Досконала транслітерація

Пе­ред тим, як по­ча­ти го­во­ри­ти про про­б­ле­му ук­ра­їн­сь­кої транс­лі­те­ра­ції, до­ці­ль­но сфор­мулю­ва­ти, а що са­ме нам ме­ні по­тріб­но. От­же, в по­ряд­ку прі­о­ри­тет­нос­ти:

1. Од­но­знач­ність. Пра­ви­ла транс­лі­те­ру­ван­ня ма­ють бу­ти од­но­знач­ни­ми в оби­два бо­ки. Це озна­чає, що будь-який ук­ра­їн­сь­кий текст мож­на транс­лі­те­ру­ва­ти, а по­тім з цьо­го транс­лі­те­ро­ва­н­о­го ре­зуль­та­ту од­но­знач­но від­но­ви­ти по­чат­ко­вий текст. Без цьо­го я вза­га­лі не ро­зу­мію, ко­му та­ка транс­лі­те­ра­ція до­по­мо­же... Зо­кре­ма, як­що в од­них за­кор­дон­них паспор­тах пи­шуть Olexandr, а в ин­ших Oleksandr, це ма­буть щось та­ки го­во­рить про ро­зу­мо­ві здіб­нос­ті спів­ро­біт­ни­ків МЗС.
2. Ви­ко­рис­то­ву­ва­ти тіль­ки ос­нов­ні сим­во­ли ла­тин­сь­к­о­го ал­фа­ві­ту. Це озна­чає — ні­якої роз­ши­ре­ної ла­тин­ки! Як­що транс­лі­те­ра­цію ви­ко­рис­то­ву­ва­ти тіль­ки для на­пи­сан­ня прі­звищ, зви­чай­но мож­на по­ви­ма­ху­ва­ти­ся мо­ди­фі­ко­ва­ни­ми сим­во­ла­ми, але все рів­но слід зва­жа­ти на те, що ці сим­во­ли лег­ко губ­ля­ть­ся. Як­що ж ви­ко­рис­то­ву­ва­ти транс­лі­те­ра­цію для прак­тич­них по­треб (на­пи­сан­ня SMS або тек­с­то­в­о­го на­бо­ру по­за Ук­ра­ї­ною), стан­дар­т­на ла­тин­ка — єди­не рі­шен­ня. Ці бук­ви є на всіх кла­ві­а­ту­рах, мо­бі­ль­них при­стро­ях й ин­ших сис­те­мах вво­ду, не ка­жучи вже про те, що во­ни зав­жди ко­ду­ю­ть­ся од­ним бай­том.
3. Про­с­то­та. Пра­ви­ла пе­ре­ко­ду­ван­ня ма­ють бу­ти про­с­ти­ми для то­го, щоб лю­ди­на мог­ла пи­са­ти ла­тин­сь­ки­ми бук­ва­ми не ко­рис­ту­ю­чись таб­ли­ця­ми лога­риф­мів без не­об­хід­нос­ти за­па­м'я­то­ву­ва­ти дов­гий спи­сок пра­вил і ви­клю­чень. Мож­на зви­чай­но спро­бу­ва­ти ви­га­да­ти щось склад­не, але в цьо­му ра­зі мож­на бу­ти аб­со­лют­но пев­ним, що ні­хто та­ким ко­рис­ту­ва­ти­ся не бу­де, на­віть сам ав­тор.
4. Зро­зу­мі­лість. Хо­ті­ло­ся б, щоб лю­ди, які не зна­ють ук­ра­їн­сь­кої мо­ви, все ж змог­ли про­чи­та­ти, хо­ча б при­близ­но, від­тран­с­льо­ва­ний текст. Це на­віть не ви­м­ога, а про­с­то по­ба­жан­ня — ду­маю, нам не вар­то аж так си­ль­но пе­ре­й­ма­ти­ся про­б­ле­ма­ми не­осві­че­них лю­дей!

Влас­не, про­б­ле­ми з бук­ва­ми а, б, в, ґ, д, е, з, к, л, м, н, о, п, р, с, т, у, ф не ви­ни­кає вза­га­лі, ос­кіль­ки во­ни ма­ють свої ла­тин­сь­кі від­по­від­ни­ки. бук­ви є, і, ї, ц, ч, щ, ю, я, як я вже пи­сав, мож­на ви­ки­ну­ти. От­же, за­ли­ша­є­ть­ся мен­ше де­сят­ка... Бук­ви г, ж, х, ш тра­ди­ці­й­но транслю­ю­ть­ся від­по­від­но як gh, zh, kh, sh. Це пра­ви­ло, на мою ду­м­ку, пре­крас­но від­по­ві­дає всім чо­ти­рьом ви­м­огам, і ви­га­да­ти щось кра­ще ду­же важ­ко, як­що вза­га­лі мож­ли­во. Бук­ви и, і, ї та й по­тре­бу­ють ок­ре­м­о­го роз­гля­ду. Зви­чай­но і та ї мож­на ви­ки­ну­ти, і це бу­ло б до­ці­ль­но, як­би ми на­ма­га­ли­ся транс­лі­те­ру­ва­ти яки­мись аб­с­т­рак­т­ни­ми сим­во­ла­ми. Але ла­тин­ка має букву i, якає ана­л­о­гом са­ме для ук­ра­їн­сь­кої і. До то­го ж, не всім мо­же спо­д­об­а­ти­ся ідея вжи­ва­ти м'я­кий знак на по­чат­ку сло­ва для по­зна­чен­ня по­чат­ко­вої і. Букву ї то­ді мож­на пред­ста­ви­ти як йі, і нам за­ли­ша­є­ть­ся ви­зна­чи­ти пра­ви­ла транс­лі­те­ра­ції для и та й. Бук­ви и зви­чай­но транс­лі­те­ру­ють як y, а й — як j. Це від­по­ві­дає трьом пер­шим ви­м­огам. Що сто­су­є­ть­ся ос­тан­ньої, то ана­л­ог бук­ви и вза­га­лі знай­ти важ­ко, а j тра­ди­ці­й­но вжи­ва­є­ть­ся для по­зна­чен­ня ко­рот­к­о­го и в сло­в'ян­сь­ких мо­вах, які ко­рис­ту­ю­ть­ся ла­тин­сь­кою абет­кою. Але тут слід зро­би­ти не­ве­ли­ке за­ува­жен­ня. Про­б­ле­ма з ви­м­о­гою №4 по­ля­гає в то­му, що в ро­ма­но-гер­ман­сь­ких мо­вах бук­ва j чи­та­є­ть­ся ду­же по-різ­но­му. До то­го ж, на­справ­ді, ви­ко­рис­то­ву­ва­ти для и та й ок­ре­мі сим­во­ли зо­всім не­обо­в'яз­ко­во. Як­що и та й транс­лі­те­ру­ва­ти як y, то

• ук­ра­їн­сь­ке на­пи­сан­ня мож­на від­но­ви­ти в біль­шос­ті ви­пад­ків за­вдя­ки чер­гу­ван­ню,
• чи­та­ти­ся та­ка транс­лі­те­ра­ція бу­де кра­ще, ос­кіль­ки са­ма бук­ва y зви­чай­но чи­та­є­ть­ся ко­рот­ко бі­ля го­лос­них.

Зви­чай­но тут є пев­ні про­б­ле­ми: на­при­клад з и на по­чат­ку сло­ва або пе­ред го­лос­ною, як у сло­ві ви­ок­ре­ми­ти. Але в цьо­му ра­зі піс­ля y до­ці­ль­но ста­ви­ти апос­т­роф, при­чо­му так він ви­ко­рис­то­ву­ва­ти­ме­ть­ся за пря­мим при­зна­чен­ням: для від­ді­лен­ня букв. Зви­чай­но, цей ва­рі­янт є пе­ре­ко­сом на ко­ристь пун­к­ту №4 за ра­ху­нок про­с­то­ти, тоб­то більш прі­о­ри­тет­н­о­го пун­к­ту №3. Але важ­ли­во за­зна­чи­ти, що тут у нас є ви­бір: або транс­лі­те­ру­ва­ти и та й ок­ре­ми­ми бук­ва­ми y та j (про­с­ті­ше), або од­ною y з до­по­м­о­гою апос­т­ро­фа в по­оди­но­ких ви­пад­ках (зро­зу­мі­лі­ше ино­зем­цям), або ж пев­ний ком­п­ро­міс­ний ва­рі­янт (на­при­клад, транс­лі­те­ру­ва­ти й як y тіль­ки пе­ред го­лос­ни­ми е, і, у, а, тоб­то для є, ї, ю, я, ко­ли во­ни по­зна­ча­ють два зву­ки). М'я­кий знак зви­чай­но транс­лі­те­ру­ють за до­по­м­о­гою апос­т­ро­фа. І тут, за ве­ли­ким ра­хун­ком, до­ко­па­ти­ся не­ма до чо­го. Це тра­ди­ці­й­но, про­с­то, а пункт №4 — це всь­о­го ли­ше по­ба­жан­ня... На­віть з апос­т­ро­фом для роз­ді­лен­ня y з го­лос­ни­ми (як ва­рі­янт) не­мож­ли­во сплу­та­ти. Але є чис­то те­х­ніч­ні труд­но­щі:

• Апос­т­роф — це не бук­ва, то­му не роз­різ­ня­є­ть­ся ве­ли­кий м'я­кий знак (в кур­си­ві) і ма­лень­кий (в тек­с­ті).
• Апос­т­роф вжи­ва­є­ть­ся для від­ді­лен­ня не тіль­ки букв є, ї, ю, я, але й для від­ді­лен­ня ин­ших букв, на­при­клад у фран­цу­зь­ких прі­зви­щах (зга­дай­мо кла­сич­н­о­го д'­Ар­та­нья­на). При транс­лі­те­ра­ції та­кі апос­т­ро­фи бу­дуть втра­че­ні або ж не­пра­ви­ль­но від­нов­ле­ні при зво­рот­ній кон­вер­та­ції.
• Ос­кіль­ки апос­т­роф піс­ля транс­лі­те­ра­ції озна­чає зо­всім не те са­ме, що в ук­ра­їн­сь­ко­му тек­с­ті, це сут­тє­во уск­лад­нює ре­да­ґу­ван­ня ук­ра­їн­сь­к­о­го тек­с­ту за до­по­м­о­гою транс­лі­те­ра­то­ра.

Як пра­ви­ль­но роз­в'я­за­ти ці про­б­ле­ми я не знаю. Од­ним з ва­рі­ян­тів є ви­ко­рис­тан­ня бук­ви q, яка за зов­ніш­нім ви­гля­дом схо­жа на пе­ре­вер­ну­тий м'я­кий знак. Але, на мою ду­м­ку, це аж за­над­то ра­ди­каль­не іґ­но­ру­ван­ня ви­м­оги №4. З q за­мість ь ук­ра­їн­сь­ка ла­тин­ка стає аб­ра­ка­даб­рою не тіль­ки для ино­зем­ців, але й для ук­ра­їн­ців зі слаб­ки­ми не­р­ва­ми. Втім, мож­ли­во, ви­хід іс­нує, адже у нас є бук­ва h, яка

• теж на­га­дує м'я­кий знак,
• ча­с­то бу­ває ні­мою,
• по­м'як­шує зву­ки l і n (!!!) в пор­ту­галь­сь­кій мо­ві.

На жаль, оче­вид­но, на цьо­му шля­ху є ве­ли­ка про­б­ле­ма. Ми не мо­же­мо пи­са­ти м'я­кий знак піс­ля ґ, з, к, с. Припус­ти­мо на­віть що піс­ля ґ ми м'я­кий знак вза­га­лі не очі­ку­є­мо, а м'я­ку к по­зна­ча­ти­ме­мо, на­при­клад, тою ж q. Але з і с м'я­ки­ми бу­ва­ють ду­же ча­с­то! І що з цим ро­би­ти??? Як­що знай­ти від­по­відь на це за­пи­тан­ня, мож­на бу­ло б ство­ри­ти про­с­ті пра­ви­ла транс­лі­те­ра­ції, для всіх по­треб!

Далі...