­же зруч­но, як­би діє­сло­во shall теж зав­жди мож­на бу­ло пе­ре­кла­да­ти за до­по­м­о­гою ук­ра­їн­сь­к­о­го йня­ти, але, на жаль, во­но має зо­всім ин­ший зміст — вка­зує на дозво­ле­ність або до­ці­ль­ність дії.

От­же, те­пер ми зна­є­мо, що май­бут­нь­о­го ча­су не іс­нує. Про­те і в ан­г­лі­йсь­кій, і в ук­ра­їн­сь­кій мо­ві іс­нує ми­ну­лий час. Але, на від­мі­ну від ук­ра­їн­сь­кої, в ан­г­лі­йсь­кій мо­ві діє­сло­ва не від­мі­ню­ю­ть­ся, ок­рім to be (за­кін­чен­ня -s у тре­тій осо­бі я не ра­хую). Іро­нія в то­му, що са­ме це діє­сло­во є єди­ним, яке не від­мі­ню­є­ть­ся в сучас­ній ук­ра­їн­сь­кій: єс­мь - єси - єсть - єс­ми - єс­те - суть уже дав­но за­бу­ті, хо­ча де­які з них ужи­вав не ли­ше Шев­чен­ко, а й, на­при­клад, Стус. Про­те, де­які гра­мо­тії, аби під­кре­с­ли­ти свою на­чи­та­ність, ин­ко­ли ду­же сміш­но вжи­ва­ють сло­во суть — діє­сло­во є тре­тьої осо­би мно­жи­ни — ду­ма­ю­чи, що це імен­ник. І то­му пе­ред ним став­лять ти­ре! При­на­гід­но хо­чу по­ра­ди­ти чи­та­чам: ко­ли ви та­ке ба­чи­те, то знай­те, що чи­та­є­те не­ука, який хо­че зда­ва­ти­ся ро­зу­м­ним. Осо­бис­то я не ра­джу до­ві­ря­ти та­ким тек­с­там...

Та­ким чи­ном, ми зно­ву ба­чи­мо, що в ан­г­лі­йсь­кій мо­ві все ду­же про­с­то — ні­як­о­го діє­від­мі­ню­ван­ня, ні­яких до­ко­на­них і не­до­ко­на­них діє­с­лів, ні­яких ро­дів у ми­ну­ло­му ча­сі — ли­ше дві фор­ми ча­су для кож­н­о­го діє­сло­ва — те­пе­ріш­ня і ми­ну­ла. До то­го ж, біль­шість діє­с­лів є пра­ви­ль­ни­ми — їх­ня ми­ну­ла фор­ма утво­рю­є­ть­ся за до­по­м­о­гою су­фік­са -ed. Так зва­ні не­пра­ви­ль­ні діє­сло­ва теж ма­ють до­во­лі по­діб­ні пра­ви­ла утво­рен­ня ми­ну­л­о­го ча­су. І як­що вам важ­ко за­па­мʼя­та­ти цю єди­ну фор­му, по­ду­май­те про те, скіль­ки не­пра­ви­ль­них діє­с­лів є в ук­ра­їн­сь­кій, і зга­дай­те, що кож­не з них ще й змі­ню­є­ть­ся за чис­ла­ми, осо­ба­ми або ро­да­ми!

Ос­кіль­ки діє­сло­ва shall і will — це зви­чай­ні со­бі діє­сло­ва, во­ни ма­ють фор­му ми­ну­л­о­го ча­су —should і would, від­по­від­но. Вжи­ва­ю­ть­ся во­ни та­кож для по­зна­чен­ня дії в май­бут­ньо­му, але не від­нос­но те­пе­ріш­нь­о­го мо­мен­ту, а від­нос­но ми­ну­л­о­го. Най­про­с­ті­ше зро­зу­мі­ти це че­рез не­пря­му мо­ву: He says that he will run on Sunday. — Він ка­же, що бу­де бі­га­ти в не­ділю. — Тут мо­ва йде в те­пе­ріш­ньо­му ча­сі. Але те са­ме мож­на ска­за­ти в ми­ну­ло­му: Yesterday he said he would run on Sunday. — Вчо­ра він ска­зав, що бу­де бі­га­ти в не­ділю. — В ук­ра­їн­сь­кій мо­ві в обох ви­пад­ках для май­бут­ньої дії вжи­ва­є­ть­ся од­на й та са­ма мо­даль­на кон­с­т­рук­ція, але, на­справ­ді, її зміст різ­ний: як­що про май­бут­нє го­во­ри­ло­ся вчо­ра, то з то­го ча­су пла­ни мог­ли змі­ни­ти­ся.

Та­ким чи­ном, в ан­г­лі­йсь­кій мо­ві ціл­ком логіч­но вжи­ва­є­ть­ся діє­сло­во will у ми­ну­ло­му ча­сі для по­зна­чен­ня май­бут­нь­о­го, яке бу­ло очі­ку­ва­ним у ми­ну­ло­му. А те­пер, на­справ­ді, во­но мо­же бу­ти зо­всім ин­шим за­раз, як­що на­ші очі­ку­ван­ня змі­ни­ли­ся. В ук­ра­їн­сь­кій мо­ві для цьо­го вжи­ва­є­ть­ся умов­ний спо­сіб: I would do that. — Я би зро­бив це. — Як вид­но, ко­ли ви­ко­рис­то­ву­є­мо умов­ний спо­сіб в ук­ра­їн­сь­кій мо­ві, діє­сло­во та­кож вжи­ва­є­мо в ми­ну­ло­му ча­сі. Що сто­су­є­ть­ся діє­сло­ва shall, то в ми­ну­ло­му ча­сі, як ме­ні зда­є­ть­ся, най­ближ­чою за зміс­том ук­ра­їн­сь­кою кон­с­т­рук­ці­єю є без­осо­бо­вий па­сив. I should go now. - Ме­ні слід іти негай­но. — Втім, бу­ває що ця кон­с­т­рук­ція вжи­ва­є­ть­ся для під­кре­с­лен­ня впев­не­нос­ти: We should be there before nine. — Ми ма­є­мо при­бу­ти ту­ди до де­вʼя­тої.

Ок­рім те­пе­ріш­нь­о­го і ми­ну­л­о­го ча­су, в ан­г­лі­йсь­кій мо­ві іс­нує ще од­на від­діє­с­лів­на фор­ма — діє­прикмет­ник. Для пра­ви­ль­них діє­с­лів во­на утво­рю­є­ть­ся так са­мо, як і ми­ну­лий час, а для не­пра­ви­ль­них її за­зви­чай за­пи­су­ють у тре­тій стовп­чик. Як і в ук­ра­їн­сь­кій мо­ві, діє­прикмет­ник по­зна­чає озна­ку, на­бу­ту в ре­зуль­та­ті дії, і вжи­ва­є­ть­ся точ­но так са­мо: This is a used car. — Це вжи­ва­на автів­ка. — а та­кож і в діє­прикмет­ни­ко­вих зво­ро­тах: This is a knife made of steal. — Це ніж, зроб­ле­ний із ста­лі.

Ос­кіль­ки діє­прикмет­ник є озна­кою, цю озна­ку мож­на вжи­ва­ти як при­су­док. Так са­мо, як у фра­зі this meal is hot — ця стра­ва га­ря­ча — при­суд­ком є при­кмет­ник, ко­ли ми ка­же­мо this meal is cooked — ця стра­ва при­го­то­ва­на, — то в ро­лі при­суд­ка ви­ступає діє­прикмет­ник. Зно­ву зміст є точ­но та­ким, як і в ук­ра­їн­сь­кій — це і є па­сив­ний спо­сіб.

Ми та­кож мо­же­мо по­мі­ти­ти, що ос­кіль­ки діє­прикмет­ник по­зна­чає вже на­бу­ту озна­ку, він від­по­ві­дає са­ме до­ко­на­ним діє­сло­вам. В ук­ра­їн­сь­кій мо­ві мож­на утво­рю­ва­ти діє­прикмет­ни­ки від будь-яких діє­с­лів, але за зміс­том діє­прикмет­ни­ки від не­до­ко­на­них діє­с­лів є, фак­тич­но, си­но­ні­ма­ми діє­прикмет­ни­ків, що утво­рю­ю­ть­ся від до­ко­на­них: пи­са­не сло­во або на­пи­са­не сло­во — це од­не й те са­ме. Ан­г­лі­йсь­кою це бу­де: written word — і в цьо­му міс­ці ми мо­же­мо по­мі­ти­ти, що пе­рейшли від не­до­ко­на­ної дії до до­ко­на­ної. Влас­не для по­зна­чен­ня та­к­о­го пе­ре­хо­ду в ан­г­лі­йсь­кій мо­ві вжи­ва­ю­ть­ся спе­ці­я­ль­ні діє­сло­ва: have і get. Як­що to do озна­чає не­до­ко­на­ну дію, яка пе­ре­кла­да­є­ть­ся не­до­ко­на­ним діє­сло­вом ро­би­ти, то to have done озна­чає до­ко­на­ну дію — зро­би­ти. Зна­ю­чи, як від­мі­ню­є­ть­ся діє­сло­во have, ми мо­же­мо утво­рю­ва­ти до­ко­на­ні від­по­від­ни­ки до будь-яких ан­г­лі­йсь­ких діє­с­лів. Що сто­су­є­ть­ся діє­сло­ва get, то во­но вжи­ва­є­ть­ся, ко­ли го­во­рять про не­пря­му дію, тоб­то за зміс­том get it done є де­сь по­се­ре­ди­ні між have it done і it is done.

Але з до­ко­на­ною ді­єю є од­на не­від­по­від­ність, яка ви­ни­кає че­рез не­регу­ляр­ність ук­ра­їн­сь­кої мо­ви. Як­що ми вжи­ва­є­мо до­ко­на­не діє­сло­во у фор­мі те­пе­ріш­нь­о­го ча­су, це на­справ­ді озна­чає, що дія бу­де за­кін­че­на в май­бут­ньо­му. На від­мі­ну від ук­ра­їн­сь­кої, в ан­г­лі­йсь­кій мо­ві тут усе логіч­но: як­що до­ко­на­на фор­ма вжи­ва­є­ть­ся в те­пе­ріш­ньо­му ча­сі, це озна­чає, що цю дію вже за­вер­ше­но: We have done that. — Ми це зро­би­ли. А як­що нам тре­ба ска­за­ти про май­бут­нє, то по­тріб­но ско­рис­та­ти­ся діє­сло­вом will: We will have done that before evening. — Ми зро­би­мо це до ве­чо­ра.

В ук­ра­їн­сь­кій мо­ві ми не мо­же­мо ска­за­ти „бу­де­мо зро­би­ти“, ос­кіль­ки оби­два діє­сло­ва є до­ко­на­ни­ми, але в ан­г­лі­йсь­кій ці­єї про­б­ле­ми не іс­нує. На цьо­му при­кла­ді ми ба­чи­мо, як не­регу­ляр­ність уск­лад­нює мо­ву: адже не­ма про­б­ле­ми з ужи­ван­ням ин­ших мо­даль­них діє­с­лів у будь-якій ком­бі­на­ції: хо­чу ро­би­ти - хо­чу зро­би­ти - схо­чу ро­би­ти - схо­чу зро­би­ти. Але з діє­сло­вом бу­ду так ро­би­ти чо­мусь не мож­на. Оче­вид­но, що та­кі об­ме­жен­ня не тіль­ки уск­лад­ню­ють са­ме ук­ра­їн­сь­ку мо­ву, але й збід­ню­ють її, а зо­всім не зба­га­чу­ють, як де­ко­му зда­є­ть­ся...

Зно­ву, в обох ви­пад­ках ан­г­лі­йсь­ке діє­сло­во мож­на вжи­ти в ми­ну­ло­му ча­сі: We would have done that before evening. — Ми б зро­би­ли це до ве­чо­ра. — умов­ний спо­сіб. І, на­реш­ті: We had done that. — Ми бу­ли зро­би­ли це. — дав­но­ми­ну­лий час. Тут ук­ра­їн­сь­ка мо­ва мо­же по­хва­ли­ти­ся вжи­ван­ням у дав­но­ми­ну­ло­му ча­сі як до­ко­на­них, так і не­до­ко­на­них діє­с­лів. В ан­г­лі­йсь­кій мо­ві для під­кре­с­лен­ня не­до­ко­на­нос­ти в дав­но­ми­ну­ло­му ча­сі теж є за­сіб і, як ми по­ба­чи­мо да­лі, цей за­сіб, по­рів­ня­но з ук­ра­їн­сь­кою, та­кож більш логіч­ний і більш регу­ляр­ний, а от­же, про­с­ті­ший для ро­зу­мін­ня.

Як ми зна­є­мо, ок­рім діє­прикмет­ни­ків, ук­ра­їн­сь­ка мо­ва має ще од­ну від­діє­с­лів­ну фор­му — діє­прис­лів­ник. Ан­г­лі­йсь­ка мо­ва діє­прис­лів­ни­ків не має, за­те має ґе­рун­дій, який утво­рю­є­ть­ся до­да­ван­ням су­фік­са -ing і вжи­ва­є­ть­ся, в прин­ци­пі, так са­мо, як діє­прис­лів­ник в ук­ра­їн­сь­кій. По­рів­няй­те: Always pay attention crossing the street. — Зав­жди пи­ль­нуй­те, пе­ре­хо­дя­чи ву­ли­цю.

Так са­мо, як і діє­прикмет­ни­ки, в ан­г­лі­йсь­кій мо­ві мож­на вжи­ва­ти ґе­рун­дій як при­су­док. Ос­кіль­ки ґе­рун­дій — як і діє­прис­лів­ник в ук­ра­їн­сь­кій мо­ві — ро­бить ак­цент на про­це­сі дії, то, бу­дучи вжи­тим як при­су­док, ґе­рун­дій озна­чає, що діє три­ває. Ук­ра­їн­сь­ка мо­ва має де­які не­до­ко­на­ні діє­сло­ва для під­кре­с­лен­ня дії, що три­ває. По­рів­няй­те: I go — я хо­джу — і I am going — я йду. Або: I run — я бі­гаю — і I am running — я бі­жу. Про­те та­кі ню­ан­си не зав­жди мож­на пе­ре­да­ти: I cook — я го­тую (зав­жди), а I am cooking — я го­тую (за­раз). Єди­ний ви­па­док, ко­ли та­ка кон­с­т­рук­ція зав­жди роз­різ­ня­є­ть­ся в ук­ра­їн­сь­кій мо­ві — це дав­но­ми­ну­лий час: We had been doing that. — Ми бу­ли ро­би­ли це. — втім, йо­го вжи­ва­ють ду­же не­час­то...

Зви­чай­но, та­ка сис­те­ма­ти­за­ція не мо­же за один раз на­в­чи­ти лю­ди­ну, яку фор­му ан­г­лі­йсь­к­о­го діє­сло­ва ко­ли вжи­ва­ти. Але хі­ба цьо­му до­по­ма­гає тра­ди­ці­й­на сис­те­ма­ти­за­ція, де є 100500 різ­них ча­сів?..

Далі...